ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2022Справа № 910/20268/21
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 6 037,39 грн,
Представники сторін: не викликалися.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі-ТОВ "Маркс.Капітал") до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про стягнення 6 037,39 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, у зв'язку із визнанням банкрутом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, право вимоги якої у останнього виникла на підставі укладення договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-03/2016 від 31.03.2016.
08.10.2019 МТСБУ було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АС/3964859 в розмірі 11 561,03 грн.
У зв'язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 6 037,39 грн з яких: 895,11 грн - 3% річних за користування чужими коштами, 5 142,28 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 20.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01054 91665110.
10.01.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. В зазначеному відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строків позовної давності, зменшити витрати на правову допомогу позивача.
18.01.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
З постанови Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19.03.2014 та від 17.04.2014 у справі № 212/2037/14-3/212/490/1 вбачається, що ОСОБА_1 19.02.2014 о 10-20 год. на майдані Горького в місті Кривий Ріг, керуючи автомобілем "ІФА50" д/н НОМЕР_1 , здійснив маневр, який призвів до зіткнення з автомобілем "Мазда" д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок зіткнення вказані автомобілі отримали механічні пошкодження. Судом визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди 19.02.2014, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ИФА 50" д/н НОМЕР_1 була застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" (далі - ПрАТ "СК "Україна") на підставі полісу № АС/3964859.
Висновком експертного дослідження ОСОБА_3 № Д16/12/14 від 16.12.2014 встановлена сума матеріального збитку в розмірі 13 955,44 грн, яка була завдана автомобілю "Mazda 3" д/н НОМЕР_3 .
Як зазначено позивачем, ОСОБА_2 (власник транспортного засобу "Mazda 3" д/н НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ) подав 04.05.2015 до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
10.03.2016 між ОСОБА_2 (цедент, первісний кредитор) та ФОП Шиян Денисом Сергійовичем укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, відповідно до умов якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля ИФА 50, д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.12.2013, номер полісу АС/3964859, в страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 11 561,03 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
31.03.2016 між ФОП Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-03/2016, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Згідно з п. 1.3 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-03/2016 від 31.03.2016 характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума переданих грошових вимог 346 657,86 грн.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку №1 до цього договору ( ОСОБА_1 ); страхова компанія ПрАТ "СК "Україна" (код ЄДРПОУ 30636550); МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 31.03.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АС/3964859, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Однак, ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АС/3964859, не здійснило виплату страхового відшкодування (грошового зобов'язання).
З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".
19.09.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АС/3964859.
19.10.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АС/3964859. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал".
Отже, ТОВ "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" просило визнати грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів, в тому числі за договором № АС/3964859 на суму 20 488,68 грн, з яких: 11 561,03 грн - сума страхового відшкодування, 895,11 грн - 3% річних, 5 142,28 грн - інфляційні втрати, 2 890,26 грн - пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
12.09.2019 у зв'язку з ліквідацією ПрАТ "СК "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням здійснити регламентну виплату на суму 1 191 463,99 грн, в тому числі за полісом № АС/3964859 на суму 20 488,68 грн, з яких: 11 561,03 грн - сума страхового відшкодування, 895,11 грн - 3% річних, 5 142,28 грн - інфляційні втрати, 2 890,26 грн - пеня.
08.10.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування № АС/3964859, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 11 561,03 грн.
Позивач зазначає, що МТСБУ лише частково виконало зобов'язання за договором № АС/3964859 та не виконало зобов'язання перед ТОВ "Маркс.Капітал" на суму 6 037,39 грн, з яких: 895,11 грн - 3% річних, 5 142,28 грн - інфляційні втрати, у зв'язку з чим звернувся із позовом до Господарського суду міста Києва до МТСБУ про стягнення 6 037,39 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки МТСБУ не порушувало строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV щодо виплати страхового відшкодування, також сплата 3% річних та інфляційних втрат, що є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, не є обов'язком відповідача, оскільки відповідальність має індивідуальний характер, не може бути застосована до іншої особи та не належить до регламентних виплат МТСБУ, МТСБУ не є правонаступником ПрАТ "СК "Україна" за полісом обов'язкового страхування № АС/3964859.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями (3% річних, інфляційних втрат), що є предметом спору у цій справі.
В силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, встановлений у справі №910/842/18 розмір грошової вимоги в сумі 20 488,68 грн, з яких: 11 561,03 грн - сума страхового відшкодування, 895,11 грн - 3% річних, 5 142,28 грн - інфляційні втрати, 2 890,26 грн - пеня та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна", мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати та пеня), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу ст. 45 Закону про банкрутство.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (згідно наведеного вище скорочення - Закон № 1961-IV) та Законом про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми ст. 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закон № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закон № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного суду (п. 9.11.6 - 9.11.13 постанови №910/14293/19 від 07.09.2021) за змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула ст. 41 Закон № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 ст. 20 Закону, п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до ст. 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених ст. 41 Закону № 1961-IV, а саме на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат, пені, а також узгоджується з умовами в п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 2/05-04/2017 від 05.04.2017 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до п. 20.3 ст. 20 та пп. "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних у розмірі 895,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 5 142,28 грн, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідач під час розгляду справи заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень п.п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Отже, з урахуванням положень пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика-банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Отже, встановлені судом обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності, свідчать про звернення з позовом до МТСБУ 08.12.2021 (02.12.2021 надіслано засобами поштового зв'язку) в межах такого строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Враховуючи викладені обставини, відсутні підстави для застосування позовної давності, заявленої відповідачем, так як позивач в межах строку позовної давності звернувся з даним позовом до суду.
Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
01.06.2020 між Адвокатським об'єднанням "Дефендерс" (Адвокатське об'єднання) та ТОВ "Маркс.Капітал" (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №96, відповідно до умов якого, клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання зобов'язане надати Клієнту правову допомогу спрямовану на захист, забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також їх відновлення у разі порушення.
Відповідно до ч. 3 договору про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020 сторони визначили, що гонорар є формою винагороди Адвокатського об'єднання за надання правової допомоги Клієнту.
Розмір гонорару за надання Адвокатським об'єднанням правової допомоги та порядок його сплати визначаються сторонами в додаткових угодах.
Додатковою угодою № 1 до договору №96 про надання правової допомоги від 01.06.2020 встановлено, що гонорар сплачується у формі фіксованої плати, відповідно до цін (тарифів) визначених в додатку №1 до даної додаткової угоди, на підставі та за реквізитами Авансового рахунку або Акту приймання-передачі наданої правової допомоги.
Адвокатським об'єднанням "Дефендерс" адвокату Більчуку Олександру Олександровичу видано ордер на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Маркс.Капітал" серія АІ № 1059663 від 05.10.2020.
У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Актом приймання-передачі наданої правової допомоги № 315 від 02.12.2021 до договору про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020 Адвокатським об'єднанням "Дефендер" передано, а ТОВ "Маркс.Капітал" у свою чергу прийнято надання правової допомоги на загальну суму 4 600,00 грн.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 про те, що "витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу) ", суд дійшов висновку про достатність наданих доказів на підтвердження надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до правової позиці Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" тлумачить "гонорар успіху" як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом. Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі "Пакдемірлі проти Туреччини".
Частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві відповідач просить суд зменшити розмір витрат на правову допомогу, у зв'язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).
За таких обставин, суд дійшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2 300,00 грн, що є пропорційним ціні позову, предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020.
Позивач у відповіді на відзив просить суд додатково стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. Позивач на підтвердження вказаних витрат надає копію рахунку про оплату наданої правової допомоги № 427 від 14.01.2022 до договору про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020, що підписаний тільки представником Адвокатського об'єднання "Дефендер".
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги п. 8 ст. 129 ГПУ України, яким передбачено право учасника справи подати докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає передчасним вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу заявлених у відповіді на відзив в розмірі 2 000,00 грн.
Судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., м. Полтава вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у розмірі 895 (вісімсот дев'яносто п'ять) грн 11 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 142 (п'ять тисяч сто сорок два) грн 28 коп., судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. та 2 300 (дві тисячі триста) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий