17 лютого 2022 року м. Чернівці Справа № 727/9805/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Скрипка С.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Юхименка Сергія Юрійовича, який діє в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата складання повного тексту рішення 17 грудня 2021 року, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПАТ УПСК) про стягнення коштів страхового відшкодування та моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказувала, що 22.10.2020 року вона уклала договір добровільного комплексного автострахування №233/091/000936 від 22.10.2020 року із страховою компанією ПАТ УПСК, предметом страхування був автомобіль марки «Mazda 3» 2015 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Крім того, ОСОБА_1 застрахувала свою відповідальність перед третіми особами згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9043418.
21.04.2021 року відбувся страховий випадок, а саме ДТП, в якій було пошкоджено належний їй транспортний засіб марки «Mazda 3» 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Згідно з розрахунково-платіжним документом від 16.06.2021 року вартість ремонту її автомобіля становить 383051,33 грн.
26.04.2021 року заявниця письмово звернулася до страхової компанії та повідомила про страховий випадок, а 23.06.2021 року подала заяву про виплату страхового відшкодування.
Провадження №22-ц/822/180/22
Вказує на те, що вона намагалась в досудовому порядку врегулювати даний спір та домовитися з відповідачем, однак останній відмовився сплачувати їй всю суму, яка вказана в полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9043418, а саме в розмірі 130 000 грн. В подальшому, ПАТ «УПСК» на власний розсуд 09.08.2021 року перерахував на її рахунок грошову суму в розмірі 99,224,11 грн.
Також наголошує, що з 21.04.2021 року залишилася без свого транспортного засобу, що значно погіршило її ритм життя і додало багато незручностей в організації її життєвого і робочого графіку. Без виплати страхової компанії вона тривалий час не могла звернутися до авто майстерні, щоб відремонтувати автомобіль.
На підставі наведеного просила стягнути з страхової компанії ПАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 30 000 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 13500 грн та судовий збір в розмірі 908 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.12.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 30 000 грн. Стягнуто з ПАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 6000 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду Юхименко С.Ю., який діє в інтересах ПАТ «УПСК», подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «УПСК» відмовити в повному обсязі.
Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає таким, що прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про відшкодування відповідачем страхової виплати на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (поліс) №АР/9043418 від 22.10.2020 року, оскільки за вчинення ДТП настала цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , у зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку щодо сплати страхового відшкодування за вказаним договором.
Сторона позивача своїм правом, передбаченим положеннями ст.360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористалась.
Рекомендоване відправлення, що направлялось на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), повернулось на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що за приписами п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України є належним врученням. ОСОБА_1 не повідомила суд про зміну своєї адреси.
Крім того, представник позивача ОСОБА_3 знайомився з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції 01.02.2022 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.88-90).
Відповідно до ч.1 ст.7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно п.4 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №АР/9043418 страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000 грн, відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову суму в розмірі 99 224,11 грн, а отже вимога позивача в частині стягнення з відповідача на її користь страхового відшкодування в сумі 30 000 грн підлягає задоволенню.
Крім того, задовольняючи позов частково щодо стягнення моральної шкоди з ПАТ «УПСУ» вказав, що виходячи із засад розумності та справедливості грошова сума у розмірі 6000 грн є відповідною і достатньою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.
Висновки суду першої інстанції вимогам закону не відповідають з наступних підстав.
Обставини настання страхового випадку - ДТП, визнання ОСОБА_2 винним за ст.124 КУпАП і закриття справи про притягнення останнього до адміністративної відповідальності у зв'язку з пропуском строку притягнення до адміністративної відповідальності сторонами визнається та не спростовується (а.с.2-9, 12).
З матеріалів справи також вбачається, що 22.10.2020 року між ПАТ «УПСК» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного комплексного автострахування №233/091/000936, з визначеними страховими випадками (а.с.10).
Крім того, відповідальність осіб, які експлуатують забезпечений автомобіль марки «Mazda 3», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9043418. Згідно п.4 страхова сума за шкоду, заподіяну майну становить 130 000 грн (а.с.11).
26.04.2021 року позивач письмово звернулася до страхової компанії та повідомила про ДТП, а 23.06.2021 року подала заяву про виплату страхового відшкодування.
На думку позивача рахунком-фактурою №СФ-0000792 від 16.06.2021 року підтверджується вартість запчастин та ремонту автомобіля «Mazda 3», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 383 051,33 грн (а.с.13-15).
09.08.2021 року ПАТ «УПСК» було перераховано на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 99 224,11 грн в якості виплати страхового відшкодування, яке здійснено на підставі п.21.3 Договору добровільного комплексного автострахування (а.с.16-17).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст.5 ЗУ «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч.1 ст.7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст.29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
За наведеного, колегія суддів вважає, що звернення до суду ОСОБА_1 з вимогою до ПАТ «УПСК» про відшкодування шкоди на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9043418, згідно з умовами якого сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну складає 130 000 грн, є безпідставною та необґрунтованою, оскільки метою укладення договору ОСЦПВ є відшкодування шкоди, завданої третім особам, а не особам, які експлуатують забезпечений автомобіль.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що 99 224,11 грн було сплачено ОСОБА_1 на підставі договору добровільного комплексного автострахування №233/091/000936 від 22.10.2020 року, тому задоволення вимог та стягнення різниці між 130 000 грн за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9043418 та 99244,11 грн виплаченого за договором добровільного страхування не ґрунтується на спеціальному законі.
Оскільки встановлено необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди за ОСЦПВ та відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на недоведеність позивачем своїх вимог, колегія суддів зазначає, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Протиправність дій ПАТ «УПСК» за обґрунтуванням позову у цьому спорі позивачем не доведена, а висновки суду першої інстанції про це є помилковими.
Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ПАТ «УПСК» сплатило судовий збір в розмірі 1362 грн (а.с.50), які підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 .
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Юхименка Сергія Юрійовича, який діє в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування та моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 1362 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий - підпис /Лисак І.Н./
Судді - підписи /Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б./