Провадження № 22-ц/803/254/22 Справа № 210/5774/21 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача, Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У жовтні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ярошевський О.Т. звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах з Криворізьким металургійним комбінатом «Криворіжсталь» ім.В.І.Леніна, нині ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" з 01.04.1985р. по 13.04.2007рік по різним професіям: слюсарем ремонтником, майстром та 13.04.2007р. був звільнений за ст.38КЗпП України.
Представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 , працюючи довгий час на підприємстві в шкідливих умовах праці отримав професійне захворювання: двосторонній кохлеарний неврит, туговухість 1 ст.
Окрім того, згідно повідомлення про хронічне захворювання від 08.07.1993р. виробничий фактор що викликав захворювання є шум та пил. Висновком ВТЕК від 12.08.1993 року позивачеві вперше встановлено 25 % втрати професійної працездатності.
Також після неодноразових оглядів висновком ВТЕК від 09.08.2001року встановлено 15% втрати профпрацездатності безстроково, визначено потребу в додаткових видах допомоги - оздоровлення в профілакторії.
Просив стягнути з відповідача на користь позивача внаслідок відшкодування моральної шкоди 200 000грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди задоволені частково.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я на виробництві у розмірі 52 500 (п'ятдесят дві тисяч п'ятсот гривень) 00 коп. без нарахування та утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.(дев'ятсот вісім гривень).
В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.
При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував тривалий час роботи позивача на іншому підприємстві в шкідливих умовах праці та стягнув з підприємства завищений розмір моральної шкоди, який не відповідає тяжкості та характеру шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період часу з 01.04.1985р. по 13.04.2007р. працював слюсарем по ремонту металургійного обладнання 5 розряду в Криворізькому металургійному заводі «Криворіжсталь» ім. Леніна та 03.04.2007р. був звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.7,7-зворот).
Позивачеві ОСОБА_1 08.07.1993р.Українським НІІ промислової медицини встановлено діагноз: двухсторонній кохлеарний неврит з легкою ст. пониження слуху. Туговухість 1 ст. Професійне захворювання(08.07.1993р.). Рекомендовано раціональне працевлаштування. Наслідками, які стали причиною ротримання позивачем професійного захворювання є пил та шум що зазначено безпосередньо в повідомленні про хронічне захворювання (а.с.8).
У зв'язку з отриманим професійним захворюванням позивач 12.08.1993р. вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25% що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК від 12.08.1993р. серії 1503005 (а.с.9).
Окрім того, позивач 03.10.1994р. вдруге пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% з 12.08.1994року по 01.09.1996р. що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК від 03.10.1994р. серії 1503005 (а.с.9).
В подальшому позивач 09.01.1997р., 19.09.1997р., 05.10.1999р., 09.08.2001р. також проходив огляди МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 15% вже безстроково, що підтверджено випискою з акту огляду МСЕК (а.с.10-11).
Позивач проходив лікування через професійне захворювання, що також підтверджується довідками щодо знаходження останнього на стаціонарному лікуванні (а.с.12-13).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався нормами статей 153 КЗпП України, ст.440-1 ЦК Української РСР, й виходив з того, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», на якому працював позивач і отримав професійне захворювання, повинен виплатити позивачеві моральну шкоду, оскільки, відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак частково погоджується з доводами відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку, вперше ВТЕК позивачеві 12.08.1993 року було становлено ступінь врати професійної працездатності в розмірі 25%.
За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14.
З повідомлення про хронічне професійне захворювання Українського НІІ промислової медицини № 628 від 08.07.1993 видно, що шкідливий стаж роботи позивача, внаслідок, якого виникло професійне захворювання становить 18 років 2 місяці (а.с.8).
З трудової книжки позивача встановлено, що на підприємстві відповідача ОСОБА_1 пропрацював, починаючи з 01.04.1985 року до виходу на пенсію 13.04.2007, при цьому на час встановлення професійного захворювання Українським НІІ промислової медицини 08.07.1993 року шкідливий стаж роботи позивача вже становив 18 років 2 місяці, тобто станом на дату встановлення професійного захворювання стаж роботи позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача становив 8 років та 3 місяці, тоді, як протягом 11 років 1 місяця, починаючи з 24.01.1974 року по 11.03.1985 року позивач працював в шкідливих умовах праці на іншому підприємстві, а саме на ПАТ «Південий ГЗК», ще не було враховано судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Так, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди, врахував характер та обсяг його душевних та фізичних страждань, тривалість трудових відносин між сторонами, а так само і тривалість захворювання та перенесених страждань; зміни в житті викликані втратою професійної працездатності та до моменту звернення до суду, відсоток втрати працездатності у розмірі 15% та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості визначив до стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 52 500 гривень.
З наведених вище підстав, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо необґрунтовано завищеного розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Як зазначено в п 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи наявність вини відповідача у виникненні у позивача професійного захворювання, беручи до уваги період роботи в умовах впливу шкідливих факторів - 8 років 3 місяці, а також наявність вини іншого підприємства у виникненні у позивача професійного захворювання, на якому позивач пропрацював в шкідливих умовах праці 11 років 1 місяць, ступень втрати професійної працездатності, вперше з 12.08.1993 року - 25%, при подальших переоглядах ступінь втрати професійної працездатності зменшилась до 15% та висновком ВТЕК від 09.08.2001 такій відсоток залишився безстроковим, тому вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її розмір з 52 000 грн. до 25 000 грн.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди позивачеві буде 25 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 рокув частині розміру моральної шкоди, змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»на користь ОСОБА_1 з 52 000 (п'ятдесяти двух тисяч) грн. до 25 000 (двадцяти пяти тисяч) грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: