Справа № 638/7904/21
Провадження № 1-кп/638/749/22
Іменем України
28 січня 2022 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР 02.04.2021 р. №1202122120000217 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Покотилівка, Харківського р-у, Харківської обл., українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 23.02.2007 року Харківським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186, 69 ч. 2 стю 185, 70 КК України до 3 років позбавлення волі; 02.11.2010 року Харківським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі; 29.08.2013 року Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до 5 років 5 місяців, 8 днів позбавлення волі; 23.11.2015 року Харківським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком до 2 років; 01.04.2016 року Харківським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком до 2 років; 10.04.2018 року Харківським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 4 років 7 місяців позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення-злочину передбаченого ч.3 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України, -
встановив:
26.05.2021 року до Дзержинського районного суду м. Харкова з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстрованому в ЄДР 02.04.2021 р. №1202122120000217 за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення-злочину передбаченого ч.3 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив суд змінити обраний обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт у нічний період доби.
Суд, вислухавши думки сторін з приводу заявлених клопотань та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.04.2021 року, строком до 01.06.2021 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.05.2021 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обрано запобіжний у вигляді тримання під вартою в державній установі «Харківська слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів - до 13-00 год. 26.07.2021 року.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання в їх взаємозв'язку із ризиками у справі.
При цьому суд виходить з наявності ризиків, визначених ст. 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованого злочину, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді взяття під варту, не відпали, докази в судовому засіданні не перевірені й під страхом можливості застосування покарання, передбаченого санкцією статті, яка інкримінована обвинуваченому, останній може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки наслідки та ризик втечі для нього у цьому випадку можуть бути визнані як більш небезпечні, ніж покарання і процедура його відбування. Також суд оцінює суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому та імовірну можливість продовження ними протиправної поведінки у подальшому.
Згідно статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на свідків та інших осіб у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Суддя вважає встановленим існування ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу судом було оцінені всі обставини з урахуванням представлених сторонами кримінального провадження матеріалів, а також вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк» проти України).
Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Враховуючи покарання, яке передбачено за вказані правопорушення, існує ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, окрім того, існує ризик вчинення інших злочинів.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 ,тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, кількість кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він обвинувачується, інші обставини кримінального провадження, суд приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченими дій, передбачених п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не можуть виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти.
Відповідно до практики Європейського суду з захисту прав людини, на початкових етапах розслідування можливість перешкоджати правосуддю обвинуваченим обґрунтовує перебування такої особи під вартою. Для належного оцінювання ризику знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, що є суттєвими в контексті встановлення обставин кримінального правопорушення, також мають значення обставини, які характеризують особу обвинуваченого. Якщо у зв'язку з власною професійною діяльністю або за наявності ділових чи інших зв'язків особа має доступ до відповідних документів чи речей, існує ймовірність, що вона скористається нагодою та вчинить зазначені дії.
Разом з тим, суд вважає недоведеним ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, на який посилається прокурор у клопотанні, а саме: запобігання спробам знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Досудове розслідування по справі проведено, докази обвинувачення зібрані та прокурор не навів конкретних обставин, що свідчать про можливість з боку обвинуваченого вчинення дій, що вказують на існування вищевказаного ризику.
Встановлені органом досудового розслідування конкретні обставини кримінальногого правопорушення, тяжкість покарання у випадку визнання їх винуватими у їх вчиненні, дані про особу обвинуваченого у їх сукупності, соціальний статус, свідчать про обгрунтованість ризику зміни місця проживання ОСОБА_5 , його переховування від органу досудового розслідування та/або суду.
Крім того, з положень п.п. 1,2 ч. 3 ст. 374, ч. 1,2 ст. 94, 1 ст. 89 КПК України вбачається, що питання щодо оцінки належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, як кожного окремо, так й у їх сукупності вирішується судом після дослідженні всіх обставин кримінального провадження в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, суд на даній стадії процесу не в праві надавати оцінку доказам у справі, про що просить сторона захисту, заперечуючи проти клопотання прокурора.
Відсутність ризиків, передбачених 177 КПК України, на що вказує сторона захисту, спростовується вищенаведеними в даній ухвалі даними та аналізом ймовірності вчинення стороною захисту дій, направлених на перешкоджання кримінальному провадженню.
За таких обставин суд не може визнати обґрунтованими доводи захисту щодо відсутності підстав для тримання обвинувачених під вартою та необхідності зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки вказані вище обставини в їх сукупності свідчать як про те, що ризики вчинення обвинуваченими вищезазначених дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існують, так і про неможливість запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду, перешкоджання кримінальному провадженню, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне обрати стосовно обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання щодо строку, на який необхідно продовжити термін тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує наступне.
У справі «Сергій Волосюк проти України», рішення від 12 березня 2009 року Європейський суд з прав людини виклав вимоги до «законності» відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції - в контексті перевірки судом законності позбавлення свободи. Суд зазначив, що згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції затримана чи взята під варту особа має право ініціювати провадження з метою перевірки судом процесуальних і матеріально-правових умов, які є неодмінними для забезпечення «законності» - у значенні пункту 1 статті 5 Конвенції - позбавлення її свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, та легітимність мети, з якою здійснювалися це затримання і подальше тримання під вартою (справа «Ґраусліс проти Литви» заява № 36743/97, пункти 51-55, від 10 жовтня 2000 року). У пункті 4 статті 5 зазначено, що «суд без зволікання встановлює законність затримання». Ця вимога містить такий аспект, що можливість здійснення судового контролю має забезпечуватися невдовзі після взяття особи під варту і, в разі необхідності, з розумною періодичністю надалі.
З урахуванням вищевказаних висновків ЄСПЛ, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, а також враховуючи позицію сторони захисту щодо незаконності тримання обвинуваченого під вартою, суд дійшов висновку, що термін тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою у 60 днів до наступної перевірки доцільності продовження такого запобіжного заходу є доцільним.
Одночасно суддя вважає необхідним зазначити, що дійсно, відповідно до чисельних рішень ЄСПЛ, є неможливим продовження строку тримання особи під вартою на підставах, які не можна вважати достатніми. Після спливу певного часу судова влада зобов'язана привести інші вагомі підстави для подальшого утримання під вартою особи.
Однією із загальних засад кримінального провадження, визначених п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України, є розумність строків. Відповідно до ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Висновок суду щодо необхідності продовження строку тримання ОСОБА_5 під вартою до вказаного строку ґрунтується на вищевикладених обставинах, що свідчать про не зменшення заявлених ризиків та виправдовують тримання особи під вартою.
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
А тому суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 395 КПК України, суддя,
ухвалив:
Клопотання прокурора ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний у вигляді тримання під вартою в державній установі «Харківська слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів - до 28.03.2022 року.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а ОСОБА_5 , в той же строк, але з моменту вручення копії ухвали.
Головуючий: