вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
16.02.2022 р. Справа № 917/1819/21
Господарський суд Полтавської області у складі судді Погрібної С.В., секретар судового засіданні Мирна-Касян Ю.Л., розглянувши справу № 917/1819/21
За позовною заявою Фізичної особи - підприємця Семенюк Олександра Петровича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Фізичної особи - підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
про стягнення заборгованості,
Без виклику сторін,
Встановив:
22.11.2021 р. до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Семенюка Олександра Петровича до відповідача Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича про стягнення 100 000,00 грн. штрафу та 20 000,00 грн. пені, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020 р. та 4 747,40 грн. пені, 2 532,96 грн. інфляційних, 848,00 грн. 3% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2021 р. даний позов був переданий на розгляд судді Погрібній С.В.
Ухвалою суду від 29.11.2021 р. позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків.
13.12.2021 р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 13811).
Якщо суд в ухвалі про відкриття провадження у справі за результатами розгляду клопотання позивача вирішує розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд визначає строк відповідачу для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, який не може бути меншим п'яти днів з дня вручення ухвали (ч.4 ст.176 ГПК України).
Ухвалою суду від 16.12.2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1819/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надав відповідачу строк п'ятнадцять днів, після отримання ухвали для звернення до суду з заявою про заперечення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження суду не надав.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Ухвала Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021р., яка направлялась відповідачу за адресою, наявною в матеріалах справи та яка співпадає з адресою зазначеною у витягу з ЄДР, повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній" (а.с. 116-118).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.
Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 16.12.2021 р. вважається врученою відповідачу 29.12.2021 р..
Також, ухвала Господарського суду Полтавської області від 06.07.2021р. по даній справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
09.02.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. № 1521, відповідно до якого відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Як вже зазначено вище, ухвала Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 р. вважається врученою відповідачу 29.12.2021 р..
Даною ухвалою відповідачу був встановлений строк (15 днів з дня вручення даної ухвали) для надання суду відзиву на позов. Тобто, строк для подання відзиву на позов сплинув 13.01.2022 р.
Пунктом 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідачем не зазначено поважності причин пропуску строку для подання відзиву на позов та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на його подання, суд не приймає до розгляду відзив на позов і вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 247 ГПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки. Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
01.12.2020 р. між Фізичною особою підприємцем Семенюк Олександром Петровичем (далі - Замовник) та Фізичною особою підприємцем Ковальовим Олександром Анатолійовичем (далі - Виконавець), заключено Договір про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12 2020 (далі - Договір, а.с. 7-13)
У розділі 1 Договору сторони узгодили, що Виконавець зобов'язується власними та/або залученими силами та засобами надати Замовникові, а Замовник оплатити Виконавцеві послуги з тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем (надалі - «Послуги»). Виконавець визнає і підтверджує, що він надає Послуги відповідно до цього Договору в якості незалежного підрядника, і нічого в цьому Договорі не може бути інтерпретовано з метою створення трудових правовідносин між Замовником і Виконавцем або будь-яких відносин товариства, агентства, партнерства чи спільного підприємства між Замовником і Виконавцем, ні з метою створення будь-яких інших відносин, відмінних від відносин Замовника і незалежного підрядника, між Замовником і Виконавцем. Замовник забезпечує Виконавця усією інформацією, необхідною для надання послуг за цим Договором.
Розділом 2 Договору встановлено, що загальна вартість та перелік наданих Виконавцем послуг визначається Виконавцем та Замовником у зручний для них спосіб. Загальна вартість наданих Виконавцем Замовникові послуг за цим Договором включає вартість майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, що були створені в межах даного Договору. Замовник здійснює оплату за даним Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання Сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг. Фактична вартість послуг, що підлягає оплаті за відповідним Актом прийому-передачі наданих послуг, визначається Сторонами в цьому Акті.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Виконавець надає послуги Замовнику на свій ризик та особисто. Одночасно, Виконавець має право за згодою Замовника залучити до надання послуг інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед Замовником за результат їхньої роботи. Залучення інших осіб (субпідрядників) до надання послуг повинно здійснюватися у повній відповідності з умовами цього Договору. Передача результатів послуг Виконавця здійснюється на обладнанні, наданому Замовником, або на власному, за умови дотримання конфіденційності інформації, що передається. 3 метою підтвердження факту надання послуг Виконавцем в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату Сторони складають відповідний Акт прийому-передачі наданих послуг, що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з Виконавцем (п. 3.2-3.3 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, передбачених цім договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, якщо інше не передбачено та не зазначено у відповідних додаткових угодах до цього договору.
