ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2022Справа № 910/20527/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Ай Партнери", м. Київ
про визнання недійсним пункту договору та додатку, стягнення 214 500,00 грн, -
13.12.2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним п. 3.1. Договору про поставку товару №УЗ/ЦЛ-20233/Ю та Додатку №1 до нього, в частині включення в ціну договору податок на додану вартість в розмірі 20% та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Ай Партнери" (відповідач) суми коштів розмірі 214 500,00 грн надмірно сплаченого податку на додану вартість, у зв'язку із дією змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв'язку з короновірусною хворобою (Covid-19)" від 30.03.2020 року №540-ХІ.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відкрито провадження у справі №910/20527/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 20.12.2021 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105491701656 ухвалу суду від 20.12.2021 про відкриття провадження у справі отримав 28.12.2021 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 12.01.2021 року (включно).
06.01.2022 від відповідача до суду надійшла заява, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, про продовження "Ті Енд Ай Партнери" процесуального строку для надання відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Ай Партнери" про продовження процесуального строку для подання відзиву було відмовлено.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
10.04.2020 року між Акціонерного товариства "Українська залізниця" в собі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ті Енд Ай Партнери» (постачальник) укладено Договір про поставку товару №УЗ/ЦЛ-20233/Ю (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити Замовнику у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна вартість якого визначаються згідно Специфікації, яка є Додатком 1 до Договору, а Замовник зобов'язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного Договору. Для цілей, визначених згідно з Законом України «Про публічні закупівлі», Товар, що поставляється на підставі цього Договору, відноситься на основі національного класифікатора України «Єдиного закупівельного словника» до коду ДК (021:2015): Код ДК 021:2015 - 33630000-5 Лікарські засоби для лікування дерматологічних захворювань та захворювань опорно-рухового апарату (НК 024:2019, 41550 Дезінфікуючі засоби для рук), Засіб на спиртовій основі для протирання рук (Alcohol based hand rub) (1 л флакон з дозатором). Товари спрямовані на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірсної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Закупівля Товару здійснюється у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 225, якою затверджено Порядок проведення закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірсної хвороби (COVID-19).
Відповідно до п. 3.1. Договору, його ціна та ціна за одиницю товару зазначаються в специфікації та включають в себе, але не включно, вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, у тому числі на користь третіх осіб, та пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням даного Договору, не сплачується замовником окремо та вважається врахованою у ціну цього Договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін, скріплення печаткам сторін та діє до 31.12.2020, а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання. (п. 11.1. Договору).
Додатком №1 до Договору сторони оформили Специфікацію.
Відповідно до п. 1 специфікації загальна вартість товару (засіб дезинфекційний «Еконорм Антисптик» 1л з дозатором в кількості 5500 шт) складає 1 287 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 214 500,00 грн.
В подальшому, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату замовлення №1277 від 15.04.2020 року на суму 1 287 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 214 500,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №2699013 від 14.04.2020 року позивачем здійснено оплату вартості товару на суму 1 287 000,00 грн.
Згідно видаткової накладної №251 від 15.04.2020 року відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму в розмірі 1 287 000,00 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що у зв'язку з дією змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв'язку з короновірусною хворобою (Covid-19)" від 30.03.2020 року №540-ХІ, звільняються від оподаткування операції з постачання на митній території Україні товарів необхідних для виконання заходів спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів епідемій та пандемій коронавірусної хвороби.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначеними нормами передбачено можливість оскарження правочину.
Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору або окремої його частини, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як на підставу для визнання недійсними оскаржуваного пункту 3.1. договору та Додатку № 1 (Специфікація) до нього в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі 20%, позивач вказує на те, що товар, який йому поставлено за умовами Договору, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. З огляду на викладене, відсутні підстави для включення до ціни товару ПДВ у розмірі 214 500,00 грн.
Судом встановлено, що пунктом 3.1 договору та додатком №1 (специфікацією) до договору визначено, що ціна договору становить 1 287 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 214 500,00 грн.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договір про поставку товару №УЗ/ЦЛ-20233/Ю від 10.04.2020 року та Додаток №1 до Договору (Специфікація) в частині визначення ціни товару підписані сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому Договорі та Додатку №1, а отже, обумовлені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним пункту 3.1 Договору та Додаток № 1 до Договору (Специфікація), укладених між позивачем та відповідачем відсутні.
При цьому, фактично доводи позивача стосуються обставин виконання сторонами умов Договору, що не може бути підставою для визнання недійсним його частини, а саме пункту 3.1 та додатку №1 за наведеними позивачем доводами.
Окрім того, дія Договору скінчилась, що виключає можливість визнання недійсним його пункту та додатку до нього, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача у наведеній частині задоволенню не підлягають.
Щодо звільнення поставленого товару від оподаткування податком на додану вартість станом на момент укладення Договору та доводів про безпідставність перерахування 214 500,00 грн коштів в якості ПДВ на рахунок відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 №530-IX підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 71 такого змісту: " 71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України".
З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, що додається.
Отже, суд встановив, що вказані нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент укладення та виконання договору № 05/11-2020 від 10.11.2020, передбачали звільнення від оподаткування податком на додану вартість товарів, що ввозяться на територію України.
Відповідно до видаткової накладної №2516 від 15.04.2020, предметом поставки за договором було засіб дезинфекційний.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX пункт 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".
З урахуванням викладеного, дія пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 станом на момент укладення Договору в частині звільнення від оподаткування ПДВ розповсюджувалась на спірні правовідносини, оскільки законом визначено дату - 17.03.2020 - після якої саме операції (тобто, фактичні дії сторін стосовно виконання господарських операцій), звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Таким чином, здійснюючи відповідну господарську операцію з поставки товару за видатковою накладною №2516 від 15.04.2020 у відповідача були відсутні підстави для включення до складу ціни товару 1 072 500,00 грн податку на додану вартість на суму 214 500,00 грн, у зв'язку з чим відповідачем безпідставно (без належних правових підстав) отримано в якості оплати спірну суму коштів, яка підлягає поверненню останнім в силу приписів ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
Таким чином, вимоги позивача про повернення 214 500,00 грн коштів, отриманих відповідачем без належної правової підстави, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 214 500,00 грн. В частині позовних вимог про визнання недійсними п.3.1 договору та додатку №1 до договору судом відмовлено.
Судовий збір, у розмірі 3 217,50 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті Енд Ай Партнери» (ідентифікаційний номер 36758388, місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 8, кімната 22) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 41022900, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 21А) суму коштів в розмірі 214 500,00 грн (двісті чотирнадцять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 217,50 грн (три тисячі двісті сімнадцять гривень 50 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 2 270,00 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