79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.02.2022 Справа № 914/25/20
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Маланяк Світлани Володимирівни, м. Львів,
до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,
предмет позову: визнання недійсним в частині договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984 від 30.03.2015 року,
підстава позову: наявність спірних пунктів договору,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
03.01.2020 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Маланяк Світлани Володимирівни до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним в частині договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984 від 30.03.2015.
Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 27.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2020. Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
13.02.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, 19.02.2020 позивачем подано відповідь на відзив.
У судовому засіданні 11.03.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
У перше судове засідання для розгляду справи по суті 01.04.2020 представники сторін не з'явилися, судом відкладено розгляд справи на 29.04.2019 року, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року зі змінами від 29.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», учасники справи у відповідне судове засідання не викликалися. Подальший розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, такими підставами були обставини, незалежні від учасників судового процесу та пов'язані із запровадженням на території України карантину, а також клопотання сторін.
У судове засідання 02.02.2022 сторони явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили. Проте, враховуючи позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, а також враховуючи тривалий розгляд справи, суд доходить висновку, що неявка представників сторін у дане судове засідання не є підставою для повторного відкладення судового розгляду та не перешкоджає вирішенню справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 02.02.2022 підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач оскаржує п. 5.5 договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984 від 30.03.2015 року і стверджує, що з аналізу положень пунктів 5.3, 5.5., 7.5. вбачається, що сторони у своєму договорі фактично визначили виключні умови для його розірвання, які можуть бути покладені на покупця згідно з приписами Закону України «Про приватизацію державного майна», який діяв на момент укладення спірного договору. Таке включення сторонами до договору виключних умов для його розірвання суперечить нормам законодавства, а тому договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984 підлягає визнанню недійсним в частині виключних умов його розірвання, оскільки, зокрема, згідно з ч. 2 ст. ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено для об'єктів групи Г виключні умови та зобов'язання покупця щодо їх виконання, у разі невиконання яких договір купівлі-продажу підлягає розірванню, але об'єкт купівлі-продажу до такої групи об'єктів не належить. Відповідно, виключні умови для розірвання спірного договору, в тому числі і щодо подальшого використання об'єкта нерухомого майна як аптеки з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру, не могли бути покладені на покупця, а включення сторонами до п. 5.5. договору таких обов'язків покупця суперечить законодавству, чинному на момент укладення спірного договору, що має наслідком їх недійсність. Тому просить визнати недійсним у частині договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні, а саме підпункту пункту 5.5, яким до умов продажу об'єкта приватизації включено подальше використання об'єкта нерухомого майна, шо відчужується, визначається як аптека з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру: автентичних меблів та вітражів, які є невід'ємною частиною інтер'єру аптеки.
Відповідач не погоджується з доводами позивача, вважає позов безпідставним та необґрунтованим у зв'язку з таким. На переконання відповідача, визнати договір, який припинено, недійсним неможливо, оскільки немає предмета спору (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 04.10.2017 р. у справі № 906/418/14). Крім цього, щоб стверджувати, що зміст договору суперечить законодавству, позивач мав би зазначити, якою нормою якого закону заборонено включати до договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації таку приватизаційну умову, яка була включена до спірного договору, а саме використання приватизованого об'єкта як аптеки з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру. Проте такої норми не було наведено, а сам спірний договір, в тому числі і п.5.5 цілком відповідає положенням як діючого на момент укладення договору так і чинного законодавства про приватизацію державного і комунального майна.
Разом з тим, відповідач заявляє клопотання про застосування позовної давності.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
Відповідно до ухвали Львівської міської ради 15-ої сесії 6-го скликання від 19 червня 2014 року № 3462 затверджено перелік об'єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні, згідно з додатком, у якому, зокрема, зазначено нежитлові приміщення (1-й поверх, підвал) загальною площею 136,2 кв.м. на вул. Дорошенка, 36.