Пунктом 5.4 Договору встановлено, що за порушення вимог п. 6.1, 6.3, 6.6 договору, Виконавець зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 100 000,00 грн.
У розділі 6 Договору, саме п.6.3 визначено, що Виконавець зобов'язується на вимогу Замовника, зокрема у випадку розірвання цього договору, повернути або знищити усі передані йому документацію, програми, данні, вихідні коди програм, результати (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації.
Щодо припинення договору відповідно до п. 6.7 договору встановлено, що Виконавець не має права в односторонньому порядку припинити цей договір не раніше чим один рік з моменту підписання договору, у разі розірвання договору раніше чим один рік Виконавець сплачує пеню у розмірі 20 000,00 грн.
За даними позивача, протягом 2020 року включно до 22.08.2020 року Замовником та Виконавцем виконувались всі умови договору у повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт № 1/21 від 21.01.2021р., № 2/21 від 21.01.2021р., № 3/21 від 21.01.2021р., № 4/21 від 21.01.2021р., № 5/21 від 21.01.2021р., № 6/21 від 21.01.2021р., № 7/21 від 21.01.2021р., та сплатами Відповідачу коштів за виконані роботи у повному обсязі платіжні доручення № 84 від 23.12.2020р., № 97 від 22.01.2021р., №134 від 23.02.2021р., № 152 від 22.03.2021р., № 185 від 16.04.2021р., № 211 від 20.05.2021р., № 239 від 22.06.2021р., № 269 від 23.07.2021р., № 301 від 20.08.2021р. (копії наявні у матеріалах справи).
Проте, Відповідачем було порушено умови договору, а саме : п. 6.7 Договору та в односторонньому порядку розірвано Договір з 22.08.2021 року.
Позивач наголошує, що вищевикладене порушення Відповідачем умов Договору тягне за собою сплату пені у розмірі 20 000,00 грн., яку Позивачем не сплачено у повному обсязі на теперішній час.
Відповідно до умов п. 4.3.2 Договору, Виконавець зобов'язаний на запит Замовника надавати йому усю необхідну інформацію засобами телефонного, факсимільного зв'язку або за допомогою електронної пошти про хід надання послуг за цим договором.
22.08.2021 року Виконавець засобами телефонного зв'язку повідомив Замовника про розірвання договору достроково в односторонньому порядку (а.с. 30)
Пунктом 4.3.3 Договору передбачено, що після закінчення або у випадку дострокового розірвання даного договору Виконавець зобов'язаний передати Замовнику всі матеріали, документи, які були отримані від Замовника або ж створені в процесі виконання даного договору, у тому числі, але, не обмежуючись : вихідні матеріали, звіти, графічні елементи, вихідний текст, об'єктний код, вихідний код, специфікації, конструкції хардвера (hardware), ділові та комерційні дані, ноу хау, формули, процеси, розробки, ескізи, фотографії, плани, малюнки, технічні вимоги, зразки звітів, моделі, списки клієнтів, прайс листи, дослідження, отримані дані, комп'ютерні програми, винаходи, ідеї тощо.
Позивач стверджує, що Виконавець не виконав п.4.3.3 Договору в повному обсязі, оскільки після дострокового розірвання Договору виїхав за межі міста Дніпро, про що повідомив телефоном.
Крім того, Відповідачем порушено п.6.3 Договору, а саме : на вимогу Замовника не надано у випадку розірвання договору та не повернуто або не знищено усю передану документацію, програми, данні, вихідні коди програм, результати (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації.
Відповідно до п.5.4 договору за порушення п.6.3 умов Договору Виконавець (Відповідач) зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 100 000,00 грн., який Відповідачем не сплачено у повному обсязі на теперішній час.
Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору, Позивач направив на юридичну адресу Відповідача лист претензію про невиконання договору від 21.10.2021р. №21/10/21/1 з вимогою усунути порушення умов Договору, шляхом виконання у повному обсязі, а саме : п.5.4 Договору за порушення п.6.3 Договору Виконавець зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 100 000,00 грн., яку ним не сплачено у повному обсязі на теперішній час; п. 6.7 Договору встановлено, що Виконавець не має права в односторонньому порядку припинити цей договір не раніше чим один рік з моменту підписання договору, у разі розірвання договору раніше чим один рік виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 20 000,00 грн.
Та просив повідомити його письмово про усунення порушених умов договору на його поштову адресу та на електронну адресу у встановлений законом строк.
21.10.2021 року Позивач направив на адресу Відповідача лист претензію № 21/10/21/2 про погашення заборгованості за договором № ИТ 32/12 2020 від 01.12.2020 року, в якій просив сплатити заборгованість у сумі 120 000, 00 грн. на реквізити відповідно договору.
Відповідач в порушення умов Договору та надісланих на його адресу листів претензій, які були ним отримано, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями повідомлень про отримання № 4900093609170, №4900033603188 (а.с. 37), вищевказані претензії були проігноровані відповідачем, вимоги - не виконані.
Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 100 000,00 грн. штрафу та 20 000,00 грн. пені, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору про надання послуг у сфері інформатизації № ИТ 32/12-2020 від 01.12.2020 р. та 4 747,40 грн., 2 532,96 грн. інфляційних, 848,00 грн. 3% річних.
Оцінюючи подані позивачем докази, з"ясувавши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частково задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору про надання послуг.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за Договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вищезазначеним Договором в односторонньому порядку припинив дію цього Договору раніше чим один рік з моменту його підписання та не повернув або знищив всю передану йому документацію, програми, данні, вихідні коди програм, результати (протоколи) тестування з усіх носіїв інформації. Дана обставина відповідачем не спростована.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом п. 5.4 Договору визначено, що за порушення п. 6.3 Договору Виконавець зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 100 000,00 грн.
Пунктом п. 6.7 Договору встановлено, що Виконавець не має права в односторонньому порядку припинити цей договір не раніше чим один рік з моменту підписання договору, у разі розірвання договору раніше чим один рік виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 20 000,00 грн.
Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов Договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами Договору. Положеннями ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 09.02.2018року у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 000,00 грн. та пені у розмірі 20 000,00 грн., відповідно до приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Відносно позовних вимог, щодо стягнення з відповідача 4 747,40 грн. пені за період з 23.08.2021 р. по 17.11.2021 р. суд визнає їх неправомірними, оскільки як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останні нараховані на штраф та пеню за неналежне виконання відповідачем негрошових зобов'язань, що суперечить вимогам чинного законодавства. Отже вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12). Зобов'язальні правовідносини, що можуть бути віднесені до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу і под.).
Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не в якості засобу погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це, положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до зазначених відносин, як вже зазначалось вище, відповідачем при виконанні умов Договору було порушено негрошові зобов'язання, за які йому правомірно нараховано пеню на штраф у загальному розмірі 120 000,00 грн.
Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 848,00 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 2 532,96 грн. є неправомірними, оскільки останні нараховані на штраф та пеню за неналежне виконання відповідачем негрошових зобов'язань, що суперечить вимогам чинного законодавства. Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 20 000,00 грн. та 100 000,00 грн. штрафу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню судом. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі, зокрема, по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката відповідно до умов договору правничої допомоги.
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В обґрунтування фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правової допомоги № 02/08/21 від 02.08.2021 року, акту приймання-передачі наданої правової допомоги, копію квитанції 02АААУ № 729558 від 15.11.2021 р. про сплату 5 999,00 грн., копію свідоцтва ДП №4848 від 03.07.2020 р., копію ордера на представництво інтересів (а.с. 39-49).
Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, у п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, у п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 та у п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене та враховуючи те, що позовні вимоги задоволені судом частково, суд приходить до висновку, що витрати на правову допомогу на підставі ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в сумі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236, 237-238, 240, 252 ГПК України, суд,-
Вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ковальова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата реєстрації фізичною особою підприємцем : 30.11.2020 р., номер запису про реєстрацію фізичної особи підприємця: 200 5600 0000 0000 4943) на користь Фізичної особи - підприємця Семенюка Олександра Петровича (РНОКПП НОМЕР_1 , юридична адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 100 000,00 грн. штрафу, 20 000,00 грн. пені, 1 993,60 грн. витрат по сплаті судового збору, 5 000, 00 грн. судові витрати на правову допомогу.
Видати наказ після набрання законної сили рішенням.
3. В частині позовних вимог, щодо стягнення з відповідача 4 747.40 грн. пені, 2 532.96 грн. інфляційних збитків, 848.00 грн. 3% річних відмовити.
Рішення підписано 16.02.2022 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).
Суддя С.В. Погрібна