Провадження № 11-кп/803/102/22 Справа № 932/14887/19 Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
17 лютого 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілої ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019040000000682 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_9 , прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, який має вищу освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює ТОВ «Металоінвест України» менеджером, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Строк покарання вирішено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Арешт, накладений ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29.08.2019, на автомобіль «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 ,- скасовано.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 46 571 грн. 50 коп. на рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн. на рахунок відшкодування моральної шкоди, в іншій частині позову відмовлено.
Доля речових доказів та процесуальних витрат вирішена у відповідності вимог процесуального закону.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_13 .
За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, 25 серпня 2019 року, приблизно о 21 годині 50 хвилин, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22 грудня 2018 року належить йому на праві власності, рухався зі швидкістю не менше, ніж 70,2 км/год, в темний час доби при увімкненому міському освітленні по сухому покриттю в крайній лівій смузі проїжджої частини проїзду ОСОБА_14 , що має по дві смуги руху у кожному напрямку, з боку вул.Панікахи в напрямку пр-ту Богдана Хмельницького в м.Дніпро.
Під час руху по проїзду ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, рухаючись з перевищенням допустимої швидкості руху на даній ділянці дороги, де встановлено дорожній знак 3.29 Правил дорожнього руху України (40 км/год), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1 Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху пішохода ОСОБА_13 , яка перетинала проїжджу частину дороги по пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля «Volkswagen Passat», д/н НОМЕР_1 , не зменшив швидкість руху керованого ним автомобіля, аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого в районі електроопори №56 допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_13 .
Внаслідок дорожньо-транспортної події потерпілій ОСОБА_13 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді забитої рани волосяної частини голови на межі правої потиличної та тім'яної ділянок (у стані після первинно-хірургічної обробки), масивні інфільтруючі крововиливи на всьому протязі тім'яних, потиличній та правої скроневої ділянок голови зі сторони внутрішньої поверхні, відкритий перелом кісток склепіння та основи черепа у вигляді тріщини, яка проходить по правій тім'яній кістці, потиличній кістці праворуч та переходить на пірамидку правої скроневої кістки, базальна субдуральна гематома об'ємом близько 40 см куб, розташована у середній черепній ямці, розповсюджені крововиливи під м'які мозкові оболонки правої лобової, правої скроневої, правої тім'яної, правої потиличної, лівої потиличної, лівої тім'яної та лівої скроневих часток головного мозку, масивні крововиливи у кори та білу речовину лобових, правої скроневої та правої тім'яної часток головного мозку, масивні синці на шкірі тулуба ліворуч, нижніх кінцівок, садна на шкірі колінних суглобів, закритий перелом мищелку правої великогомілкової кістки, пневмонія з гнійним та серозно-гнійним характером ексудату в порожнинах альвеол, глибока ступінь паренхіматозної дистрофії епітелію проксимальних звивистих канальців нирок з проявами некробіозу, повнокрів'я печінки та селезінки, дрібні ділянки фрагментації кардіоміоцитів, виражений набряк головного мозку. Смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , о 12 годині 12 хвилин, в стаціонарному відділенні Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім.І.І.Мечникова, від відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась відкритим переломом кісток склепіння та основи черепа з масивними крововиливами під тверду та м'які мозкові оболонки, крововиливами у речовину мозку та ускладнилась розвитком вираженого набряку головного мозку.
Порушення ОСОБА_7 правил безпеки дорожнього руху виразилося в порушенні ним вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.9 б), п.18.1 Правил дорожнього руху України, які вказують:
п.1.3 - «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п.1.5 - «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п.2.3 (б) - «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.9 : Водієві забороняється:
б) «перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3,29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний (обмеження максимальної швидкості) відповідно до підпункту «и» пункту 30.3. цих Правил»;
п.18.1 - «Водій транспортного засобу, що наближається до пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Невиконання п.п.12.9 б) та 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 перебуває в прямому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі потерпіла просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та в частині часткового задоволення цивільного позову, та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Цивільний позов в частині стягнення з ОСОБА_7 , відшкодування моральної шкоди задовольнити у повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.
В іншій частині вирок суду - залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпіла зазначає, що з боку обвинуваченого було добровільне відшкодування лише збитків під час екстреного лікування, проте відшкодування збитків на поховання, поминальні заходи, моральна шкода - взагалі не була здійснена. Таким чином, відшкодування матеріальної та/чи моральної шкоди у зв'язку зі смертю потерпілої не відбулося.
Крім того, потерпіла вважає, що призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки - є наближеним до мінімального у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Також потерпіла не погоджується із визначенням розміру моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. Так, поза увагою суду залишилось кримінальне правопорушення та ставлення до його наслідків обвинуваченим, який до останнього не визнавав своєї вини, та намагався пом'якшити відповідальність шляхом видуманих обставин, умисного порушення ПДР, а саме відповідно висновку експерта № 11/6.1/10.1/896/897 від 19.09.2019 перевищення швидкості руху перебуває у причинному зв'язку з настанням ДТП.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції у частині призначення покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 6 років, із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що така пом'якшуюча обставина як добровільне відшкодування коштів на лікування потерпілої відсутня у даному випадку, так як згідно матеріалів провадження обвинувачений визнав цивільний позов, заявлений потерпілою лише в частині наданих ним коштів, тобто в сумі 27 436, 03 коп. Однак, ця сума не відповідає сумі завданого, встановленого та підтвердженого судом першої інстанції, матеріального збитку, який підтверджено документально, а тому не свідчить про відшкодування.
Крім того, на думку прокурора, не враховано тяжкість наслідків скоєного злочину, а саме спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, та як наслідок смерть потерпілої, а також характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України віднесено законодавцем до категорії тяжких і який має підвищену суспільну небезпеку, так як фактично посягає на життя людей.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, застосувавши до нього ст. 75 КК України, та звільнивши його від відбування покарання з випробуванням. В іншій частині залишити вирок без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що згідно протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього від 25.08.2019 (а.с.5-16), знак 3.29 ПДР, саме який і обмежує швидкість до 40 км/год, встановлений до перехрестя з вул. Подільською, а пішохідний перехід знаходиться за перехрестям. Таким чином, згідно розділу 33 ПДР «Зона дії знаків» обмеження, встановлені знаком 3.29 ПДР не діяли за перехрестям з вул. Подільською, тобто на місці ДТП. Це не знімає провини з ОСОБА_7 , а тільки свідчить, що його дії були не зухвалі і він рухався зі швидкістю, майже дозволеною у місті.
Крім того, висновок суду про те, що ОСОБА_7 мав об'єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху пішохода ОСОБА_13 , суперечить матеріалам справи, оскільки ОСОБА_7 в своїх показах зазначив, що попереду його автомобіля в цьому ж напрямку рухався інший автомобіль, який був попереду автомобіля ОСОБА_7 і рухався у правому ряді, та саме цей автомобіль перед пішохідним переходом звернув праворуч на вул. Подільську. Саме через цей автомобіль ОСОБА_7 об'єктивно не міг бачити пішохода ОСОБА_13 , яка стояла на правому узбіччі дороги і саме через цей автомобіль сама ОСОБА_13 не бачила, що за ним рухається ще один автомобіль. Зазначену обставину підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , а також цей факт підтверджується і відеозаписом з камери відеореєстратора автомобіля «Citroen Jumper» д/н НОМЕР_3 .
Крім того, захисник зазначає, що згідно показів як самого ОСОБА_7 , так і свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , на місці ДТП було темно, хоча і були увімкнені ліхтарі, і сам пішохідний перехід ні чим не виділявся від іншої проїзної частини.
Разом з тим, для повного з'ясування обставин ДТП, що в подальшому вплине на термін та вид покарання, слід надати оцінку і діям потерпілої ОСОБА_13 , тому що вона як пішохід є учасником дорожнього руху і підпадає під дію ПДР, згідно з якими пішоходам забороняється раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.
Так, згідно з висновком експерта № 1697/865-Е - потерпіла в момент зіткнення знаходилась в русі, а згідно з висновком експерта № 11/6.1/10.1/896/897 - з моменту виходу потерпілої на проїжджу частину і до моменту зіткнення минуло 2.4+-0,3 сек., а згідно схеми ДТП, потерпіла до зіткнення встигла подолати 5,2 м, що свідчить про те, що потерпіла вибігла на проїзну частину. На думку захисника дані обставини слід враховувати при призначенні покарання.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник частково підтримали апеляційну скаргу захисника, та просили змінити вирок в частині призначення покарання, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 ст. 75 КК України, та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Прокурор підтримав вимоги апеляційних скарг прокурора та потерпілої, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Потерпіла та представник потерпілої підтримали вимоги апеляційних скарг потерпілої та прокурора, заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам провадження, та підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого, ставить питання про зміну вироку, в частині покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 , та просить призначити покарання з застосуванням вимог ст. 75 КК України і в той же час не погоджується з фактичними обставинами, встановленими судом першої інстанції.
Доводи захисника обвинуваченого про те, що під час призначення покарання ОСОБА_7 судом не було враховано те, що знак 3.29 ПДР, саме який і обмежує швидкість до 40 км/год, встановлений до перехрестя з вул. Подільською, а пішохідний перехід знаходиться за перехрестям, тобто зазначені обмеження не діяли на місці ДТП, є безпідставними, та спростовуються висновком експерта № 11/6.1/10.1/896/897 від 19.09.2019 року, згідно з яким дії водія автомобіля «Volkswagen Passat» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п.18.1, 12.9 (б) та дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху, а невідповідності його дій вимогам п.18.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
В умовах місця події, водій автомобіля «Volkswagen Passat» ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. В умовах місця події, водій автомобіля «Volkswagen Passat» ОСОБА_7 не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування при русі автомобіля з фактичною швидкістю (70,0 км/год), однак мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду при русі автомобіля з дозволеною на даній ділянці дороги швидкістю (а.с. 153-162).
Колегія суддів не приймає до уваги й доводи апеляційної скарги захисника про те, що відповідно до пояснень обвинуваченого, що попереду його автомобіля в цьому ж напрямку рухався інший автомобіль, через який ОСОБА_7 об'єктивно не міг бачити пішохода ОСОБА_13 , оскільки вони перевірялись судом першої інстанції та спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких судом під час судового розгляду було встановлено, що ні перед автомобілем обвинуваченого, ні позаду нього, будь-які автомобілі не рухались, автомобіль обвинуваченого єдиний рухався по своїй смузі руху, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_18 та ОСОБА_16 .
Крім того, в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_19 також підтвердили, що дорога була сухою та добре освітлювалась міським освітленням, а тому доводи захисника обвинуваченого про те, що на місці ДТП було темно, хоча і були увімкнені ліхтарі, і сам пішохідний перехід ні чим не виділявся від іншої проїзної частини, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.
Посилання сторони захисту на те, що судом першої інстанції не надано оцінку діям потерпілої ОСОБА_13 , тому що вона як пішохід є також учасником дорожнього руху і підпадає під дію ПДР, згідно з якими пішоходам забороняється раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають матеріалами кримінального провадження та обставинам встановленим судом, а також повністю спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які під час допиту у суді пояснювали, що потерпіла спокійно переходила дорогу по пішохідному переходу.
Апеляційний суд зазначає, що як в судовому засіданні суду першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтвердив що саме його дії, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що саме спричинило наслідки у вигляді смерті потерпілої.
З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого доводи не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних про призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, про що наполягав в своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора та потерпілої щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, колегія суддів, вважає такими, що заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що цих вимог закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку в повному обсязі дотримано не було.
Так, суд при призначенні покарання обвинуваченому врахував те, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_7 відноситься до категорії необережних тяжких злочинів, обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення (наїзд на пішохода на пішохідному переході), відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень потерпіла ОСОБА_13 померла, а також особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, позитивно характеризується за місцем мешкання та роботи, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, добровільно надавав матеріальну допомогу на лікування потерпілої. До обставин, які пом'якшують покарання, суд визначив добровільне відшкодування коштів на лікування потерпілої. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив покарання у розмірі наближеному до мінімального, а саме: у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Поза увагою суду залишилось ряд конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, які ставлять під сумнів обґрунтованість такого висновку.
В частині визначення розміру призначеного покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано, тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, вчиненим з необережності, має підвищену суспільну небезпеку, та особу обвинуваченого ОСОБА_7 . Так, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам вчинення злочину, відповідно до яких допущено грубе порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , який не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, рухаючись з перевищенням допустимої швидкості руху на ділянці дороги, та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху пішохода ОСОБА_13 , яка перетинала проїжджу частину дороги по пішохідному переходу, допустив наїзд на пішохода, а також наслідкам, що настали для потерпілої, внаслідок чого потерпілій було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до її смерті.
Заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого і в тій частині, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано доведеним наявність такої пом'якшуючої покарання ОСОБА_7 обставини, як добровільне відшкодування коштів на лікування потерпілої, з огляду на те, що згідно матеріалів провадження обвинувачений визнав цивільний позов, заявлений потерпілою лише в частині наданих ним коштів, тобто в сумі 27 436, 03 коп., однак, ця сума не відповідає сумі завданого, встановленого судом першої інстанції, матеріального збитку, який підтверджено документально, а тому не свідчить про відшкодування обвинуваченим ОСОБА_7 шкоди.
Отже, суд, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_7 покарання не дотримався вимог кримінального закону, не врахував у повній мірі і не надав об'єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мають значення для призначення особі покарання, а саме: ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, й не навів належних і достатніх мотивів для призначення обвинуваченому покарання у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією інкримінованої статті.
Колегія суддів вважає, що за вказаних обставин виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а покарання, призначене судом першої інстанції не буде справедливим та не відповідатиме меті виправленню й попередженню вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Отже, з урахуванням відповідних обставин і вимог ст. ст. 413, 414, 420 КПК України, призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, у наслідок м'якості покарання, а тому, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового вироку, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.
Колегія суддів, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, виходячи з приписів ст. ст. 50, 65-67 КК України, та положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, вчиненого з необережності, обставини вчинення злочину, відповідно до яких допущено грубе порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , який не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки, рухаючись з перевищенням допустимої швидкості руху на ділянці дороги, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху пішохода ОСОБА_13 , яка перетинала проїжджу частину дороги по пішохідному переходу, допустив наїзд на пішохода, внаслідок чого потерпілій було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до її смерті, заходів для відшкодування заподіяної шкоди не вживав, а також особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, позитивно характеризується за місцем мешкання та роботи, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, а також під час апеляційного розгляду обвинувачений відшкодував заподіяну потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду.
Обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційним судом не встановлено.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, але на більший строк, чим призначено судом першої інстанції, що буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання обґрунтованості визначеного судом розміру стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої суми в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, про що йдеться в апеляційній скарзі потерпілої колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_9 заявила позовні вимоги про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень.
Разом із цим, суд визнав за доцільне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої в рахунок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди лише 500 000 гривень.
Надаючи оцінку цим обставинам, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір стягнення не відповідає понесеним ОСОБА_9 моральним та фізичним стражданням.
Виходячи з обставин кримінального провадження, потерпілій ОСОБА_9 діями ОСОБА_7 дійсно була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях з приводу раптової втрати доньки, яка загинула від отриманих в результаті ДТП травм, що негативно вплинуло на моральний стан потерпілої, життєві зв'язки, порушило звичайний уклад особистого життя, через що вона постійно перебуває у пригніченому стані, стресі, а отже сума у 500 000 гривень є необґрунтовано заниженою.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що сума у розмірі 1 000 000 гривень відповідатиме понесеним потерпілою характеру і обсягу моральних та фізичних страждань, та буде справедливою по відношенню до неї.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг потерпілої та прокурора та приходить до висновку про необхідність їх задоволення і скасування вироку щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині, у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України, а також в частині вирішення цивільного позову.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_9 , прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити.
Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 , покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 1 000 000 (один мільйон) гривень на рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4