м. Кремінна
17 лютого 2022 року Справа № 414/2698/21 Провадження № 2/414/100/2022
Кремінський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Акулова Є.М.,
за участі секретаря судового засідання Дегтяренко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в спрощеному провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС»» про визнання кредитного договору недійсним
Позивач з посиланням на порушення її прав, як споживача, звернувся з вказаним позовом. В обгрунтування вказав, що 09.07.2021 року нею з відповідачем було укладено договір кредитної лінії на суму 3200 грн, на строк 30 календарних днів, процентна ставка 1,37 відсотків на день, а згідно п 2.2 цього договору загальна вартість кредиту складає 4515,20 грн. Посилається, на неналежне інформування її відповідачем про усі суттєві обставини та умови кредитного договору, тим самим порушення вимог ч 2 ст 12 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ч 2 ст 11 Закону України « Про захист прав споживачів». Окрім того, посилається на відсутність її підпису при ознайомленні з усіма цими умовами та при підписанні договору як такого. Вважає дії відповідача, які не надали їй можливості ознайомлення із Правилами надання послуг введенням її в оману, умови договору несправедливими, зокрема щодо сплати завеликої компенсації за неналежне виконання або невиконання умов договору. А тому просить визнати недійсним укладений кредитний договір.
Позивач в судове засіданні не з'явився, у позові просив справу розглянути без його участі. Відповіді на відзив до суду не надав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав відзив та просив справу розглянути без його участі. У відзиві посилався на дотримання Закону, зокрема щодо укладення та підписання електронного договору із позивачем згідно Закону України «Про електрону комерцію» та про погодження усіх істотних його умов, а також вичерпного поінформування позивача про них. Тому просив відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Як вбачається із позовної заяви з додатками, а також відзиву на позов з додатками, між сторонами виникли кредитні правовідносини. Мета кредиту (п1.7 договору) ,- споживчі цілі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС»» зареєстровано належним чином і є постачальником в тому числі фінансових послуг, що збігається із Свідоцтвом про ореєстрацію, випискою з Єдиного реєстру юридичних осіб (ас 31-39).
Сторони уклали 09.07.2021 року електронний договір кредитної лінії за спеціальними умовами №10004091402 до договору кредитної лінії №41385 від 03.06.2021 року на суму 3200 грн, на строк 30 календарних днів, процентна ставка 1,37 відсотків на день, а згідно п 2.2 цього договору загальна вартість кредиту складає 4515,20 грн (ас7-12).
При цьому підпис позивачки щодо ознайомлення із умовами надання фінансових послуг та самого договору (п.9.13договору) та підписання самого договору з узгодженими істотними умовами відбулося за допомогою генерування відповідного електронного цифрового підпису позивачки шляхом проставлення відповідних відміток на відповідному сайті Товариства в мережі Інтернет та шляхом генерування одноразового ідентифікатора особи позичальника-позивачки. ( ас40-50).
За її згодою, на зазначену позивачкою картку із відповідним номером Товариством зараховано суму кредиту, що збігається із Підтвердженням відповідної транзакції із зазначенням реквізитів. (ас51).
Станом на дату надання відзиву, а саме 05.01.2022 року, зобов'язання позивачки за спеціальними умовами №10004091402 до договору кредитної лінії №41385 від 03.06.2021 року позичальником не виконані, заборгованість становить 6870,64, про що свідчить наданий відповідачем до відзиву розрахунок ( ас 52-53), який не спростований позивачем.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі змісту ч. 1 ст. 651 ЦК України вбачається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів".
10 червня 2017 року набрав чинності Закону України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Так згідно п1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
Відповідно до приписів ч 3-4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Несправедливими є, зокрема, умови договору про:
1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;
6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;
16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до ч1 ст. 2 Закону України про «Про електронну комерцію» законодавство України у сфері електронної комерції ґрунтується на Конституції України і складається із Цивільного і Господарського кодексів України, законів України "Про захист прав споживачів", "Про рекламу", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про електронні комунікації", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про захист персональних даних", міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно ст. 11-12 Закону України про «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення електронного договору та порядок його підписання.
Стаття 11. Порядок укладення електронного договору
1. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
2. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про:
технологію (порядок) укладення договору;
порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору;
можливість та порядок внесення змін до умов договору;
спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань;
технічні засоби ідентифікації сторони;
порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;
спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;
умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;
можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору;
інші відомості.
3. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
4. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
5. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
6. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
7. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
8. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
9. Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг.
10. Момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом.
У разі якщо предметом електронного договору є надання послуг у сфері електронної комерції, обов'язок постачальника перед споживачем вважається виконаним у момент, коли надана постачальником послуга відповідає властивостям, визначеним договором або законодавством.
У разі якщо предметом електронного договору є виконання робіт у сфері електронної комерції, обов'язок виконавця перед замовником вважається виконаним у момент, коли результат виконаної роботи відповідає вимогам, встановленим договором або законодавством.
Електронним договором може бути визначено інший момент виконання зобов'язань між сторонами.
11. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:
умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;
найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;
гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;
порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.
Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов'язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.
12. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
13. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
14. Пропозиція укласти електронний договір (оферта), текст електронного договору, електронні повідомлення укладаються державною мовою. За бажанням покупця електронний договір може укладатися іншою мовою за згодою сторін.
Стаття 12. Підпис у сфері електронної комерції
1. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Так, на переконання суду, сторони уклали електронний кредитний договір з дотриманням вимог вищенаведених нормативних актів. А тому посилання позивачки на відсутність її підписів при ознайомленні із умовами та при підписанні самого договору не заслуговують на увагу і спростовані відповідачем шляхом надання суду паперових копій електронних повідомлень, які вважаються письмовими доказами згідно із 95 Цивільного процесуального кодексу України, і є належними та допустимими доказами.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Статтею 230 ЦК України встановлено правові наслідки оспорюваного правочину, вчиненого під впливом обману.
Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Позивачкою не надано жодного, заслуговую чого на увагу, доказу на підтвердження несправедливості правочину з огляду на приписи ч 3-4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та недійсності укладеного нею правочину.
Навпаки, із наданих сторонами доказів випливає, що позивачка перед підписанням договору належно і у доступній формі ознайомилася з усіма його умовами, тарифами кредитора, повністю і однаково з кредитором їх розуміла, вважала їх справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мала. Діючи по-кроково та надаючи свої персональні дані, генеруючи ідентифікаційний підпис, врешті решт отримала позику. Не відмовилася від отриманої позички протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання коштів.
Вибір контрагента правочину та електронний договір із ним підписаний нею добровільно, волевиявлення позичальника було вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обставин, відповідало її внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов'язань.
Позивачем не зазначено доказів, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позичальника, а також про наявність у діях банку умислу, спрямованого на введення позивача в оману.
Позивачем не спростовано презумпції правомірності правочину, під час укладення ним кредитного договору позичальник діяв вільно, добровільно погодився з умовами договору, усвідомлюючи характер правочину та всі його істотні умови.
Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 16, 202-204,215,229-230, 525, 526, 536, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ч 3-4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 10,76-81,95, 141,258, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355ЦПК України, суд
Відмовити за недоведеністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС»» про визнання кредитного договору недійсним.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Є. М. Акулов