Провадження № 2/679/38/2022
Справа № 679/1136/21
11 лютого 2022 року м. Нетішин
Нетішинський міський суд Хмельницької області
в складі головуючого судді - Стасюка Р.М.
секретар судового засідання - Дмітрієвої О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд,-
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Нетішинського міського суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 168 585, 51 долар США, що за курсом 27.17 відповідно службового розпорядження НБУ від 30.06.2021 року складає 4 580 468, 31 грн. за кредитним договором № НМN0GK0000000010 від 26.09.2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НМN0GK0000000010, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року. Згідно договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати.
26 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № НМN0GK0000000010/1 згідно якого, ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.09.2008 року за № НМN0GK0000000010.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит. В свою чергу, позичальник неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом на 30 червня 2021 року має заборгованість в сумі 168 585, 51 доларів США, а саме: сума заборгованості за кредитом - 25 179. 52 доларів США, сума заборгованості за відсотками - 10 197 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 3 454. 83 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 129 454, 07 доларів США.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ошурко Й.М. подав до суду відзив та клопотання, в якому просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вирішення спору у даній справі. Вказує, що 26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НМN0GK0000000010 , згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року. Згідно договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати.
Відповідно до п. 5.5. кредитного договору термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, за цією угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Позовна давність у даному договорі обчислюється з 26 вересня 2015 року і закінчується 26 вересня 2020 року.
До суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся у вересні місяці 2021 року, норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача, просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давність до вирішення спору по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, і з цих підстав відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ошурко Й.М. подав до суду відзив в якому зазначив, що 26.09.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НМN0GK0000000010, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року. Згідно договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати.
26 вересня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № НМN0GK0000000010/1 (далі - договір Поруки) згідно якого, ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.09.2008 року за № НМN0GK0000000010.
У пункті 12 договору поруки від 26 вересня 2008 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Кінцевим терміном повернення кредиту є 26.09.2015 року, отже договір поруки припинив свою чинність 27 вересня 2020 року.
До суду АТ КБ «Приватбанк» звернувся у вересні місяці 2021 року.
Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 жовтня 2021 року з повідомленням (викликом) сторін. Визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень.
Ухвалою суду від 15 грудня 2021 року підготовче судове засідання у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 11 лютого 2022 року з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, попередньо подав клопотання, в якому просив розгляд справи провести у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить задоволити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Ошурко Йосип Миколайович в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з мотивів викладених у наданих ним відзивах, просив суд та застосувати наслідки спливу позовної давності до вирішення спору по даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № НМN0GK0000000010, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 40056,89 доларів США зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2015 року. Згідно договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати.
26 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № НМN0GK0000000010/1 згідно якого, ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.09.2008 року за № НМN0GK0000000010.
У пункті 12 договору поруки від 26 вересня 2008 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит. В свою чергу, в наслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 30 червня 2021 року останній має заборгованість в сумі 168585,51 доларів США, а саме: сума заборгованості за кредитом - 25179,52 доларів США, сума заборгованості за відсотками - 10197 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 3454,83 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 129454,07 доларів США.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.
Згідно з положеннями статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У даному кредитному договорі справі пунктом 5.5. установлено позовну давність тривалістю в п'ять років.
Згідно додатку № 2 до кредитного договору термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди не пізніше 26 вересня 2015 року.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до положень пункту 3 розділу Х Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року за № 55-XII, яка належить до актів конституційного законодавства, та положень статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 рокуза № 1906-IV, в Україні закріплено принцип пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, відповідно до яких, в разі, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, - то застосовуються правила міжнародного договору.
07.07.1997 року Верховною Радою України прийнято закон України за N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», які відповідно до положень статті 9 Конституції України стали частиною національного законодавства України.
В свою чергу, відповідно до положень Протоколу № 1 до цієї Конвенції, не можуть застосовуватися норми внутрішньодержавних нормативно-правових актів (за винятком норм конституційних актів), що суперечать цим положенням.
Крім того, відповідно до положень статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналась згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Віденської конвенції про право міжнародних договорів» від 14 квітня 1986 року за № 2077-XI, яка також є частиною внутрішнього законодавства України, не можна посилатись на положення внутрішнього права України, як на виправдання для невиконання умов Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року і протоколів до неї.
Згідно положень статті 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції та протоколів до неї.
Вищезазначені тлумачення містяться у рішеннях, що постановляє Європейський суд з прав людини. Відповідно до положень статті 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Україна, як сторона цієї Конвенції, зобов'язалась виконувати рішення Європейського суду з прав людини.
Положеннями статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та практику Європейського суду з прав людини визнано джерелом права в Україні та покладено на суди обов'язок при здійсненні судочинства застосовувати у своїх рішеннях тлумачення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, які надані Європейським судом з прав людини.
В положеннях пункту 53 Рішення по справі «Сичов проти України» (справа за заявою № 4773/02) Європейський суд з прав людини зазначає, що держава несе відповідальність за недотримання своїх обов'язків, передбачених положеннями статті 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, щодо забезпечення збереження, закріплених цією Конвенцією та Протоколом № 1 до неї, прав та свобод на національному рівні для кожного, хто знаходиться під їх юрисдикцією.
Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Як роз'яснено в абаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином відмова в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Жодних об'єктивних підстав, що перешкоджали б позивачу для звернення до суду в межах строку позовної давності не було встановлено.
Відповідачем ОСОБА_1 по справі заявлено про застосування позовної давності.
Зі свого боку позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не наведено поважних причин його пропуску.
За наведеного вище суд вбачає підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вирішення спору в цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, та дійшов висновку про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 повністю.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 то судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № НМN0GK0000000010/1 згідно якого, ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.09.2008 року за № НМN0GK0000000010.
У пункті 12 договору поруки від 26 вересня 2008 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Кінцевим терміном повернення кредиту є 26.09.2015 року, отже договір поруки припинив свою чинність 27 вересня 2020 року.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.
Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Аналіз положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
З наведеного вбачається, що порука це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов АТ КБ "Приватбанк" обґрунтований до ОСОБА_1 , однак, позивачем дійсно пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, предметом якого є вирішення питання щодо погашення заборгованості позичальника за кредитним договором та договором поруки про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові, позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" обґрунтований до ОСОБА_2 є необгрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, п.3 Розділ ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.02.2022
Сторони по справі:
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місце реєстрації 01001, м.Київ, вул.. Грушевського, буд. 1Д
Відповідач - 1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - 2; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Р.М. Стасюк