Справа № 175/4665/18
Провадження № 2/175/1511/18
15 лютого 2022 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Сайгак А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку, -
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Адвокат позивачки за ордером про надання правничої допомоги ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Відповідач та його адвокат за ордером про надання правничої допомоги ОСОБА_4 14 грудня 2021 року через канцелярію суду подавали відзив на позовну заяву (а.с.69-76) та у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.
Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, а саме директор департаменту надав суду заяву в якій просив розглянути справу без його участі та прийняти рішення згідно матеріалів справи та відповідно до чинного законодавства України (а.с.34,56).
Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено,що згідно договору дарування квартири серії НВТ № 080143 від 8 липня 2016 року, зареєстрованому в реєстрі за реєстровим номером 584, ОСОБА_5 (мати позивачки) подарувала ОСОБА_1 (позивачці) квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,2 кв.м.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно №2 виданого Ювілейною селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 21 січня 2004 року, до укладання договору дарування, власником квартири АДРЕСА_2 , була ОСОБА_5 .
Однак, судом встановлено, що ОСОБА_5 перебувала з 1978 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , від якого в них народилося троє спільних дітей, а саме: позивачка по справі ОСОБА_1 , відповідач по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Вже під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , а саме в червні 1985 року, ОСОБА_6 вступив до членів ЖБК-2 Дніпропетровського району Дніпропетровської області і 04 січня 1986 року отримав від даного ЖБК-2 квартиру АДРЕСА_2 , остаточна сума пайового внеску за яку була внесена подружжям « ОСОБА_8 » за власні спільні кошти коли вони ще перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується довідкою ЖБК-2 Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 30 жовтня 2006 року за №46.
Крім того, з вищевказаної довідки вбачається, що станом на грудень 2007 року членом ЖБК-2 Дніпропетровського району Дніпропетровської області був саме ОСОБА_6 .
В грудні 1998 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був розірваний на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до колишнього чоловіка ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на квартиру частково недійсним і визнання права власності на частину квартири, однак на підставі рішення суду від 27 грудня 2007 року по справі № 2-783/2007 року в задоволенні її позовних вимог було відмовлено, оскільки право власності на квартиру у подружжя виникло після повної сплати пайового внеску, який внесений подружжям в ЖБК-2 Дніпропетровського району Дніпропетровської області у період шлюбу за спільні кошти, а отже ОСОБА_6 належить на праві власності половина квартири АДРЕСА_2 . Також, даним рішенням суду свідоцтво на право власності на вищевказану квартиру, видане Ювілейною селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 21 січня 2004 року на і'мя ОСОБА_5 , визнано недійсним на 1/2 частину квартири та за ОСОБА_6 визнано право власності на 1/2 частину квартири.
Рішення суду від 27 грудня 2007 року по справі № 2-783/2007 залишено без змін та апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, про що в матеріалах справи мається ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2008 року по справі 22ц-3908/2008 року та 29 жовтня 2008 року дане рішення набрало законної сили.
Крім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2010 року по справі № 2-977/10 за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ квартири та вселення було розділено квартиру згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, виділено кожному із колишнього подружжя у користування кімнати та вселено ОСОБА_5 з неповнолітньою донькою ОСОБА_1 до квартири. Вказаним рішенням було встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить по 1/2 частини квартири, оскільки відповідно до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2007 року по справі № 2-783/2007 свідоцтво про право власності на квартиру видане Ювілейною селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 21 січня 2004 року на і'мя ОСОБА_5 , в 1/2 частини квартири визнано недійсним та за ОСОБА_6 визнано право власності на 1/2 частину квартири. Дане рішення суду набрало законної сили 11 жовтня 2010 року.
Таким чином, вищевказаними рішеннями суду встановлено, що квартира квартиру АДРЕСА_2 , була набута в період шлюбу, а тому кожному з подружжя належить по 1/2 частині квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та відповідача по справі ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 20 листопад 2018 року, про що складено відповідний актовий запис №29 та після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на 1/2 частину квартири, яка рішеннями суду визнана набутою в період шлюбу, а тому кожному з подружжя належало по 1/2 частині квартири.
З довідки №1673 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщені/квартирі осіб від 22 листопада 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 до складу зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
На даний час позивачка по справі ОСОБА_1 вказує, що її мати на підставі договору дарування квартири 08 липня 2016 року серії НВТ № 080143, зареєстрованого в реєстрі за реєстровим номером 584, подарувала їй квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,2 кв.м., але вона не проживає у квартирі, що підтверджується актом від 24 листопада 2018 року, складеним головою Житлово-будівельного кооперативу №2 за участю сусідів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , про те, що ОСОБА_1 не мешкає по АДРЕСА_1 , а мешкає за вказаною адресою саме ОСОБА_2 з 2005 року по теперішній час.
Позивачка ОСОБА_1 вважає, що наявність реєстрації ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 та його фактичне проживання за даною адресою чинить їй перешкоди в користуванні квартирою, яка належить їй особисто на праві приватної власності, на підставі чого в неї виникла необхідність щодо виселення ОСОБА_2 та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
З відзиву на позовну заяву вбачається,що ОСОБА_2 звертався до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Спіренкової Н.В. з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак отримав Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 лютого 2019 року, яка обґрунтована тим, що видати свідоцтво спадкоємцю за діючим законодавством не можливо, оскільки право власності згідно Державного реєстру речових прав містить інформацію про те, що зазначена квартира належить позивачці ОСОБА_1 . Також вказує, що тільки після звернення до нотаріуса він дізнався про неправомірну домовленість між його матір'ю ОСОБА_5 та його рідною сестрою ОСОБА_1 щодо їх незаконної дії у відношенні квартири, яка рішенням суду визнана спільною сумісною власністю батьків. Також відповідач вказує, що з його паспорта, який є в матеріалах цивільної справи та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/квартирі осіб №1903 від 23 липня 2021 року вбачається, що він проживає у спірній квартирі з 2005 року та по теперішній час, як член сім'ї попередніх власників квартири, а саме ОСОБА_6 (батька) та ОСОБА_5 (мати), іншого житла у нього не має, за свої кошти він утримує квартиру, оплачує комунальні послуги, що підтверджується доданими до відзиву квитанціями. Також ці факти підтверджує і сама позивачка ОСОБА_1 доданими до позову документами, а саме актом від 24 листопада 2018 року та довідкою про склад сім'ї №6173 від 22 листопада 2018 року.
У відповідності до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч. 2 цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Ст.41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Аналогічні положення закріплені в ст. 319,321 ЦК України.
Крім того, відповідно до ст.319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
На підставі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому, ст.47 Конституції України гарантує громадянам право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч.4,5 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно з ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Так, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Такий позов підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
При цьому, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням і у разі ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації,
Виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В даній справі позивачка ОСОБА_1 просить усунути їй як власнику перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 та зняття його з реєстрації за вказаною адресою.
Разом з тим, з'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв'язку,суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд вважає,що відповідач правомірно набув прав користування спірним житлом, згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім'ї попередніх власників квартири. Доказів на спростування правомірності користування цією квартирою позивачка ОСОБА_1 не надала та не надала жодного доказу на підтвердження систематичного порушення відповідачем правил співжиття і застосування до нього заходів реагування, які є обов'язковими умовами для виселення також не надала. Вказана квартира є єдиним помешканням відповідача та іншого житла він не має.
Позивачка ОСОБА_1 в порушення вимог ст.12,13,81 ЦПК України не надала належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів про наявність будь-яких перешкод з боку відповідача ОСОБА_2 в користуванні та розпорядженні зазначеною квартирою, які повинні бути усунені в обраний нею спосіб - шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Зокрема, позивачка не навела обґрунтувань про наявність чи відсутність у відповідача права користування спірною квартирою, в т.ч. після набуття нею права власності на неї, не зазначила чи є він членом її сім'ї або членом сім'ї колишнього власника, не надала доказів вчинення ним дій, які унеможливлюють чи утруднюють її користування та розпорядження квартирою, не зазначила обставин в обґрунтування правових підстав для його виселення.
Фактично позиція позивачки зводиться до того, що відповідач перешкоджає їй в здійсненні права власності самим своїм проживанням та реєстрацією в квартирі.
Однак, на думку суду, само по собі проживання особи в житлі та реєстрація в ньому не свідчить про наявність у власника житла будь-яких перешкод в реалізації повноважень власника.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Крім того, не є підставою для припинення права користування житлом та виселення сам факт переходу права власності на нього до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні ст. 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог позивачки ОСОБА_1 , у зв'язку з чим в задоволенні її позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.41,47 Конституції України, ст.15,16,317,319,321,383,391 ЦК України, ст.1,9 ЖК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,259,263-265 ЦПК України ,суд-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.