"17" лютого 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3586/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., за участю секретаря судового засідання Левшиної І.М., розглянувши матеріали справи № 916/3586/21
Позивач: Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Кишинівська, 221-А, с. Молога, Білгород-Дністровського району Одеської області; 67751; код - 05406014)
Відповідач: Фізична особа-підприємець Качалка Віталій Миколайович ( АДРЕСА_1 ; код - НОМЕР_1 )
про стягнення 43882,60 грн., розірвання договору оренди, зобов'язання передати нежитлову будівлю
з підстав порушення умов договору
Представники сторін:
Від позивача: Бережна О.В.
Від відповідача: Качалка В.М.
СУТЬ СПОРУ: 23.11.2021 року Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Качалка Віталій Миколайович (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості по комунальним послугам в розмірі 43882,60 грн.; розірвання договору оренди від 11.09.2003 року, укладеного між Випасненською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ФОП Качалка Віталієм Миколайовичем та Мологівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області; зобов'язання ФОП Качалка Віталія Миколайовича передати нежитлову будівлю з артезіанською свердловиною загальною площею 16,9 кв.м., розташовану за адресою: провулок Спортивний, 11 а, село Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області за актом приймання - передачі Мологівській сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області.
24.11.2021 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20.12.2021 року суд отримав відзив на позовну заяву - Відповідач позов не визнав.
Ухвалою від 13.01.2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
17.01.2022 року Позивач надав суду відповідь на відзив, якою заперечив проти позиції відповідача.
В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі. Відповідача проти позову заперечив.
11.09.2003 року між Випасненською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Відповідачем по справі - Фізична особа-підприємець Качалка Віталій Миколайович укладено Договір оренди, за яким Відповідачу надане у строкове платне користування об'єкт комунальної власності - артезіанську свердловину, санітарну зону, прилеглу до неї та споруди, які знаходяться на ній інженерні споруди, розташовані за адресою: провулок Комсомольський (Спортивний), 11 а, село Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області строком на 25 років до 2028 року.
Відповідно до розпорядження Випасненського сільського голови від 19.02.2016 року № 15-ср провулок Комсомольський, в селі Випасне, Білгород-Дністровського району Одеської області, був перейменований на провулок Спортивний.
Правонаступником Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області є Позивач по справі - Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад».
Позов ґрунтується на тому, що відповідно до пункту 5.4 договору орендар зобов'язаний додатково сплачувати комунальні послуги (електроенергія) відповідно до показів вимірювальних приладів. Як стверджує Позивач, на сьогоднішній день заборгованість Відповідача по сплаті за електроенергію у період з 01.04.2021 року по 31.08.2021 року становить 43882,6 грн.
Тому, посилаючись на умови Договору та, ст. ст. 525, 526, 530, 762, 785 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, Позивач просить суд:
- стягнути з Відповідача на свою користь заборгованості по комунальним послугам в розмірі 43882,60 грн.;
- розірвати договір оренди від 11.09.2003 року, укладеного між Випасненською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ФОП Качалка Віталієм Миколайовичем та Мологівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області;
- зобов'язати ФОП Качалка Віталія Миколайовича передати нежитлову будівлю з артезіанською свердловиною загальною площею 16,9 кв.м., розташовану за адресою: провулок Спортивний, 11 а, село Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області за актом приймання - передачі Мологівській сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області.
Відповідач, заперечуючи проти позову зробив власний розрахунок суми боргу за фактичне споживання спожитої електричної енергії Відповідачем - 40877,60 грн. Крім того, зазначив, що Позивач не є суб'єктом господарювання який отримав ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з постачання електричної енергії, а самі рахунки-фактури, що надані Позивачем разом з позовною заявою до суду не відповідають вимогам, що встановлені для первинних документів, та взагалі не являються первинними документами, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Також відповідач вказав, що ніколи не отримував жодного із наданих Позивачем до справи рахунку, а про їх існування дізнався вперше ознайомившись з матеріалами справи № 916/3586/21.
Заслухавши пояснення сторін надані під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї. Виконання цивільного обов'язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).
