Справа № 338/398/21
Провадження № 11-кп/4808/154/22
Категорія ст. 197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
17 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04.02.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12020090000000818 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
за участю: прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить обрати щодо нього більш м'який запобіжний захід аніж тримання під вартою, у зв'язку із тим, що розумні строки тримання його в слідчому ізоляторі, на думку апелянта, вже минули. В обґрунтування свого прохання додає відомості, що його характеризують, а саме довідку та характеристику з місця роботи, акт про фактичне місце проживання.
Ухвалою суду першої інстанції від 04.02.2022 року ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застав. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, судове провадження в цьому кримінальному провадженні не завершено, строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою спливає, проте ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, зокрема про можливість переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, впив на свідків, не зменшилися, й жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили ухвалу суду скасувати;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Діючим законодавство передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних вимог (ст. 404 КПК України).
Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт фактично висловив свою незгоду із продовження судом першої інстанції строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без врахування відомостей, що його характеризують, й які, на думку апелянта, давали суду першої інстанції підстави для обрання щодо нього іншого, більш м'якого, запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
На думку колегії суддів, вказані доводи апелянта й долучені ним до апеляційної скарги відомості, що його характеризують, не спростовують тих обставин, що заявлені прокурором ризики такі як переховування від суду, незаконний вплив на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, зменшилися та обвинуваченому можливо обрати інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
На переконання колії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою і, що інший (менш суворий) запобіжний захід, не може запобігти ризикам, передбаченим п. 1, п. 3, п. 5 ст. 177 КПК України та забезпечити виконання останнім процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров'я особи (ч. 1 ст. 115 КК України), санкція статті якого передбачає покарання до 15 років позбавлення волі, що відповідно до ст. 12 КК України, відносить до категорії особливо тяжкого злочину.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Хоча, тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про продовження існування у даному кримінальному провадженні, заявлених прокурор ризиків, проте суд першої інстанції своїм рішенням забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Виходячи з підстав та мети продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду, де вирішальним є попередження небажаних з точки зору права дій з метою забезпечення нормального руху кримінального судочинства, колегія суддів вважає, що негативні наслідки від спроби переховуватись від суду, створять для обвинуваченого меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання, а тому ризик переховування від суду та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, продовжують існувати.
На переконання колегії суддів, продовжує існувати й ризик незаконного впливу на свідків, виходячи з того, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників судового провадження під час судового засідання й не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України), а тому у разі зміни обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід на більш м'який, що не передбачає тримання під вартою, є ймовірність, що останній може впливати на свідків з метою зміни показань.
Таким чином, ризик впливу на свідків та інших учасників провадження, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та їх дослідження судом.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що заявлені ризики є реальними, й на цьому етапі кримінального провадження потреби судового розгляду виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси обвинуваченого з метою забезпечення розгляду кримінального провадження.
Оцінюючи наведені вище відомості, колегія суддів визнає за реальну ймовірну можливість ОСОБА_6 ухилитись від правосуддя у разі зміни обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вчинити інше кримінальне правопорушення, та впливати на свідків або інших учасників провадження.
В апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів про запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Підстав вважати, що більш м'які запобіжні заходи можуть запобігти ризикам, передбаченим п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів не вбачає
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на правомірності суду першої інстанції не визначати обвинуваченому ОСОБА_6 такого альтернативного виду запобіжного заходу як застава, що повністю узгоджується з приписами ч. 4 ст. 183 КК України, оскільки останній обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 в частині того, що на його переконання спливли розумні строки його тримання в слідчому ізоляторі, то колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, що прямо передбачено ст. 12 КПК України, які повинні бути співмірними з розумними строками тримання обвинуваченого під вартою.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04.02.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12020090000000818 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3 ОСОБА_4