ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2022Справа № 910/12294/21
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів"
до Комунальної корпорації "Київавтодор"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада,
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська державна адміністрація,
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України,
третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України
про стягнення 23 754 770,61 грн.
При секретарі судового засідання: Габорак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Гуць М.І. - наказ №361-к від 16.12.2020, посадова інструкція працівника Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів", затверджена 25.06.2020, Положення про відділ правового забезпечення Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів", затверджене наказом №35 від 25.06.2020;
від відповідача: Коваль К.М. - наказ №158-к від 22.05.2019, Положення про юридичний відділ Комунальної корпорації "Київавтодор", затверджене 26.02.2021;
від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явися;
від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явися;
від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 інформація з ЄДРПОУ (самопредставництво);
від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з'явися.
встановив:
Державне підприємство "Фінансування інфраструктурних проектів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до комунальної корпорації "Київавтодор" про стягнення 23 754 770,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір безпроцентної позики №8/2011 від 28.04.2011 на загальну суму 23 000 000 грн., на виконання умов якого позивачем 28.04.2011 перераховано відповідачу кошти (позику) в сумі 23 000 000,00 грн.
Проте, на моменту закінчення договору, кошти від відповідача до позивача не надходили.
У зв'язку з цим просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 23 000 000,00 грн., суму інфляції в розмірі 509 017,19 грн., три проценти річних в розмірі 245 753,42 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
25.08.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 03.08.2021 по справі №910/12294/21 з доданими документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 відкладено підготовче судове засідання у справі на 26.10.2021.
В судовому засіданні 26.20.2021 відповідач повідомив суд, що відзив направлено поштовим зв'язком та подав клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, просив суд задовольнити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 задоволено клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Залучено у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київську міську раду (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141). Залучено у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київську міську державну адміністрацію (03680, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 31, корпус 2, код ЄДРПОУ 00022527). Залучено у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України (01008, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 12/2, код ЄДРПОУ 00013480). Залучено у якості третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України (01135, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 14, код ЄДРПОУ 37472062). Відкладено підготовче судове засідання у справі на 30.11.2021.
27.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов.
10.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
25.11.2021 на електронну адресу суду від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли письмові пояснення.
26.11.2021 через канцелярію суду треті особи 1,2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подали письмові пояснення, в яких просять суд відмовити у задоволенні позову.
29.11.2021 на електронну адресу суду від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 21.12.2021.
01.12.2021 поштовим зв'язком на адресу суду від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшли пояснення в яких просить суд позовну заяву задовольнити повністю.
16.12.2021 поштовим зв'язком на адресу суду від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 відкладено розгляд справи по суті на 25.01.2022.
24.01.2022 до канцелярії суду від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
24.01.2022 на електронну адресу суду від третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 25.01.2022 треті особи 1, 2, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не з'явилися.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача просив суд врахувати пояснення відповідача.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Рішенням Київської міської ради від 23.12.2010 № 408/5220 "Про надання комунальній корпорації "Київавтодор" згоди на отримання безпроцентної позики" дозволено Комунальній корпорації "Київавтодор" взяти безпроцентну позику від Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" 31 млн. грн відповідно до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою КМУ від 14.04.2010 № 357.
28.04.2011 року між державним підприємством "Фінансування інфраструктурних проектів" (позикодавець) та комунальною корпорацією "Київавтодор" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики №8/2011.
У преамбулі договору вказано, що його укладено, керуючись нормативно-правовими актами, які регулюють питання організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні, в тому числі, але не виключно, Законом України "Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні" від 19.04.2007 № 962-V, постановою Кабінету Міністрів України «Про надання у 2011 році державних гарантій за зобов'язаннями суб'єктів господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу та реалізації інфраструктурних проектів» від 16.02.2011р. №104, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2011 році запозичення для виконання зобов'язань у рамках завдань і заходів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» від 06.04.2011р. №387, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок використання запозичених у 2011 році коштів для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» від 20.04.2011 №424, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання запозичених у 2010 році коштів для виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" від 27.10.2010 №990.
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до пункту 1.1 договору позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а останній зобов'язується прийняти позику, використати її за цільовим призначенням, відповідно до мети позики та повернути вказану позику позикодавцеві у визначений цим договором строк.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що надання, використання та повернення позики здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про надання у 2011 році державних гарантій за зобов'язаннями суб'єктів господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу та реалізації інфраструктурних проектів» від 16.02.2011р. №104.
Згідно з п.1.3 договору метою та цільовим призначенням позики є виконання позичальником завдання №7 («Створення сучасних систем для забезпечення надання послуг громадського транспорту м.м. Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів» (Будівництво. Реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах: Києві) додатку 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу» від 14.04.2010 року №357 (надалі іменується «Програма»).
Відповідно до п.2.1 договору розмір позики за цим договором становить 23 000 000 гривень 00 копійок (двадцять три мільйони гривень 00 копійок). Розмір позики може бути збільшений за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод до договору.
Позика за цим договором надається в національній валюті України (п.2.2 договору).
Позика надається позикодавцем у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок позичальника, відкритий в органах Державного казначейства України відповідно до Порядку (далі - рахунок позичальника) за графіком плану фінансування завдань і заходів Програми відповідно до п.6 Порядку.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 23 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №86 від 28.04.2011 з призначенням платежу: «Фін-ня буд-ва,реконстр.,рем.автодор.ком.власн.у м. Києві зг.дог.безпроц.поз.№8/2011 від 28.04.11р. Без ПДВ» та випискою з рахунку №37121001004106 за 29.04.2011.
Відповідно до п.7.1 договору цей договір підписується сторонами, та вважається укладеним з моменту надання позики позичальнику і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з п.3.1 договору позика надається позичальнику до 20 березня 2018 року.
Відповідно до п.4.3 договору позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок позикодавця, відкритий в органах Державного казначейства України в розмірі фактичного надходження грошових коштів (передбачених законом про Державний бюджет України відповідно на 2012 та подальші роки за рішенням Уряду) на рахунок позичальника для повернення позики за даним договором.
В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору.
Так, зокрема додатковою угодою №1 від 20.07.2011 сторонами викладено пункт 2.3 договору в редакції, відповідно до якої плата за отримання і користування позикою становить 4 086 грн. на рік та сплачується рівними частинами щомісяця до 5 числа кожного наступного місяця. Розмір плати за отримання та користування позикою може бути змінений за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткових угод до договору.
Додатковою угодою №3 від 20.03.2018 сторонами викладено пункт 2.3 договору в редакції, відповідно до якої плата за отримання і користування позикою становить 12 264,00 грн. на рік та сплачується рівними частинами щомісяця до 5 числа кожного наступного місяця. Розмір плати за отримання та користування позикою може бути змінений за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткових угод до договору.
Також сторони погодились продовжити строк повернення позики за договором до 19 березня 2021 року та виклали п.3.1 договору у наступній редакції: «строк повернення позичальником позики - 19 березня 2021 року.»
Відповідно до п.1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як зазначено позивачем, станом на 26.07.2021 відповідач не виконав умов укладеного договору №8/2011 та у визначений строк кошти не повернув.
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що не має можливості виконати договірні зобов'язання, оскільки відсутній фінансово-правовий механізм для самостійного погашення боргу. Так, укладення договору було здійснено виключно на виконання рішення Київської міської ради від 23.12.2010 №408/5220. При цьому, порядок використання прибутку відповідача не передбачає витрачення його на погашення позик. У той же час, відповідач неодноразово звертався до Київської міської ради з проханням передбачити в бюджеті м. Києва кошти для компенсації витрат на погашення безпроцентної позики за договором.
Так, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2017-2020 років комунальна корпорація "Київавтодор" зверталася до Київської міської ради, структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням передбачити в бюджеті м. Києва кошти для компенсації Корпорацією витрат на погашення безпроцентної позики по договору, що підтверджується, зокрема листами від 06.01.2017 №01-5/11/43, від 29.06.2017 №01-5/12/2029, від 07.04.2020 №01-5/11/1045, від 22.09.2020 №01-4/13/3130.
Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Суд зазначає, що за договором позики (п. 1.1., п. 4.3, п. 5.2.2.) відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти та повернути її в строки та на умовах, передбачених договором.
При цьому, ані умовами договору, ані положеннями будь-якого іншого нормативно-правового акту, обов'язок відповідача з повернення позики не ставиться у залежність від виконання Київською міською радою або іншими органами повноважень з передбачення у бюджетах на наступні роки коштів для погашення позики по договору.
Поряд із цим, ч.2ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, та обставина, що до проектів міського чи державного бюджетів не передбачено коштів для погашення позики, що отримана відповідачем, не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання його обов'язку за цивільним правочином та від відповідальності за таке невиконання.
При цьому, суд зауважує на тому, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17р. у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27.03.18р. у справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10.04.18р. у справі №12-46гс18, ВП ВС від 17.04.2018 у справі №911/4249/16 .
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 23 000 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в цій визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з несвоєчасним повернення відповідачем позики позивачем нараховано станом на 26.07.2021 індекс інфляції в розмірі 509 017,19 грн. та три проценти річних в розмірі 245 753,42 грн.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.
Щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, суд зазначає наступне.
Пунктом 15 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Аналогічні приписи містяться і у пункті 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, не є санкціями, а мають компенсаційний характер, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неправомірне користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Вказані нарахування здійснюються незалежно від вини боржника та сплати ним неустойки (пені) за порушення грошового зобов'язання.
Зважаючи на викладене, оскільки інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є штрафними санкціями в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, то заборони, встановлені п. 15 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, на них не поширюються.
Також, заперечуючи щодо нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції відповідач посилаючись на п.6.3 договору та Закон України Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що на законодавчому рівні введення карантину Кабінетом Міністрів України віднесено до обставин непереборної сили.
Відповідно до п.6.3 договору жодна із сторін не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому договору, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов'язана не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати настання таких обставин повідомити у письмовій формі іншу сторону. Факт настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин)підтверджується відповідним документом, що видається Торгово-промисловою палатою України або іншими уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України, зокрема:
- засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб;
- засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).
Згідно із ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. (ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Відповідно до п. 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, встановлення форс-мажорних обставин здійснюється у кожному окремому випадку індивідуально щодо окремого зобов'язання.
Відповідачем не надано належний доказ настання форс-мажорних обставин, а саме сертифікат ТПП, який би засвідчував настання форс-мажорних обставин по договору безпроцентної позики №8/2011 від 28.04.2011 року.
У зв'язку з вищезазначеним, суд зазначає, що твердження відповідача про настання форс-мажорних обставин (Covid-19) у зв'язку із встановленням карантину Кабінетом Міністрів України на території України є безпідставними.
Суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат в розмірі 509 017,19 грн. та трьох процентів річних в розмірі 245 753,42 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1 Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з комунальної корпорації "Київавтодор" (01133, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, будинок 6; код ЄДРПОУ 03359026) на користь державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" (03118, м. Київ, вул. Хотівська, будинок 4, літера «А»; код ЄДРПОУ 37264503) основний борг в розмірі 23 000 000 (двадцять три мільйони) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 509 017 (п'ятсот дев'ять тисяч сімнадцять) грн. 19 коп., три проценти річних в розмірі 245 753 (двісті сорок п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 42 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 356 321 (триста п'ятдесят шість тисяч триста двадцять одна) грн. 56 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 17.02.2022 року.
Суддя С.М. Мудрий