Ухвала
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 308/9374/17
провадження № 61-20468ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_4 (1979 року народження), ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 (2005 року народження), відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_4 (1979 року народження), ОСОБА_5 , про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Закарпатського апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2021 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав.
ОСОБА_1 , її представник - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 грудня 2021 року засобами поштового зв'язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року з урахуванням ухвали від 24 грудня 2021 року про виправлення описки, касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особами, які подали касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 23 грудня 2021 року ці недоліки було усунуто, а саме: подано уточнену касаційну скаргу, у якій вони просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
В уточненій касаційній скарзі однією з підстав касаційного оскарження судового рішення зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 826/7030/15 та постановах Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Оскаржена постанова Закарпатського апеляційного суду ухвалена 15 листопада 2021 року. Постанову Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 826/7030/15, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, ухвалено та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Окрім цього, постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року, не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 826/7030/15 та постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 826/7030/15 та постанову Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат