ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2022Справа № 910/20080/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/20080/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуматранссервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енержіа"
про стягнення 308 128,02 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуматранссервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енержіа" про стягнення 308 128,02 грн., з яких 243 980,05 грн. основного боргу за поставку товару, 13 435,68 грн. пені, 30 230,28 грн. 36% річних, 6130,03 грн. інфляційних втрат, 11 395,15 грн. основного боргу за надання послуг, 677, 79 грн. пені, 2279,03 грн. 20% штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором довгострокового постачання товару №175/20 від 13.05.2021 в частині оплати поставленого товару та наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуматранссервіс" залишено без руху.
15.12.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, на виконання вимог ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/20080/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість задовольнити клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 20.12.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/20080/21 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, корпус 3, офіс 8), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105491761233, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/20080/21 була отримана відповідачем 29.12.2021.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
13.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуматранссервіс" (постачальник, далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енержіа" (покупець, далі - відповідач) укладено договір довгострокового постачання №175/20 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов'язується протягом дії договору поставляти покупцю товар за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати на встановлених договором умовах.
Загальний обсяг та асортимент товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору протягом його дії (п.1.2 договору).
Умовами пунктів 4.1 та 4.2 договору встановлено, що ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару. Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару в термін 21 днів від дати, зазначеної у видатковій накладній.
Також, 13.05.2020 між сторонами було підписано додаток до договору, за умовами п.1.1 якого відповідач доручає, а позивач зобов'язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автошин замовника.
Відповідно до п.1.3 додатку до договору визначено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається акт у двох примірника, які є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п.3.1 додатку до договору замовник сплачує виконавцю послуги з технічного обслуговування та ремонту автошин протягом 3 банківських днів з моменту видачі рахунку-фактури.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №175/20 від 13.05.2020 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару та надання послуг.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №175/20 від 13.05.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар (автошини) згідно з видатковими накладними №1440 від 21.07.2021 на суму 62 880,02 грн., №1351 від 09.07.2021 на суму 56 560,03 грн., №1442 від 21.07.2021 на суму 20 479,99 грн., №1292 від 02.07.2021 на суму 56 560,03 грн., №1350 від 09.07.2021 на суму 23 599,99 грн. та №1492 від 26.07.2021 на суму 23 699,99 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Крім того, на виконання умов додатку до договору №175/20 від 13.05.2020 позивачем протягом липня-серпня 2021 року було надано, а відповідачем прийнято послуги згідно з відповідними актами надання послуг, які підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Також, позивачем було виставлено на оплату відповідачу рахунки на оплату товару та наданих послуг.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем розрахунок за отриманий згідно вказаних вище видаткових накладних товар та отримані згідно актів послуги не проведено в повному обсязі, лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за поставлений товар у сумі 243 980,05 грн. та за отримані послуги 11 395,15 грн.
Позивач звертався до відповідача з претензією за вих. №140 від 26.10.2021 з вимогою про сплату заборгованості за спірним договором, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 26.10.2021, яка була отримана відповідачем 28.10.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 28.02.2018р. у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Судом було встановлено, що відповідно до п.4.2 договору, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в термін 21 днів від дати, зазначеної у видатковій накладній, та згідно з п.3.1 додатку до договору сплатити послуги з технічного обслуговування та ремонту автошин протягом 3 банківських днів з моменту видачі рахунку-фактури.
Відтак, відповідач, у порушення взятих на себе на умовах п.4.2. договору та п.3.1 додатку до договору зобов'язань, не оплатив вартості отриманого у липні 2021 року товару у сумі 243 980,05 грн., а також не оплатив отримані у період з липень-серпень 2021 року послуги у сумі 11 395,15 грн.
З огляду на викладене вище, суд зазначає, що у відповідача наявний обов'язок щодо оплати поставленого позивачем товару у сумі 243 980,05 грн. та наданих позивачем послуг в розмірі 11 395,15 грн.
Наразі, будь-яких доказів про сплату вказаної заборгованості в матеріалах справи не міститься.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманого товару не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов'язків щодо оплати отриманого товару та послуг не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 243 980,05 грн. за поставлений товар та 11 395,15 грн. за надані послуги.
При цьому, виходячи з фактичних обставин справи, що відповідачем не було проведено розрахунок за отриманий товар та послуги, а тому позивачем правомірно заявлено в межах даного позову вимоги про стягнення пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Згідно п. 8.3. договору при простроченні оплати товару покупець зобов'язаний сплатити пеню, нарахований на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.
Відповідно до п.4.2 додатку до договору у разі порушення будь-якою із сторін термінів виконання зобов'язань, сторона, яка не виконала зобов'язання, на вимогу іншої сторони зобов'язана сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу прострочення, а також в разі прострочення на термін понад 30 календарних днів - сплачує штраф у розмірі 20% від простроченого платежу.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Умовами п.8.3. договору визначено, що на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок штрафу, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу за прострочення оплати наданих послуг в сумі 2279,03 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Перевіривши розрахунки пені, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим за уточненим розрахунком суду позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення оплати поставленого товару підлягають задоволенню у розмірі 8 345,71 грн., в частині стягнення пені за прострочення оплати наданих послуг підлягають задоволенню у розмірі 513,27 грн.
Перевіривши розрахунок 36% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим, здійснивши уточнений розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 36% річних за прострочення оплати поставленого товару підлягають задоволенню у розмірі 25 138,15 грн. та позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають стягненню у сумі 4988,97 грн.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані, однак підлягають задоволенню частково.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Наразі, обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які було понесено за наслідками розгляду справи, позивачем надано суду: ордер на надання правничої допомоги серія АА №1134083 від 06.12.2021.
Виплата позивачем адвокату Крилач О.І. за правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №3377 від 06.12.2021.
Підтвердження того, що Крилач О.І. є адвокатом до позовної заяви не додано.
Також не додано документів на підтвердження обсягів та вартості наданих послуг на суму 5000,00 грн., пов'язаних з вирішенням даного спору.
Враховуючи те, що позивачем не підтверджено наявність доказів, що Крилач О.І. є адвокатом, доказів укладення договору про надання правової допомоги, також обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енержіа" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, корпус 3, оф. 8; код ЄДРПОУ 41016991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуматранссервіс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 17; код ЄДРПОУ 40138157) заборгованість у сумі 243 980 грн. 05 коп. за поставлений товар, пеню у розмірі 8345 грн. 71 коп., 36% річних у сумі 25 138 грн. 15 коп., інфляційні втрати у сумі 4988 грн. 97 коп., заборгованість у сумі 11 395 грн. 15 коп. за надані послуги, 513 грн. 27 коп. пені, 2279 грн. 03 коп. штрафу та 4449 грн. 30коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.М. Спичак