"07" лютого 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3085/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглядаючи справу за позовом Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) (проспект Шевченка, 12, Одеса, Одеська область, 65058)
до відповідача: Державне підприємство "Одеське лісове господарство" (вул. Клари Цеткін, 77, смт. Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область, 67832) про стягнення 720213,80грн.
за участю представників:
від позивача: Тутейко А.В. ;
від відповідача: Дунаєвський В.А.;
Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державне підприємство "Одеське лісове господарство" про стягнення 720213,80грн.
Позовні вимоги Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) направлено на стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 720213,80грн.
Ухвалою суду від 18.10.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
05.11.2021р. відповідач надав відзив на позов, відповідно якого позовні вимоги позивача не визнає та просить в задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві.
19.11.2021р. позивач надав відповідь на відзив в якій не погоджується з обставинами викладеними відповідачем у відзиві та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
06.12.2021р. продовжено строк підготовчого провадження до 17.01.2022р.
Ухвалою суду від 20.12.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 07.02.2022р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі по тексту - Інспекція або позивач) під час опрацювання ревізій лісових обходів та актів оглядів місць вчинення правопорушень лісового законодавства встановлено факт не виконання Державним підприємством «Одеське лісове господарство» (далі по тексту - ДП «ОЛГ» або Відповідач) у якості постійного лісокористувача покладених зобов'язань по здійсненню охорони лісів від незаконних рубок.
Як зазначає позивач, 01 липня 2021 р. працівниками державної лісової охорони ДП «ОЛГ» виявлено факт незаконних рубок в обході № 3 та обході № 4 Біляївського лісництва.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 7 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 77 одиниць (порода клен та тополя) в обході № 3 квартал 7 виділ 6, 7 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 314 944 грн. 89 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 8 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 29 одиниць (порода верба та шовковиця) в обході № 3 квартал 8 виділ 2, 3, 10 Біляївського лісництва ДГІ «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 143 317 грн. 15 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 9 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 19 одиниць (порода верба та тополя) в обході № 3 квартал 7 виділ 1,2,3,5 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 84 257 грн. 15 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 10 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 42 одиниць (порода верба та тополя) в обході № 4 квартал 9 виділ 1 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 177 694 грн. 61 коп.
Позивач стверджує, що в результаті незаконних рубок на території Біляївського лісництва, які відбулися через неналежне виконання обов'язків Відповідачем по здійсненню охорони лісів від незаконних рубок державі Україна завдано збитки на загальну суму 720 213 грн. 80 коп.
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси держави, позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути 720213,80грн. збитків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Надаючи оцінку доводам, викладеним в позові, та обґрунтуванням позовних вимог, зазначеним Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), та направленим на стягнення з Державного підприємства „Великомихайлівське лісове господарство” шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 1293304,72 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Законом України „Про рослинний світ”, Лісового кодексу України, а також іншим законодавчими актами України.
Відповідно до ст. 1 Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Згідно до ч. 1 ст. 5 Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Згідно до ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. (ч.ч. 1, 2 ст. 17 Лісового кодексу України).
Приписами ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані: здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст. 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) під час опрацювання ревізій лісових обходів та актів оглядів місць вчинення правопорушень лісового законодавства встановлено факт не виконання Державним підприємством «Одеське лісове господарство» у якості постійного лісокористувача покладених зобов'язань по здійсненню охорони лісів від незаконних рубок.
01 липня 2021 р. працівниками державної лісової охорони ДП «ОЛГ» виявлено факт незаконних рубок в обході № 3 та обході № 4 Біляївського лісництва.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 7 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 77 одиниць (порода клен та тополя) в обході № 3 квартал 7 виділ 6, 7 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 314 944 грн. 89 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 8 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 29 одиниць (порода верба та шовковиця) в обході № 3 квартал 8 виділ 2, 3, 10 Біляївського лісництва ДГІ «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 143 317 грн. 15 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 9 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 19 одиниць (порода верба та тополя) в обході № 3 квартал 7 виділ 1,2,3,5 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 84 257 грн. 15 коп.
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 10 від 01 липня 2021 р. виявлено факт незаконної рубки сиро ростучих дерев до ступеня припинення росту у кількості 42 одиниць (порода верба та тополя) в обході № 4 квартал 9 виділ 1 Біляївського лісництва ДП «ОЛГ». Загальна сума збитків заподіяна державі Україна від незаконної рубки становить - 177 694 грн. 61 коп.
Внаслідок вказаних порушень була заподіяна матеріальна шкода лісовому фонду України на суму 720213,80 грн., яка розрахована за Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянина ми незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до степеня припинення росту (додаток №1), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665. (а.с. 79-83).
Відповідно до п. 6.1.2 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” від 27.06.2001 № 02-5/744, у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.
Аналіз статей 19, 63, 64 ЛК України свідчить, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 ЛК України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відповідно до Положення «Про державну лісову охорону», затвердженого Постановою КМУ №976 від 16.09.2009. керівник, головний лісничий, інженери відділу (сектору) всіх категорій, лісничий, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагенствами, входять до складу державної лісової охорони. Держлісоохорона має статус правоохоронного органу
Основними завданнями держлісоохорони відповідно до Положення про державну лісову охорону є: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; організація та координація заходів з охорони державного мисливського фонду.
Відповідно до Положення про державну лісову охорону держлісоохорона має право визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому або мисливському господарству, та шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний господарський суд Верховного суду у постанові від 24.02.2021 по справі № 906/366/20.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є постійним лісокористувачем, в обов'язки якого входить забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання норм і правил використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Приймаючи до уваги вищевикладене та встановлене, суд зазначає, що відповідач - Державне підприємство „Одеське лісове господарство” як лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.
Поряд з цим суд вважає за необхідне зазначити, що вина відповідача полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Отже, Державне підприємство „Одеське лісове господарство”, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про стягнення з Державного підприємства „Одеське лісове господарство” шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 720213,80 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) до Державного підприємства "Одеське лісове господарство" про стягнення 720213,80грн. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Одеське лісове господарство" (вул. Чорноморська, 77, смт. Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область, 67832, код ЄДРПОУ 33388061) на користь Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) (проспект Шевченка, 12, Одеса, Одеська область, 65058, код ЄДРПОУ 43879780) збитки у розмірі 720 213,80грн. та судовий збір в сумі 10803,20грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 17 лютого 2022 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов