Справа № 426/455/22
про залишення позовної заяви без руху
17 лютого 2022 року м.Сватове
Суддя Сватівського районного суду Луганської області Река А.С., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий неодноразовий виїзд за кордон неповнолітнього сина без згоди та супроводу батька,-
Встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий неодноразовий виїзд за кордон неповнолітнього сина без згоди та супроводу батька.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки не у повній мірі відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.
Вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви, чітко визначені у ст. 175 ЦПК України і важливими є, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окремі райони Луганської та Донецької областей належать до тимчасово окупованої території України. Відповідно до ч. 1 ст.10 зазначеного Закону, громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду - виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Пунктом 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
Крім того, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до пп.1 п.4 вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.
Отже, вивченням матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ч.3 ст.175 ЦПК України. Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що вона разом з неповнолітньою дитиною, проживаючи у м. Слов'янську Луганської області, тобто на територій, де органи державної влади у повному обсязі здійснюють свої повноваження, має намір здійснювати в'їзд/виїзд до тимчасово окупованої території України через лінії розмежування на території Донецької та Луганської областей без згоди та супроводу батька, однак не обґрунтовує необхідність здійснення такого перетину. Також, у позовній заяві не конкретно викладено спосіб захисту прав, передбачений законом, оскільки позивачем не зазначена початкова та кінцева дата виїзду/в'їзду до території, що тимчасово не підконтрольна державній владі, не зазначено до якого саме населеного пункту необхідно вивезти дитину, не зазначено початкову та кінцеву дату виїзду/в'їзду до РФ, тобто предмет спору носить загальний характер, що суперечить вищенаведеним нормам закону.
Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов'язковою. На підставі ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.
Однак позивач не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дитини за межі України. Зокрема у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 175-177 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене вище, суддя вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві
Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,
Ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий неодноразовий виїзд за кордон неповнолітнього сина без згоди та супроводу батька - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Про прийняте рішення повідомити позивача, надіславши йому копію ухвали для відома і виконання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: А.С. Река