Як вбачається з протоколу № 02 аукціону з реалізації об'єкта малої приватизації комунальної власності міста Львова від 06 березня 2015 року, Фізична особа-підприємець Маланяк Світлана Володимирівна була учасником аукціону та визнана переможцем аукціону.
Із повідомлення Управління комунальної власності Львівської міської ради про продаж на аукціоні об'єктів малої приватизації комунальної власності м. Львова вбачається розкриття умов продажу об'єктів приватизації.
13 березня 2015 року Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - продавець) та Маланяк Світлана Володимирівна (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984, який підписано сторонами та скріплено печатками сторін, зокрема, від покупця - Маланяк С.В. з відбитком печатки Фізична особа-підприємець Маланяк Світлана Володимирівна.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується, відповідно до ухвали Львівської міської ради 15-ої сесії 6-го скликання від 19 червня 2014 року № 3462, Протоколу № 1 засідання комісії для забезпечення приватизації шляхом продажу на аукціоні об'єкта малої приватизації комунальної власності м. Львова від 11 лютого 2015 року та Протоколу № 02 аукціону з реалізації об'єкта малої приватизації комунальної власності міста Львова від 06 березня 2015 року, передати у власність покупцю нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 136,2 кв. м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , а саме приміщення, позначені в технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 25 квітня 2014 року, під індексами 5-1 - площею 24,1 кв.м., 5-2 - площею 13,5 кв.м., 5-3 - площею 21,3 кв.м., 5-4 - площею 8,0 кв.м., 5-5 - площею 1,6 кв.м., 5-6 - площею 13,6 кв.м., V (п'ять) - площею 23,5 кв.м., VІ (шість) - площею 11,3 кв.м., VІІ (сім) - 10,2 кв.м., VІІІ (вісім) - площею 9,1 кв.м., що належать на праві комунальної власності Львівській міській раді, а покупець зобов'язується прийняти зазначені нежитлові приміщення першого поверху та підвалу і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені в цьому договорі та здійснити реєстрацію права власності на вказані приміщення в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1.3 договору право власності на об'єкт продажу переходить до покупця після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта, отримання акту прийому-передачі об'єкта продажу та державної реєстрації у встановленому чинним законодавством України порядку права власності на придбаний об'єкт.
Розділом 5 договору визначено обов'язки покупця: у встановлений цим договором строк повністю оплатити вартість об'єкта продажу (п. 5.1); у встановлений цим договором строк прийняти об'єкт продажу (п. 5.2); при зміні власника на об'єкт продажу покупець повинен покласти всі зобов'язання за даним договором на нового власника (п. 5.3); укласти з житлово-експлуатаційною організацією, яка проводить експлуатацію, утримання прибудинкової території, технічне обслуговування будинку, у якому розташований об'єкт продажу, договір про участь у витратах по виконанню названих робіт (п. 5.4). Пунктом 5.5 договору визначено умови продажу об'єкта приватизації:
- дотримання норм чинного законодавства під час експлуатації об'єкта;
- укладення договорів на комунальні послуги з експлуатаційними організаціями;
- подальше використання об'єкта визначається покупцем згідно норм чинного законодавства;
- об'єкт приватизації відчужується чи здається в оренду з дотриманням умов, на яких він був придбаний;
- проведення покупцем нежитлових приміщень ремонтно-відновлювальних робіт, виконаних згідно з робочим проектом, виготовленим та погодженим у встановленому порядку, протягом 1-го року від дати укладення договору купівлі-продажу;
- подальше використання об'єкта нерухомого майна, шо відчужується, визначається як аптека з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру: автентичних меблів та вітражів, які є невід'ємною частиною інтер'єру аптеки.
09.04.2015 року Фізична особа - підприємець Маланяк Світлана Володимирівна сплатила Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 6 250 120, 00 грн. за придбання об'єкта відповідно до договору купівлі-продажу №2984 від 13.03.2015 року, а 10.04.2015 року Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство «Айсберг» та Маланяк Світлана Володимирівна підписали акт приймання-передачі майна відповідно до договору купівлі-продажу №2984 від 13.03.2015 року.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2018 у господарській справі № 914/918/18 за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача Фізичної особи-підприємця Маланяк Світлани Володимирівни, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2019 року, задоволено позовні вимоги та розірвано договір №2984 від 13.03.2015 щодо купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні, укладений Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Маланяк Світланою Володимирівною. Судові рішення про задоволення позовних вимог обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано умов продажу об'єкту і зобов'язань покупця, передбачених п. 5.3, п. 5.5 договору, а саме: не виконано (не закінчено) ремонтно-відновлювальних робіт упродовж 1-го року з дати укладення договору; не забезпечено функціонування об'єкту як «аптеки»; не забезпечено збереження у придбаному об'єкті «цінних мистецьких елементів інтер'єру», які визначались як «невід'ємна частина інтер'єру аптеки»; відчуження об'єкту третій особі відбулось без обов'язкового погодження таких дій з органом приватизації (позивач); при відчуженні об'єкту не покладено на нового власника тих зобов'язань, які встановлені договором купівлі-продажу об'єкту приватизації.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, які брали участь в розгляді справи, суд вважає позовні вимоги безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відносини між сторонами існували внаслідок укладення за результатами аукціону договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації. Предметом спору в даній справі є визнання недійсним такого договору в частині підпункту 5.5 пункту 5 щодо умов продажу об'єкта приватизації.
Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України «Про приватизацію державного майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.
Так, згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як вказано в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Суд враховує, що договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984, п. 5.5 якого оспорюється позивачем в даній справі, розірваний за рішенням суду у справі № 914/918/18. Водночас, суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 зроблено висновок щодо застосування норм права про те, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Згідно з ч. 5, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відтак, позивач як сторона договору купівлі-продажу має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, незважаючи на його розірвання в судовому порядку, а заперечення відповідача в цій частині є не обґрунтованими.
На час укладення вказаного договору був чинним Закон України «Про приватизацію державного майна», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям 18.01.2018 року Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.04.2019 року при перегляді рішення у справі № 914/918/18, предмет договору купівлі-продажу № 2984 від 13.03.2015 є об'єктом малої приватизації, відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній під час укладення договору купівлі-продажу від 13.03.2015 та до 06.03.2018) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 51 Закону України «Про приватизацію державного майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А, група В, група Г, група Д, група Е, група Ж. Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Оскільки предмет договору купівлі-продажу № 2984 від 13.03.2015 є об'єктом малої приватизації, то відповідно до положень Закону такий об'єкт належить до однієї з трьох груп: А, Д і Ж, проте, не групи Г, як правильно зазначає позивач.
Статтею 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» регламентовано оформлення угод приватизації. Так, при приватизації об'єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо збереження основних видів діяльності підприємства; технічного переозброєння, модернізації виробництва; виконання встановлених мобілізаційних завдань; погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства; забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства; вимоги та додаткові обмеження природоохоронного законодавства до користування об'єктом.
Як встановлено вище, договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984 містив серед обов'язків покупця умови продажу об'єкта приватизації, викладені у п. 5.5, а саме:
- дотримання норм чинного законодавства під час експлуатації об'єкта;
- укладення договорів на комунальні послуги з експлуатаційними організаціями;
- подальше використання об'єкта визначається покупцем згідно норм чинного законодавства;
- об'єкт приватизації відчужується чи здається в оренду з дотриманням умов, на яких він був придбаний;
- проведення покупцем нежитлових приміщень ремонтно-відновлювальних робіт, виконаних згідно з робочим проектом, виготовленим та погодженим у встановленому порядку, протягом 1-го року від дати укладення договору купівлі-продажу;
- подальше використання об'єкта нерухомого майна, шо відчужується, визначається як аптека з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру: автентичних меблів та вітражів, які є невід'ємною частиною інтер'єру аптеки.
Позивач вважає, що такі умови відповідають виключним умовам для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, якими відповідно до ст. 27 Закону є: 1) несплата коштів, визначених договором купівлі-продажу, протягом 60 днів з дня нотаріального посвідчення договору; 2) невиконання або неналежне виконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця щодо основних напрямів розвитку і функціонування приватизованого об'єкта; 3) невиконання умов договору купівлі-продажу у зв'язку з банкрутством приватизованого підприємства або підприємства, до якого було передано приватизований об'єкт. Проте, як вказано в Законі, такі виключні умови та зобов'язання покупця щодо їх виконання, у разі невиконання яких договір купівлі-продажу підлягає розірванню, включаються до договору купівлі-продажу об'єктів групи Г. Об'єкт спірного договору до вказаної групи не належить. Відповідно, такі умови не повинні були включатися в умови договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні № 2984. Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, проте, обов'язки, покладені на покупця в частині умов продажу, що зазначені в п. 5.5 договору, суперечать ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Суд зауважує, що ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», які умови повинні включатися до договору купівлі-продажу у визначених випадках, серед яких фактично виокремлено групу договорів купівлі-продажу під інвестиційні зобов'язання та групи договорів купівлі-продажу об'єктів групи Г. Тобто, особливих умов для укладення договорів щодо об'єктів інших груп, які імперативно повинні включатись до умов договору, не встановлено. Проте, далі вказана норма містить також положення про те, що включення до договору інших зобов'язань покупця допускається за згодою сторін. Крім цього, умови продажу майна на аукціоні, очевидно, були істотною умовою договору, адже такі визначені в повідомленні відповідача про проведення аукціону, та включені в п. 5.5 договору, волевиявлення на укладення якого сторони висловили у спосіб підписання договору та початку його виконання. Суд зазначає, що неналежність предмета договору до об'єктів групи Г не свідчить про неможливість чи безпідставність включення в договір конкретних умов, погоджених сторонами договору.
Стосовно оприлюднених умов продажу майна на аукціоні позивач зазначає, що придбане ним майно не є підприємством, тому у нього як у покупця не могло виникнути зобов'язань щодо збереження основних видів діяльності підприємства, як це передбачено Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Так, вказаний закон встановлює правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств». Тобто на відносини, що виникли між сторонами, вказаний Закон свою дію не поширює. Проте, це не спростовує необхідності включення в договір умов продажу, які вже були оприлюднені Управлінням комунальної власності Львівської міської ради перед проведенням відповідного конкурсу, законність яких не оскаржена та не спростовна. Більше того, як видно з оголошення про продаж на аукціоні об'єктів малої приватизації, аукціон проводиться не відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а згідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки» № 4336-VI від 13 січня 2012 року та Порядку продажу об'єктів приватизації шляхом викупу, на аукціоні за конкурсом, затвердженим наказом Фонду державного майна України № 349 від 02.04.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2012 за № 753/21066. Тому такі підстави позову позивача є не обґрунтованими.
Враховуючи встановлене, суд зазначає, що позивачем не доведено наявності обґрунтованих підстав для визнання підпункту п. 5.5 договору, яким до умов продажу об'єкта приватизації включено подальше використання об'єкта нерухомого майна, шо відчужується, визначається як аптека з обов'язковим збереженням цінних мистецьких елементів інтер'єру: автентичних меблів та вітражів, які є невід'ємною частиною інтер'єру аптеки, таким, що суперечить конкретним вимогам законодавства, що було б підставою для визнання його недійсним. Відповідно, підстав для задоволення позовних вимог немає.
Суд зазначає також те, що заперечуючи позовні вимоги по суті, відповідач також заявляв клопотання про застосування позовної давності. Проте, суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Дійшовши висновків, що права позивача не порушені та про відсутність підстав для задоволення позову, суд не розглядає по суті заяву про застосування строків спливу позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17.02.2022.
Суддя Матвіїв Р.І.