м. Вінниця
16 лютого 2022 р. Справа № 120/15310/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови Пенсійного фонду у призначенні пенсії позивачу. Позивач стверджує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, своїм рішенням, діями та бездiяльнiстю стосовно відмови у призначенні пенсії, грубо порушив його права та законні інтереси та просить суд захистити його права шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 22.10.2019 року, яке повідомлено листом від 05.10.2021 року, визнання дій відповідача стосовно відмови у призначенні пенсії та його бездіяльності щодо призначення його пенсії - протиправними та зобов'язати його вчинити певні дії - призначити пенсію позивачу з 09.210.2019 року.
Крім того, позивач зазначав, що протиправними діями відповідач спричинив моральні страждання. Саме порушення його прав доводить факт спричинених страждань та є достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 16.12.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в Україні. Згідно наданих документів, місце проживання та реєстрації ОСОБА_1 , є Ізраїль. Тому, на території України позивач проживає без реєстрації. А відтак управління не має підстав для призначення пенсії.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з записами трудової книжки трудовий стаж позивача складає 23 роки.
Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як це визначено "Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном", затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 вiд 22.11.1999 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за № 903/4196.
Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
27.11.1996 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю наданий документ-посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане відділенням МВС м. Холоні 08.02.2017 року держави Ізраїль.
На підставі цього документу ізраїльським нотаріусом була верифікована особа позивача для нотаріального засвідчення його підпису на довіреності та на його особистій заяві про призначення пенсії, нотаріальне засвідчення котрих, в свою чергу, були засвідчені печаткою Апостиль, у відповідності до Гаазької конвенції.
13.08.2019 року представник заявника звернувся безпосередньо до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль.
Проте, відповідач листом № 22052/116-18 вiд 23.08.2019 року відмовив у призначенні пенсії позивачу, зазначивши, що для призначення пенси за віком ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь - якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). При собі мати оригінали наступних документів: паспорт громадянина України, документи про місце проживання особи (реєстрації); документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків; документи про стаж (трудова книжка, диплом, військовий квиток) заяву про виплату пенсії через банківську установу.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Отже, громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
У статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
09.10.2019 року представник заявника, який діє на підставі ордеру та виданої йому довіреності звернувся безпосередньо до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль.
Додатками зазначено: - заява про призначення пенсії; - довіреність на представників; - посвідчення особи; - трудова книжка; - відповідь з міграційної служби м. Вінниці від 22.08.2019 року; - оригінал довідки про заробітну плату від 09.09.2019 року
Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Однак, суд зазначає, що статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Отже, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду наведених заяв, не з'ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів Порядку № 22-1.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в листі від № 3088/Ш від 22.10.2019 року, який повідомлено листом № 11469-11671/Ш-02/8-0200/21 від 05.10.2021 року.
Водночас, матеріали справи не містять документів, що підтверджують чи призначалася пенсія позивачу раніше, чи припинена у зв'язку з виїздом за кордон.
Також матеріали справи не містять даних, чи здійснював відповідач запит електронної пенсійної справи позивача, чи здійснював перевірку пенсійних правовідносин позивача, а саме чи призначалася пенсія позивачу до його виїзду за кордон України до Ізраїлю, якщо призначалася, то який вид пенсії та ін.
Таким чином, суд з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути подану заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.
Відповідач в рамках своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення виплати пенсії позивачу.
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, викладена в Постановах від 21.02.2019 року справа № 428/13508/16-а, від 20.12.2018 року справа №132/3485/16-а.
Відносно правомірності зобов'язання відповідача винести рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 по справі №361/1348/17, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частиною другою статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Щодо стягнення з відповідача 100000 грн. на користь позивача завданої шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок протиправних дій відповідача, а тому суд вважає, що у задоволенні даних вимог слід відмовити.
Розподіл судових витрат у цій справі здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент.номер НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій та рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову викладену у формі листа № 3088/Ш-10 від 22.10.2019 року, яку повідомлено листом № 11469-11671/Ш-02/8-0200/21 від 05.10.2021 року, стосовно відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.10.2019 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 454 грн, за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович