17 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 908/1067/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді: Білецька Л.М., Вечірко І.О.)
від 22.11.2021
у справі № 908/1067/21
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"
про розірвання договору купівлі - продажу корпоративних прав,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
третьої особи - не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі - продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (далі - ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів") (ЄДРПОУ: 23824169) від 28.12.2017, укладеного між ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_2 ), посвідчений 28.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем в реєстрі за № 3109.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладання договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та фактично отримання права власності на частку в статутному капіталі він дізнався про істотне порушення умов договору, а саме що 31.12.2017 було безоплатно передано активи ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" на суму 14 428 822,06 грн і товариство фактично стало неліквідним, оскільки його активи зменшились на 14 428 822,06 грн. Про факт укладення договору відступлення права вимоги позивачу відомо не було. Внаслідок завданої шкоди позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договору.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/1067/21 позовні вимоги задоволено, розірвано договір купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 28.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем в реєстрі за № 3109.
2.2. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", внаслідок чого позивач був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки в період дії після укладання оспорюваного договору та до проведення державної реєстрації змін у складі учасників товариства, між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та ТОВ "Ромни-Хліб" 31.12.2017 укладено договір про відступлення права вимоги на суму 14 428 822,06 грн.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 рішення Господарського суду Запорізької області від 29.07.2021 у справі №908/1067/21 скасовано, в задоволені позову відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду дійшов висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутнє будь-яке порушення умов договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів".
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент укладання договору купівлі-продажу частки у розмірі 10%, що належала ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був мажоритарним власником частки Товариства у розмірі 64,5% і був обізнаний про об'єкт купівлі-продажу за спірним договором.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі №908/1067/21, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано статті 16, 611, 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18, від 17.03.2020 у справі №911/1102/19, від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 03.12.2019 у справі №910/5001/19, від 10.12.2019 у справі №926/1557/18, від 29.01.2020 у справі №920/221/19, від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 та постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 проти її вимог заперечує з підстав, викладених у ній, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
3.6. ОСОБА_1 , в свою чергу, у відповіді на відзив та додаткових поясненнях підтримав вимоги касаційної скарги та заперечив проти доводів, викладених у відзиві.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.12.2017 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (далі - договір). Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3109.
ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (ідентифікаційний код 23824169) змінило свою назву на Товариство з обмежено відповідальністю "Сладкоєжка". Даний факт підтверджується рішенням учасника ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" № 4/18 від 14.12.2018.
Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради 17.12.2018 за № 11031050041045304 було проведено реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, а саме зміна повного та скороченого найменування. Даний факт підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.11.2019 за № 1005944839.
Відповідно до договору ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), що володіє 10% статутного капіталу (продавець) зобов'язується передати у власність ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (покупець) свої корпоративні права (частку в статутному капіталі), а покупець прийняти ці корпоративні права і сплатити за них обговорену суму.
За домовленістю сторін продаж корпоративних прав (частки у статутному капіталі) товариства за цим договором здійснюється за 1 042 125,00 грн, які покупець сплачує продавцю на його розрахунковий рахунок в день підписання цього договору (пункт 3.1 договору).
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.12.2017 укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", посвідченого 28.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. в реєстрі за № 3109.
Відповідно до договору про внесення змін, сторони досягли згоди викласти підпункт 3.1 пункту 3 "Ціна договору" договору в новій редакції:
"За домовленістю сторін продаж корпоративних прав (частки в статутному капіталі) товариства за цим договором здійснюється за 1 042 125,00 грн, які покупець сплачує продавцю на його розрахунковий рахунок на протязі 1 (одного) року".
Всі інші умови договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", посвідченого 28.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. в реєстрі за № 3109, залишаються незмінними.
Відповідно до пункту 2.1.1 договору продавець свідчить, що частка в статутному капіталі товариства, що відчужується на момент укладання цього договору нікому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав на неї у третіх осіб, відповідно до статті 659 Цивільного кодексу України, як у межах, так і за межами України, немає. Товариство не здійснювало діяльність з відмивання (легалізації) коштів, здобутих злочинним шляхом, відступлення частки відповідає інтересам та волевиявленню продавця і не вчинюється під примусом або внаслідок збігу тяжких обставин, на момент укладення цього договору не існує інших зобов'язань за участю товариства, крім тих, які зафіксовані в бухгалтерських документах.
Згідно із пунктом 4.1 договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" право власності на частку в статутному капіталі товариства переходить до покупця з моменту державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань.
Відповідно до протоколу №27/1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017 розглядалися серед іншого, питання про вихід ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" та передачу її частки ОСОБА_1 .
Із вказаного протоколу вбачається, що станом на 28.12.2017 ОСОБА_1 володів 64,5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів", а ОСОБА_2 - 10% статутного капіталу Товариства.
Також вказаним протоколом підтверджується, що загальні збори учасників прийняли рішення затвердити вихід ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зі складу учасників та передати громадянину ОСОБА_1 належні ОСОБА_2 та ОСОБА_6 частки (10% та 22,5% відповідно), затвердили розмір часток учасників Товариства - ОСОБА_1 в розмірі 97%, ОСОБА_7 в розмірі 3%.
Зазначені документи засвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. - протокол №27/1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017 зареєстровано в реєстрі за №№3107,3108, спірний договір зареєстровано в реєстрі за №3109.
Департаментом адміністративних послуг дозвільних процедур Дніпровської міської ради 02.01.2018 за № 12241050027045128 було проведено реєстрацію змін, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо інформації про учасників ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів". Даний факт підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.11.2019 за № 1005944839.
Між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (первісний кредитор) та ТОВ "Ромни-Хліб" (новий кредитор) 31.12.2017 укладено договір № 47 про відступлення права вимоги на суму 14 428 822,06 грн.
В зв'язку з чим, після укладання договору про відступлення права вимоги №47 від 31.12.17 активи ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" зменшилися на 14 428 822,06 грн.
Позивач зазначає, що не був попереджений про намір укладання договору № 47 від 31.12.2017 про відступлення права вимоги між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та ТОВ "Ромни-Хліб".
Позивачу 15.10.2018 з доповідної записки № 4 від 15.10.2018 Генерального директора ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" ОСОБА_8 стало відомо про наявність договору про відступлення права вимоги № 47 від 31.12.2017.
В доповідній записці № 4 від 15.10.2018 зазначається, що в бухгалтерському обліку товариства обліковується заборгованість ТОВ "Ромни Кондитер" по договору поставки товару № 136 від 08.05.2013 в сумі 14 482 822,06 грн. На адресу боржника була направлена вимога. Проте, з листа ТОВ "Ромни Кондитер" стало відомо про відступлення права вимоги на суму 14 428 822,06 грн на підставі договору про відступлення права вимоги № 47 від 31.12.2017, укладеного між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та ТОВ "Ромни-Хліб". Так, в ході перевірки дійсно виявлено договір № 47 від 31.12.2017 про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (первісний кредитор) та ТОВ "Ромни-Хліб" (новий кредитор). Відповідно до умов даного договору ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" відступив, а ТОВ "Ромни-Хліб" повністю прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і став кредитором за договором поставки товару № 136 від 08.05.2013. За договором № 47 від 31.12.2017 ТОВ "Ромни-Хліб" повністю одержує право вимоги до ТОВ "Ромни Кондитер" належного виконання зобов'язань за договором № 136 від 08.05.2013 у сумі 14 428 822,06 грн.
Позивач звертаючись з позовом зазначив, що у зв'язку з укладанням договору про відступлення права вимоги № 47 від 31.12.2017 сума заборгованості в розмірі 14 482 822,06 грн була переуступлена, внаслідок чого активи товариства зменшились на суму 14 482 822,06 грн, що значно перевищує розмір статутного капіталу товариства.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано статті 16, 611, 651 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18, від 17.03.2020 у справі №911/1102/19, від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 03.12.2019 у справі №910/5001/19, від 10.12.2019 у справі №926/1557/18, від 29.01.2020 у справі №920/221/19, від 27.11.2018 у справі №912/1385/17 та постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.
