17 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/19898/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.,
розглядаючи матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (колегія суддів: Буравльов С. І., Шапран .В. В., Андрієнко В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 (суддя Удалова О.Г.) у справі
за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України до 1) Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго", 2) Консорціуму "Науково-виробниче об'єднання "Укргідроенергобуд" про визнання недійсною частини додаткової угоди,
29.01.2022 заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (повний текст підписаний 11.01.2022) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Прокурор у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судових рішень визначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями, визначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Так, у касаційній скарзі Прокурор наполягає на тому, що при вирішенні цього спору судами попередніх інстанцій не враховано практику Верховного Суду щодо визначення природи договору будівельного підряду, викладену у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17 та від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18.
Зокрема, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, Прокурор наводить визначення статті 509 Цивільного кодексу України, що розкриває зміст зобов'язання та підстави його виникнення, а крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, він зазначає, що є предметом договору будівельного підряду в розумінні приписів статті 875 цього ж Кодексу.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Прокурор зазначає про те, що суди не застосували до спірних правовідносин положення статей 875, 884 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» і висновок Верховного Суду у питаннях застосування цих норм у подібних правовідносинах відсутній.
Водночас належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження Прокурором не наведено, оскільки він стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у питанні застосування статті 875 Цивільного кодексу України і в той же час посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18 щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Утім посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) за доводами касаційної скарги протирічить посиланню на пункт 3 частини другої статті 287 цього ж Кодексу (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) щодо застосування одних і тих же норм права.
Тому Прокурору слід визначитися з підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України.
Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху з наданням скаржникові строку на приведення її у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без руху до 18 березня 2022 року.
2. Встановити заступнику керівника Київської міської прокуратури строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заступнику керівника Київської міської прокуратури надати Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) докази про дату вручення цієї ухвали.
4. У разі усунення недоліків, документи направити на адресу Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви про усунення недоліків докази такого направлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов