№ 201/11713/21
провадження 2/201/1003/2022
16 лютого 2022 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Наталія Геннадіївна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Наталія Геннадіївна про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 16 листопада 2021 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Відповідач заявив зустрічний позов до позивачів про визнання права власності на частину спадкового майна, ухвалою суду вказані позови були об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Позивачі в своїх первісних позовних вимогах посилаються на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 23 серпня 1977 року ОСОБА_4 відділом комунального господарства виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих було видано Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, на підставі рішення виконкому Жовтневої районної РДТ № 803 від 22 липня 1977 року, згідно якого ОСОБА_4 належало 24/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстроване в Дніпропетровському МБТІ в реєстрову книгу під № 100-35. Домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому складалось з двох будинків.
13 січня 1978 року виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська за заявою співвласників домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було винесено Рішення № 38 «Про поділ земельної ділянки під АДРЕСА_1 на дві окремі земельні ділянки», згідно якого було закріплено за: гр. ОСОБА_5 земельну ділянку під АДРЕСА_1 площею 305 кв.м.; за гр. ОСОБА_4 земельну ділянку під АДРЕСА_1 площею 300 кв. м. Вказане Рішення виконкому від 13 січня 1978 року підлягало реєстрації в Дніпропетровському МБТІ з видачею двох нових правовстановлюючих документів на домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 про право особистої власності на 24/100 та 76/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 отримала Свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в цілому та зареєструвала його в Дніпропетровському МБТІ. Мати позивачів ОСОБА_4 19 листопада 1986 року лише замовила та виготовила в Дніпропетровському МБТІ технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , в якому зазначена частка ОСОБА_4 як власника, «в цілому». Але ОСОБА_4 своє свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 в цілому, як новий правовстановлюючий документ, за життя так і не отримала.
З усіх документів вбачається, що, незважаючи на відсутність у ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому, вона за життя отримала право на це майно. Отже після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому. Вказана спадщина була прийнята спадкоємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які своєчасно прийняли спадщину, оскільки постійно проживали та була зареєстровані разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2 .
24 грудня 2020 року в Спадковому реєстрі під № 67007712 приватним нотаріусом ДМНО Яровою Н.Г. була зареєстрована спадкова справа (номер у нотаріуса 50/2020) після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 05 листопада 2021 року приватним нотаріусом кожному з 3-х спадкоємців були видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що: «... спадкоємець не пред'явив нотаріусу документ, що підтверджує право власності спадкодавця на вищезазначене нерухоме майно.».
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, позивачі, як спадкоємці першої черги за законом, вимушені звернутися до суду з цією позовною заявою про визнання права власності на спадщину за законом на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_2 за кожним, бо отримання ними свідоцтв про право на спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори є неможливим.
Позивачі прийняли спадщину та вступили в права спадкування, фактично отримали право на спадкове майно після смерті матері, утримують це спадкове майно, звернулася до нотконтори з питанням отримання свідоцтва про право спадкування, але отримали відмову, тому звернулися до суду за захистом своїх прав. Отже звернення до нотаріуса ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (частки в домоволодінні) оформити потрібно і вони оформити вказане зараз бажають шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті матері, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивачі вважають, що їх права порушено, все ними зроблено правильно і згідно закону та просили визнати за ним право на вказане в позові майно в порядку спадкування за законом, задовольнивши первісний позов в повному обсязі. Зустрічний позов визнали і не заперечували проти його задоволення.
Відповідач ОСОБА_3 визнав вимоги первісного позову і не заперечував проти його задоволення; підтримав зустрічний позов та викладені в позові обставинами, його дії з цього питання відповідають закону, просив розглянути справу по закону за наявними матеріалами і задовольнити як первісний позов, так і зустрічний.
Третя особа приватний нотаріус ДМНО Ярова Н.Г. в засідання не з'явилася, в письмовому зверненні до суду погодилися з викладеними в позовах обставинами, фактично підтвердивши правильність викладеного, її дії відповідають вимогам закону, не заперечувала проти слухання справи без її участі.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає всі позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23 серпня 1977 року ОСОБА_4 відділом комунального господарства виконавчого комітету Жовтневої районної Ради депутатів трудящих було видано Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, на підставі рішення виконкому Жовтневої районної РДТ № 803 від 22 липня 1977 року, згідно якого ОСОБА_4 належало 24/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстроване в Дніпропетровському МБТІ в реєстрову книгу під № 100-35. Домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому складалось з двох будинків.
12 листопада 1977 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації згідно запиту виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 27 жовтня 1977 року було складено Акт обстеження домоволодіння по АДРЕСА_1 на предмет поділу земельної ділянки на два самостійних подвір'я. 13 січня 1978 року виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська за заявою співвласників домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було винесено Рішення № 38 «Про поділ земельної ділянки під АДРЕСА_2 на дві окремі земельні ділянки», згідно якого було закріплено за: гр. ОСОБА_5 земельну ділянку під АДРЕСА_2 площею 305 кв. м.; за гр. ОСОБА_4 земельну ділянку під АДРЕСА_2 площею 300 кв. м..
Вказане Рішення виконкому від 13 січня 1978 року підлягало реєстрації в Дніпропетровському МБТІ з видачею двох нових Свідоцтв (правовстановлюючих документів) на домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 про право особистої власності на 24/100 та 76/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 отримала Свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 в цілому та зареєструвала його в Дніпропетровському МБТІ. Мати позивачів ОСОБА_4 19 листопада 1986 року лише замовила та виготовила в Дніпропетровському МБТІ технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , в якому зазначена частка ОСОБА_4 як власника, «в цілому».
З даного технічного паспорту вбачається, що Рішення Жовтневого виконкому Ради народних депутатів від 13 січня 1978 року № 38 було зареєстроване в ДМБТІ 07 березня 1978 року. Але, ОСОБА_4 своє свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 в цілому, як новий правовстановлюючий документ, за життя так і не отримала. Хоча в матеріалах інвентаризаційної справи міститься рішення виконавчого комітату Жовтневої районної ради народних депутатів № 38 від 13 січня 1978 року «Про поділ земельної ділянки АДРЕСА_2 на дві окремі земельні ділянки», згідно якого за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку за АДРЕСА_2 площею 300 кв. м.. Відомості про анулювання правовстановлювальних документів за ОСОБА_4 на 24/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в КП «ДМБТІ» ДОР відсутні.
З усіх вищезазначених документів вбачається, що, незважаючи на відсутність у ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому, вона за життя отримала право на це майно. Отже після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому.
Вказана спадщина була прийнята спадкоємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які своєчасно у відповідності до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України прийняли спадщину, оскільки постійно проживали та була зареєстровані разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2 .
24 грудня 2020 року в Спадковому реєстрі під № 67007712 приватним нотаріусом ДМНО Яровою Н.Г. була зареєстрована спадкова справа (номер у нотаріуса 50/2020) після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , де спадкоємцями зазначені позивачі. 05 листопада 2021 року приватним нотаріусом кожному з 3-х спадкоємців були видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що: «... спадкоємець не пред'явив нотаріусу документ, що підтверджує право власності спадкодавця на вищезазначене нерухоме майно.».
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, позивачі, як спадкоємці першої черги за законом, звернулися до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадщину за законом на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_2 за кожним, бо отримання позивачами свідоцтв про право на спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори є неможливим.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Додатково сторонами повідомлено суду, що 25 серпня 2021 року було виготовлено Технічний паспорт будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 300 кв. м., який в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1- 12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа.
Позивачі прийняли спадщину та вступили в права спадкування, фактично отримали право на спадкове майно після смерті матері, утримують це спадкове майно, звернулася до нотконтори з питанням отримання свідоцтва про право спадкування, але отримали відмову, тому звернулися до суду за захистом своїх прав. Отже звернення до нотаріуса ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (частки в домоволодінні) оформити потрібно і вони оформити вказане зараз бажають шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті матері, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо.
В зв'язку з обставинами, що склалися, позивачі звернулися до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України. Позивачі вважають, що їх права порушено, все ними зроблено правильно і згідно закону та просили визнати за ними право власності на вказану частку домоволодіння після смерті матері в порядку спадкування за законом. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і позивачі вимушені були звернутися до суду з позовом в порядку спадкування.
Суд вважає всі позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що дійсно позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23 серпня 1977 року ОСОБА_4 відділом комунального господарства виконавчого комітету Жовтневої районної Ради депутатів трудящих було видано Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, на підставі рішення виконкому Жовтневої районної РДТ № 803 від 22 липня 1977 року, згідно якого ОСОБА_4 належало 24/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстроване в Дніпропетровському МБТІ в реєстрову книгу під № 100-35. Домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому складалось з двох будинків.
12 листопада 1977 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації згідно запиту виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 27 жовтня 1977 року було складено Акт обстеження домоволодіння по АДРЕСА_1 на предмет поділу земельної ділянки на два самостійних подвір'я, згідно якого: загальна площа земельної ділянки складає 605 кв. м.; домоволодіння складається з двох житлових будинків літ .А-1 і літ. Б-1 з стінами новобудови; ОСОБА_4 належить 24/100 частки домоволодіння згідно свідоцтва про право власності від 23 серпня 1977 року і складається з житлового будинку Б-1, тамбура 6-1, стіни новобудови, 1/2 частки сараю В, вбиральні № 1,1/2 частки огорожі № 4 та мощення І; ОСОБА_4 можливо виділити земельну ділянку площею 300 кв. м. з розташованими на ній будівлями: житлового будинку Б-1, тамбура 6-1, стіни новобудови, вбиральні № 1, 1/2 частку сараю В, 1/2 частку огорожі № 4 та мощення І по АДРЕСА_2 з виходом в АДРЕСА_1 ; поділ домоволодіння можливо провести згідно схеми від 22 листопада 1977 року.
13 січня 1978 року виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська за заявою співвласників домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було винесено Рішення № 38 «Про поділ земельної ділянки під АДРЕСА_2 на дві окремі земельні ділянки», згідно якого було закріплено за: гр. ОСОБА_5 земельну ділянку під АДРЕСА_2 площею 305 кв. м.; за гр. ОСОБА_4 земельну ділянку під АДРЕСА_2 площею 300 кв. м..
Вказане Рішення виконкому від 13 січня 1978 року підлягало реєстрації в Дніпропетровському МБТІ з видачею двох нових свідоцтв (правовстановлюючих документів) на домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 замість свідоцтв про право особистої власності на 24/100 та 76/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 отримала Свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 в цілому та зареєструвала його в Дніпропетровському МБТІ.
Мати позивачів ОСОБА_4 19 листопада 1986 року лише замовила та виготовила в Дніпропетровському МБТІ технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , в якому зазначена частка ОСОБА_4 як власника, «в цілому».
З даного технічного паспорту вбачається, що Рішення Жовтневого виконкому Ради народних депутатів від 13 січня 1978 року № 38 було зареєстроване в ДМБТІ 07 березня 1978 року.
При цьому, оскільки в кожному окремому домоволодінні інвентаризаційна літерація починається з літери «А», то виділені ОСОБА_4 згідно рішення виконкому від 13 січня 1978 року житловий будинок Б-1, тамбур 6-1, в технічному паспорті стали іменуватися «житловий будинок А-1, табур а-1».
Доказом наявної в Дніпропетровському МБТІ інформації про те, що будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 в цілому, є також штамп ДМБТІ від 01 червня 1998 року в Домовій книзі для прописки громадян, які мешкають в будинку АДРЕСА_2 , яка була заведена 29 травня 1998 року, з якого вбачається: - адреса домоволодіння « АДРЕСА_2 »: - власник «гр. ОСОБА_4 »: - частка власника - «в цілому»: - підстави: «Свідоцтво від 23 серпня 1977 року, рішення РВК».
Але, ОСОБА_4 своє Свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 в цілому, як новий правовстановлюючий документ, за життя так і не отримала.
Вказана обставина підтверджується відповіддю КП «Дніпропетровське МБТІ» № 1680 від 18 лютого 2021 року на запит приватного нотаріуса ДМНО Ярової Н.Г., згідно якого «..станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 відсутні відомості щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 та за будь-якою іншою особою.
В матеріалах інвентаризаційної справи міститься рішення виконавчого комітату Жовтневої районної ради народних депутатів № 38 від 13 січня 1978 року «Про поділ земельної ділянки АДРЕСА_2 на дві окремі земельні ділянки», згідно якого за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку за АДРЕСА_2 площею 300 кв. м..
Відомості про анулювання правовстановлювальних документів за ОСОБА_4 на 24/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в КП «ДМБТІ» ДОР відсутні.».
З усіх вищезазначених документів вбачається, що, незважаючи на відсутність у ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому, вона за життя отримала право на це майно.
Отже після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина - домоволодіння АДРЕСА_2 в цілому.
Вказана спадщина була прийнята спадкоємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які своєчасно у відповідності до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України прийняли спадщину, оскільки постійно проживали та була зареєстровані разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2 .
Данна обставина підтверджується Довідкою № 7038 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 19 жовтня 2021 року, виданою Департаментом адмінпослуг та дозвільних процедур ДМР з даних, зазначених в Електронній картотеці.
Згідно ч. 5 ст. 1268 Цивільного Кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким у відповідності з ч. 2 ст. 1220 ЦК України вважається день смерті спадкодавця.
Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
24 грудня 2020 року в Спадковому реєстрі під № 67007712 приватним нотаріусом ДМНО Яровою Н.Г. була зареєстрована спадкова справа (номер у нотаріуса 50/2020) після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Довідки № 101/02-14 від 18 серпня 2021 року, виданої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Яровою Н.Г., склад спадкоємців після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
05 листопада 2021 року приватним нотаріусом кожному з 3-х спадкоємців були видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що: «... спадкоємець не пред'явив нотаріусу документ, що підтверджує право власності спадкодавця на вищезазначене нерухоме майно.», «...вчинити нотаріальну дію, а саме видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ), нотаріус не має можливості».
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, позивачі, як спадкоємці першої черги за законом, вимушені звернутися до суду з цією позовною заявою про визнання права власності на спадщину за законом на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_2 за кожним, бо отримання позивачами свідоцтв про право на спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори є неможливим.
Згідно ч. 5 ст. 1268 Цивільного Кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким у відповідності з ч. 2 ст. 1220 ЦК України вважається день смерті спадкодавця.
Стаття 41 Конституції України гарантує: «Кожний має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.»
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спори розглядаються судами про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування у тому разі, коли є документ про право спадкодавця на нерухоме майно (договір міни, купівлі-продажу, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право на житловий будинок, видане сільською радою), але документи не були зареєстровані в БТІ. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових праву нотаріальному порядку.
Згідно Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).
Додатково повідомлено суду і доведено доказами, що 25 серпня 2021 року було виготовлено Технічний паспорт будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 300 кв. м., який в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1- 12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа.
Згідно Акту № 31404 від 26 серпня 2021 року (додаток до Технічного паспорту), складеного ТОВ «Укрспецекспертиза» «... під час поточної технічної інвентаризації було згідно до діючої інструкції було виконано зміну літерації наявних будівель і споруд А1-А-1, Б-1-А2, а-1- а5, В-В1. За результатами обстеження та враховуючи заяву замовника було встановлено, що житловий будинок літ. АІ побудований 1951 року, житлова прибудова А2 збудована 1986 році, прибудова аЗ-1986 році, прибудова а5-1951 році, ганок а4 збудований 1986 році, гараж В1 збудований 1951 році, навіс Г1-1990 році, що не є самочинним, згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року за № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (не належать до самочинного будівництва індивідуальні житлові будинки, дачні, садові, господарські будівлі та споруди, прибудови до будинків, побудовані до 05 серпня 1992 року).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 листопада 2021 року: право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстроване в цілому за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2013 року; відомості про право власності на будинок АДРЕСА_1 в ДРРНМ відсутні.
Згідно висновку Звіту про оцінку домоволодіння його ринкова вартість складає 438812.00 (чотириста тридцять вісім тисяч вісімсот дванадцять) гривень, відповідно вартість 1/3 частки домоволодіння складає 146 270.67 грн. Тож, кожен з позивачів має до сплати судовий збір в розмірі 1462 грн. 71 коп.
Позивачі прийняли спадщину та вступили в права спадкування, фактично отримали право на спадкове майно після смерті матері, утримують це спадкове майно, звернулася до нотконтори з питанням отримання свідоцтва про право спадкування, але отримали відмову, тому звернулися до суду за захистом своїх прав. Отже звернення до нотаріуса ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно (частки в домоволодінні) оформити потрібно і вони оформити вказане зараз бажають шляхом подання позову до суду про своє право власності в порядку спадкування по законом після смерті матері, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо.
В зв'язку з обставинами, що склалися, позивачі звернулися до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України. Позивачі вважають, що їх права порушено, все ними зроблено правильно і згідно закону та просили визнати за ними право власності на вказану частку домоволодіння після смерті матері в порядку спадкування за законом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до вимог статті 1216 ТІК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Таким чином, позивачі, у встановленому законом порядку, фактично набули право власності на частку спадщини, що залишилася після смерті їх матері.
Частиною 1 статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ст. 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст цього права становлять можливості власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном. При цьому на зміст права не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до абзацу 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини та їх гарантії, відповідно до ст. З Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Весь час позивачі зі спадкодавцем фактично проживали разом в розумінні статті 3 сімейного кодексу України: «Сім'ю складають особи, і спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права обов'язки». Факт спільного проживання позивачів з матір'ю в місті Дніпро підтверджують копії паспортів, довідка з місця мешкання, довідка. Позивачі є спадкоємцями за законом першої черги, які проживали спадкодавцем і у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса із заяві про прийняття спадщини. З огляду на вищевикладені обставини і праві отримання у спадок вказаного нерухомого майна, своєчасно звернулися до нотаріуса метою оформлення права на спадщину і отримання свідоцтва у порядку спадкування, не отримали свідоцтво про спадщину і мають право на вказану спадщину.
За правилами ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. За правилами ч. З ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмово заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду правилами позовного провадження.
За правилами ч. З ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями за законом першої черги є діти спадкодавця та той з подружжя, хто його пережив, батьки.
Конституцією України ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 1, діє принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах іф порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Внаслідок смерті матері позивачів, відкрилася спадщина, часом відкриття якої є її день смерті.
В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу - право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності.
Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивачів, останні і вважали необхідним звернутися до суду з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які вони вважають законними та обґрунтованими.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття позивачами права приватної власності на вказане майно - частину домоволодіння.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позови підлягають задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги можливу позицію відповідача чи інших осіб стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати за позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку спадщини за кожним з цих спадкоємців, яка залишилась після смерті їх матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 матроса, розташованого на земельній ділянці розміром 300 кв. м., та в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1-12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа. Судові витрати, понесені сторонами, слід зарахувати і віднести за рахунок позивачів обох позовів.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги (первісні і зустрічні) про право власності в порядку спадкування по закону в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні заяви задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 матроса, розташованого на земельній ділянці розміром 300 кв. м., та в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1-12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 матроса, розташованого на земельній ділянці розміром 300 кв. м., та в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1-12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа.
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 матроса, розташованого на земельній ділянці розміром 300 кв. м., та в цілому складається з: житлового будинку цегла літ. А-1 загальною площею 101.0 кв. м., житловою площею 49.0 кв. м., допоміжною площею 52.0 кв. м., яке складається з: тамбур 1-1 площею 0.8 кв. м., коридор 1-2 площею 3.2 кв. м., житлова кімната 1-3 площею 8.2 кв. м., коридор 1-4 площею 5.3 кв. м., житлова кімната 1-5 площею 17.6 кв. м., санвузол 1-6 площею 3.5 кв. м., кухня 1-7 площею 5.5 кв. м., коридор 1-8 площею 11.9 кв. м., тамбур 1-9 площею 2.7 кв. м., житлова кімната 2-10 площею 14.0 кв. м., коридор 2-11 площею 16.4 кв. м., житлова кімната 1- 12 площею 9.2 кв. м., веранда 1-13 площею 2.7 кв. м., житлової прибудови літ. А-2 площею 51.9 кв. м., прибудови літ. аЗ площею 3.9 кв. м., ганок літ. а4 площею 2.6 кв. м., прибудови а5 площею 5.9 кв. м., гараж літ. В1 площею 21.0 кв. м., навіс літ. ГІ площею 31.7 кв. м., № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 16 лютого 2022 року.
Суддя -