5.3. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб'єкт, об'єкт та зміст (взаємні права та обов'язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.4. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
У справах №910/6381/18, №910/8819/18, №910/22259/17, №910/22454/17, №910/20932/17, №910/21033/17, №910/3568/18, №910/4427/18, №910/5001/19 (які є подібними між собою за змістом правовідносин) товариство звернулося з позовом до Банка з вимогою розірвати договір поруки в зв'язку з невиконанням Банком свого зобов'язання за договором поруки, шляхом передання у визначений договором та законом строк документів, що підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором, чим порушив право позивача на стягнення заборгованості з боржника та осіб, які забезпечили виконання його зобов'язань, що призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поруки. Позивач, посилаючись на істотне порушення умов договору відповідачем, зазначив про наявність підстав для розірвання договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд, з посиланням на статтю 651 Цивільного кодексу України зазначив, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
При цьому, Верховний Суд у зазначених постановах застосовував правову позицію щодо оцінки істотного порушення, що викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.
За результатами розгляду касаційних скарг у зазначених справах Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та вказав, що суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору.
Щодо правовідносин у справі №6-75цс13, то у даній справі розглядалися позовні вимоги товариства до фізичної особи про розірвання договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, припинення права власності на квартиру, зобов'язання повернути квартиру, визнання права власності на квартиру. Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що у березні 2011 року між товариством і відповідачем укладено договір купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, за умовами якого продавець зобов'язався передати покупцю квартиру, а відповідач у вказаній справі зобов'язалася сплатити вартість цієї квартири до 03.03.2031. Товариство обов'язки за вказаним договором виконало в повному обсязі, передало квартиру відповідачеві, проте остання за період з березня 2011 року до березня 2012 року не здійснила жодного платежу за квартиру. У постанові Верховним Судом України висловлено позицію про необхідність дослідження істотності порушень договору у разі пред'явлення позову про розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Щодо правовідносин у справі № 912/1385/17.
Предметом позову у справі № 912/1385/17 було розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між міськрадою та приватним підприємством "Терра 2006".
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки, а саме систематичним невнесенням орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору відповідно до вимог частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, статті 32 Закону України "Про оренду землі". Окрім того, систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою відповідно до статті 141 Земельного кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову, вказав, що: до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України; слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України; суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував у спірних правовідносинах приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та з'ясував суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору; суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та встановивши відсутність обставин, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто відсутність істотного порушення умов договору оренди, вірно відмовив у задоволенні позову.
У справі №920/221/19, де предметом спору було розірвання договору оренди земельної ділянки, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови пункту 4.2. договору та не повідомив Раду про відчуження частини нежитлового приміщення, розташованого на орендованій земельній ділянці, третій особі за договором купівлі-продажу Ѕ частини нежитлового приміщення.
Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №920/221/19, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій зазначив, що Рада помилково вважає дії відповідача щодо відчуження частини нежитлового приміщення, розташованого на орендованій земельній ділянці діями, що порушують її права на розпорядження землями комунальної власності, оскільки до третьої особи перейшли права користування частиною земельної ділянки на тих самих умовах, які були у підприємця, що не виключає законних очікувань позивача, що після спливу дії договору оренди земельна ділянка може бути повернута територіальній громаді м. Суми. Врахувавши критерії застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України суди обґрунтовано встановили, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що внаслідок невиконання відповідачем умови договору щодо повідомлення орендодавця про відчуження частини приміщення, перший не зміг досягнути ціль договору оренди - своєчасне отримання орендної плати, - та того що він в значній мірі позбавився того, на що розраховував при укладанні договору оренди, як не доведено Радою і наявності шкоди як у грошовому вигляді чи у вигляді прямих збитків, так і неможливості використовувати результати договору оренди.
У справі № 926/1557/18 розглядалися позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях звернулося до Леонтія Діно про: 1) розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної власності - адміністративно-побутового корпусу; 2) зобов'язання громадянина Сполучених Штатів Америки Леонтія Діно повернути зазначений об'єкт незавершеного будівництва державної власності, що включає незавершений будівництвом адміністративно-побутовий корпус, матеріали, вироби, конструкції, завезені на будівельний майданчик і не використані для будівництва, устаткування, що не передано до монтажу, а також проектно-кошторисну документацію на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32. При цьому вказані вимоги було мотивовано тим, що відповідач не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію приватизований об'єкт в строк, визначений спірним договором, чим порушив його умови, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" є підставою для розірвання зазначеного договору та повернення майна.
Щодо правовідносин у справі №911/1102/19.
У справі № 911/1102/19 предметом спору було розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за конкурсом та повернення у державну власність предмета такого договору - об'єкта незавершеного будівництва.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідно до акта поточної перевірки виконання умов договору, відповідач не ввів в експлуатацію фармацевтичний завод, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути позивачу об'єкт приватизації.
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і Верховний Суд, скасовуючи рішення місцевого суду, зазначив, що під час складання акта перевірки представник відповідача присутній не був; матеріли справи не містять доказів надсилання повідомлень позивачем відповідачу щодо проведення перевірки та щодо результатів перевірки, що є порушенням Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 631 від 10.05.2012; також в акті не зазначено, у який період було здійснено перевірку. Вказаний акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо породжує правові наслідки, не є документом, який встановлює відповідальність для сторони, тому не може бути підставою для розірвання договору, у зв'язку з чим, відповідно, відмовлено і у задоволенні вимоги про повернення об'єкта приватизації.
Разом з тим у справі, що переглядається, позивач зазначив, що після укладення договору купівлі-продажу (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та фактично отримання права власності на частку в статутному капіталі він дізнався про істотне порушення умов договору, а саме що 31.12.2017 було безоплатно передано активи ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" на суму 14 428 822,06 грн і товариство фактично стало неліквідним, оскільки його активи зменшились на 14 428 822,06 грн. Внаслідок завданої шкоди позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договору.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та зазначив, що про факт укладення договору про відступлення права вимоги, останній дізнався лише у жовтні 2018 року.
Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладання договору купівлі-продажу частки у розмірі 10%, що належала ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був мажоритарним власником частки Товариства у розмірі 64.5% і був обізнаний про об'єкт купівлі-продажу за спірним договором. При цьому суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доказам у їх сукупності, зауважив, що правова позиція ОСОБА_1 , який був відповідачем у справі №904/6672/20 за позовом ОСОБА_2 про стягнення 1 042 125,00 грн вартості не сплаченої ним за договором купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017, підтвердила не його намір на розірвання договору купівлі-продажу, а намір на уникнення виконання його умов шляхом ініціювання позову у даній справі. Так суд апеляційної інстанції вказав про те, що ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 у справі №904/6672/20 вказував на відсутність спору між ним та ОСОБА_2 , оскільки він не має інформації щодо реквізитів банківського рахунку для перерахування грошових коштів продавцю і саме з вини позивача у справі №904/6672/20 він не зміг виконати належним чином умови договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017.
До того ж суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 , після того як дізнався про наявність договору відступлення права вимоги, не ініціював розірвання або визнання недійсним цього договору стороною договору - ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", в якому частка ОСОБА_1 складала 97% статутного капіталу, а вийшов зі складу учасників ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів".
З огляду на викладене, порівнюючи зміст правовідносин (права й обов'язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням у зазначених справах та у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини у зазначених справах за змістовними критеріями не є подібними.
5.5. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі №908/1067/21.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
О. Мамалуй