За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Предметом договору є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона.
Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Крім того, згідно з ч. ч. 5, 7, 8 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (тут і надалі - чинного на момент укладення спірного Договору оренди) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
У відповідності з ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” об'єктами оренди за цим Законом, серед іншого є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
За приписами ч. ч. 1-5 ст. 10 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” істотними умовами договору оренди є:
об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
термін, на який укладається договір оренди;
орендна плата з урахуванням її індексації;
порядок використання амортизаційних відрахувань;
відновлення орендованого майна та умови його повернення;
виконання зобов'язань;
забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;
порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;
відповідальність сторін;
страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.
Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін (ст. ст. 12, 13, 17 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”).
На підставі ч. ч. 1-3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно зі ч. ч. 1, 2, 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Так, відносини, що склались між сторонами справи базуються на Договорі оренди від 11.09.2003 року за яким Позивач надав Відповідачу у строкове платне користування об'єкт комунальної власності - артезіанську свердловину, санітарну зону, прилеглу до неї та споруди, які знаходяться на ній інженерні споруди, розташовані за адресою: провулок Комсомольський (Спортивний), 11 а, село Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області строком на 25 років до 2028 року.
При цьому, позов ґрунтується на неналежному виконанні з боку Відповідача умов вказаного Договору, а саме: пункту 5.4 договору за яким орендар зобов'язаний додатково сплачувати комунальні послуги (електроенергія) відповідно до показів вимірювальних приладів.
Дійсно, п. 5.4. Договору передбачено (мовою договору): "5.4. Коммунальные услуги (электроэнергия) оплачиваются "Аренатором" дополнительно согласно показаниям измерительных приборов".
Суд зазначає, що, укладений між сторонами договір оренди - не є договором постачання електроенергії і у Відповідача відсутні зобов'язання саме з оплати Позивачу за поставлену електроенергію.
Вказаний висновок суду витікає з положень Закону України «Про ринок електричної енергії» частинами 1,3 статі 8 якого встановлено, що господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії. Ліцензія на провадження господарської діяльності з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерської діяльності, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця видається Регулятором у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 статі 51 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор ринку забезпечує функціонування ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, а також здійснює організацію купівлі-продажу електричної енергії для доби постачання на підставі ліцензії.
Статтею 54 Закону України «Про ринок електричної енергії» господарська діяльність з перепродажу електричної енергії (трейдерська діяльність) на ринку електричної енергії підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб'єкта господарювання інших ліцензій, обов'язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії. Трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Частинами 1,2 статі 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Вказаними положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що здійснювати постачання та продаж електричної енергії має право виключно суб'єкт господарювання який отримав ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з постачання електричної енергії.
Проте, Позивач не є суб'єктом господарювання який отримав ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з постачання електричної енергії і не здійснює постачання Відповідачу електроенергії стягнення оплати за яку є предметом спору по справі.
Вирішуючи спір суд виходить з того, що фактично у Відповідача (орендаря) могло існувати зобов'язання перед Позивачем (орендодавцем) не з оплати, а з відшкодування витрат самого Позивача по оплаті енергопостачальній організації за поставлену електроенергію. Тобто, перш за все Позивач повинен був довести належними доказами те, що ним були понесені відповідні витрати, про відшкодування яких заявлені позовні вимоги.
Між тим, Позивачем не надано доказів фактичного понесення ним витрат саме з оплати за електроенергію електропостачальній організації (платіжних доручень, витягів з банківського рахунку тощо) які виникли при експлуатації орендованого Відповідачем майна у заявленому в позові до стягнення розмірі - 43882,60 грн.
Також, Позивач не обґрунтував розрахунків вартості електроенергії про відшкодування якої заявлено у позові, з посиланням на встановлені тарифи, та не надав будь-яких доказів укладення з енергопостачальною організацією відповідного договору на постачання електроенергії із зазначенням її вартості.
Самим же договором оренди від 11.09.2003р., укладеним між сторонами, не встановлено в яких розмірах та за якими тарифами мала відшкодовуватись вартість електроенергії.
Суд не приймає до уваги визнання Відповідачем у відзиві на позов боргу з відшкодування вартості електроенергії в розмірі 40 877,6грн., оскільки розрахунок цього боргу Відповідачем здійснено з посиланням на укладений між Позивачем та ТОВ „Вольт Постач” договір про закупівлю електричної енергії у постачальника з додатковими угодами до цього договору.
Однак, ні Позивачем, ні Відповідачем до матеріалів справи вказаного договору не надано, у зв'язку з чим борг з відшкодування електроенергії, що визнається Відповідачем, суд не може вважати доведеним або спростованим. Тим більше, що розміри заявленої до стягнення суми (43882,6грн.) і суми, що визнається Відповідачем (40 877,6) - є різними.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Укладеним між сторонами Договором оренди не встановлено строків здійснення Відповідачем платежів з відшкодування ним витрат Позивача на оплату за електроенергію.
Тобто, обов'язок Відповідача з відшкодування Позивачу таких витрат мав виникнути через сім днів з дня пред'явлення вимоги Позивачем.
Між тим, ФОП Качалка Віталій Миколайович заперечує проти отримання ним рахунків-фактур і претензій, копії яких додані до матеріалів справи.
Позивачем взагалі не надано доказів направлення Відповідачу рахунків-фактур на відшкодування витрат з оплати за електроенергію, а в якості доказів надсилання Відповідачу претензій з вимогами про відшкодування таких витрат - надав суду витяг з "Журналу реєстрації вихідних і внутрішніх документів" з 06.05.2021р. по 22.09.2021р.
Суд не вважає вказаний витяг належним доказом направлення Відповідачу претензій, оскільки такими доказами могли б бути відповідні поштові квитанції, інші розрахункові документи на оплату послуг поштового зв'язку, або вручення таких претензій особисто Фізичній особі-підприємцю Качалкі Віталію Миколайовичу чи його уповноваженому представнику під розписку.
Таких доказів Позивачем не надано, а це свідчить про те, що у відповідності до вимог ст.530 ЦК України - у Відповідача не настав строк виконання обов'язку щодо відшкодування витрат з оплати за електроенергію і, відповідно - відсутнє порушення умов договору оренди, неналежне виконання якого Позивачем зазначено в якості підстави для розірвання цього договору.
Крім того, критично оцінюючи витяг з "Журналу реєстрації вихідних і внутрішніх документів", суд звертає увагу на те, що записи про направлення Відповідачу претензій містяться виключно на нижніх строчках кожної сторінки і, в деяких випадках, - без пропуску строчки між іншими вихідними документами, як це здійснювалось в інших випадках при реєстрації вихідних документів у вказаному Журналі.
Відповідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В ч. 1 ст. 77 ГПК України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, ГПК України окремо регламентує достовірність доказів та вірогідність доказів:
- достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78).
- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79).
Таким чином, на думку суду, Позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення з боку Відповідача умов укладеного між ним Договору, та, як наслідок, доказів існування заявленої до стягнення суми боргу. Тому, у задоволені позову в частині стягнення з Відповідача боргу в розмірі 43882,60 грн. - слід відмовити.
Позовні вимоги про розірвання договору оренди від 11.09.2003 року та про зобов'язання ФОП Качалка Віталія Миколайовича передати Позивачу орендоване майно - ґрунтуються на неналежному виконанні Відповідачем договору оренди в частині оплати за електроенергію і є похідними від цих вимог.
Оскільки Позивачем не доведено порушення Відповідачем договірних зобов'язань в частині виникнення і існування простроченого зобов'язання по відшкодуванню витрат з оплати за електроенергію, які (порушення) могли б послужити підставою для розірвання договору оренди і, як наслідок такого розірвання, зобов'язання Відповідача повернути орендоване майно вимог про стягнення коштів - у задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити.
На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволені позову, з покладенням на позивача судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст.ст.253-259 ПК України
Повний текст рішення складено 17 лютого 2022 р.
Суддя О.А. Демешин