16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 826/20370/14
адміністративне провадження № К/990/4458/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 826/20370/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказ, поновлення на публічній службі та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до суду до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 2117-ц від 01 грудня 2014 року про звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України;
- поновити позивача на посаді першого заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 грудня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано наказ Генерального прокурора України № 2717-ц від 01 грудня 2014 року про звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Поновлено позивача на посаді першого заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2014 року по 10 червня 2021 року у розмірі 1 385 125 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді першого заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 грудня. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 18270,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першого інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року змінено, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2014 року по 10 червня 2021 року у розмірі 2817094,74 грн». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Згідно частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100), який виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів N1213 ( 1213-2020-п ) від 09 грудня 2020 року.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Скаржник зазначає, що під час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення не було підстав для врахування пункту 10 Порядку №100, оскільки з 12 грудня 2020 року Положення № 100 діяло у новій редакції, зокрема пункт 10 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів N1213 ( 1213-2020-п ) від 09 грудня 2020 року.
Як слідує зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень, при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції керувався положеннями пункту 10 Порядку №100, який був чинний до 11 грудня 2020 року.
При прийняті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції враховано позицію щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого пунктом 10 Порядку № 100 викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №826/17604/14.
Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції слідує, що у частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року (наступний день після звільнення) по 10 червня 2021 року становить 2817094,74 грн, а саме : з 02 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року - 849,77 грн х 249 робочих днів = 211529,73 грн; з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 1096,20 грн х 441 робочий день = 483424,20 грн (враховуючи коефіцієнт 1.29 з огляду на підвищення посадових окладів відповідно до постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013); з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року - 2466,45 грн х 818 робочих днів = 2017556,10 грн (враховуючи коефіцієнт 2.25 з огляду на підвищення посадових окладів відповідно до постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657); з 12 грудня 2020 року по 10 червня 2021 року - 849,77 грн х 123 робочих днів = 104521,71 грн (враховуючи, що коефіцієнт не застосовується з огляду на скасування пункту 10 Порядку №100).
Отже, суд апеляційної інстанції при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не застосовував пункт 10 Порядку №100 з 12 грудня 2020 року.
Таке правозастосування судом апеляційної інстанції відповідає практиці Верховного Суду з цих питань викладених, зокрема у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі № 340/588/20 та є застосовним і до обставин цієї справи.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 24 грудня 2021 року та від 18 січня 2022 року про повернення касаційної скарги Офісу Генерального прокурора надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 826/20370/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказ, поновлення на публічній службі та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько