Провадження № 22-ц/803/1004/22 Справа № 182/4577/21 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 лютого 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року, ухваленого суддею Багровою А.Г. в місті Нікополі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 16 листопада 2021 року,-
У липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим перед банком у відповідача виникла заборгованість.
АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №бн від 25.12.2014 року в розмірі 27 110,32 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 21 920 грн. та заборгованості за відсотками за користуванням кредитом в сумі 5190,32 грн. станом на 23.06.2021 року.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 в повному обсязі.
У апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та Правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. З матеріалів справи вбачається, що позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними, йому збільшувався кредитний ліміт, проте у зв'язку з порушенням своїх зобов'язань за кредитним договором допустив заборгованість, чим порушив права банку.
Скаржник зазначає, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Вказує, що Банк додав до позову саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи, які діяли на час укладення договору та з якими було ознайомлено відповідача.
Позивач, посилаючись на постанову Верховного суду по справі №755/7704/15-ц, вказує на те, що суд повинен належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінивши у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами та у випадку незгоди з ним повністю чи частково, зазначити правові аргументи на його спростування і навести свій розрахунок у рішенні, однак судом першої інстанції цього зроблено не було, тому скаржник вважає, що суд першої інстанції ухилився від своїх прямих обов'язків, зокрема від здійснення правосуддя.
Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25.12.2014 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.19).
У зазначеній анкеті-заяві відсутні відомості про те, які банківські послуги він просить банк надати та яку саме картку бажає оформити на себе ОСОБА_1 .
Зазначена анкета-заява відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк" також не містить даних про отримання кредиту від банку у вигляді кредитної картки з відповідним кредитним лімітом.
Банком надано довідку про надання ОСОБА_1 наступних кредитних карток: НОМЕР_1 (дата відкриття 05.08.2014 року, термін дії 07/18); НОМЕР_2 (дата відкриття 15.12.2015 року, термін дії 12/19); НОМЕР_2 (дата відкриття 03.08.2016 року, термін дії 12/19); № НОМЕР_3 ( дата відкриття 13.08.2016 року, термін дії 05/20).
Відповідач не заперечує щодо отримував вказані кредитні картки.
Згідно довідки АТ КБ „ПриватБанк” на картку НОМЕР_1 - 25.12.2014 року був встановлений кредитний ліміт 500 грн. (а.с.17).
06.01.2015 року кредитний ліміт збільшено до 800 грн.
22.06.2016 року кредитний ліміт збільшено до 5000 грн.
06.04.2017 року кредитний ліміт збільшено до 13000 грн.
05.07.2017 року кредитний ліміт збільшено до 18000 грн.
17.10.2017 року кредитний ліміт збільшено до 23000 грн.
31.07.2020 року кредитний ліміт зменшено до 22120 грн.
01.02.2021 року зменшено кредитний ліміт до 0,00.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог на підставі досліджених доказів наданих Банком, вислухавши думку відповідача ОСОБА_1 , який не заперечував отримання кредитних карток та користування ними та вважає кредит погашеним в повному обсязі з урахуванням самостійного списання Банком коштів, які він сплачував на якесь страхування, а також на погашення нарахованих ним же відсотків та неустойки, виходив з того, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Перевіривши наданий Банком розрахунок заборгованості, суд першої інстанції з ним не погодився, пославшись на те, що нарахування відсотків, комісії, неустойки, страхових платежів умовами кредитного договору не передбачені, та дослідивши виписку по картковому рахунку, провівши свої розрахунки, суд першої інстанції встановив, що розмір внесених відповідачем грошових коштів по кредиту становить 111 701,26 грн., а фактично відповідачем були використані кошти в розмірі 105 107,46 грн. При цьому, з виписки по рахунку встановлено, що позивачем із внесених відповідачем коштів неправомірно списано 45 879,53 грн % за користування кредитними коштами, комісії, пеня, а також страхові платежі, які умовами договору не були передбачені, тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту і простроченим тілом кредиту та заборгованості за простроченими відсотками.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується із доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі, з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовя'зково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
У спорі, пов'язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах
та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 25 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена (а. с. 19).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі стягнути і заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 21 920 грн., та стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими процентами в розмірі 5190,32 грн. станом на 13 червня 2021 року.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» в редакції, що діяла на момент підписання заяви та на Тарифи, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (5 років з моменту підписання п.2.1.1.2.1 Договору) та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.12.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16 липня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 грудня 2014 року шляхом підписання анкети-заяви.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження №14-131 цс 19.
Суд першої інстанції, перевіряючи доводи сторін, зокрема відповідача про те, що він повністю погасив кредитний борг, поповнюючи періодично кредитний рахунок грошовими коштами на різні суми, а Банк самовільно списував з цього рахунку проценти, страхування та неустойку, дослідив та перевірив надані позивачем докази, зокрема три розрахунки заборгованості: перший станом на 31.05.2015, другий розрахунок станом на 30.09.2019, третій розрахунок станом на 13.06.2021, а також виписку по картковому рахунку, дійшовши правильного висновку, щорозмір внесених відповідачем грошових коштів по кредиту становить 111 701,26 грн., а фактично відповідачем були використані кошти в розмірі 105 107,46 грн. Також суд встановив, що позивачем із внесених відповідачем коштів неправомірно списано 45 879,53 грн % за користування кредитними коштами, комісії, пеня, а також страхові платежі, які умовами договору не були передбачені, тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту і простроченим тілом кредиту та заборгованості за простроченими відсотками.
Колегія суддів також дослідила зазначені вище докази і повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача заборгованості як за простроченим тілом кредиту, так і за простроченим процентами, які умовами договору не передбачені, оскільки не узгоджені сторонами при підписанні анкети-заяви 25 грудня 2014 року.
Зокрема з розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 30 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , Банку було погашено тіло кредиту в сумі 95 157,31 грн., в тому числі погашено і заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 2129,37 грн. та погашено пені в розмірі 250 грн. (а.с.7-14).
З розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 13 червня 2021 року видно, що відповідачем, Банку погашено тіло кредиту в сумі 15923,91 грн. (а.с.15-16).
Отже, проводячи розрахунки погашеної відповідачем суми боргу на підставі наданих Банком розрахунків заборгованості, колегія суддів встановила, що відповідачем Банку було повернуто 113 460,71 грн. грошових коштів (95157,43 грн.+2129,37 грн.+250 грн.+15923,91 =113 460,71).
Перевіривши виписку по рахунку відповідача, надану Банком, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач поповнював картковий рахунок грошовими коштами на різні суми в період часу з 27.12.2014 по 01.06.2021 на загальну суму 111 951,45 грн. (у колонці - сума у валюті операції, відомості виділені червоним кольором) (а.с.59-84).
З виписки по рахунку відповідача, апеляційним переглядом встановлено, що Банком з карткового рахунку за період часу з 27.12.2014 по 01.06.2021 було списано відсотки за користування кредитом за різною відсотковою ставкою на загальну суму 46 463,36 грн. (у колонці - сума у валюті операції, відомості виділені зеленим кольором) (а.с.59-84).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту і простроченим тілом кредиту в розмірі 21 920 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 5190,32 грн., оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведені заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, як і погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту, що свідчить про те, що фактично отримані і використані відповідачем грошові кошти повернуті Банку в добровільному порядку.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року.
Головуючий:
Судді: