вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" лютого 2022 р. Cправа № 902/1058/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Пшегорської О.Я.,
у відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (проспект Соборності, 15, м. Київ, 02160)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" (вул. Шевченка, буд. 6, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227)
про стягнення 175009,32 грн,
Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" про стягнення 175009,32 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором зберігання для подальшої реалізації №ВЗПР-24-06-20 від 24.06.2020 в частині викупу залишку нереалізованого товару та відшкодування вартості товару Поклажодавцю, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" 175009,32 грн заборгованості, з яких: 97 257,42 грн - вартості нереалізованого товару; 9 581,85 грн - неустойки; 14 588,61 грн - штрафу; 53 581,44 грн - відсотків річних.
Ухвалою суду від 01.11.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1058/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.
Проаналізувавши обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, враховуючи відсутність правової позиції відповідача у даному спорі та з метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи, суд здійснив перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 902/1058/21 за правилами загального позовного провадження, про що постановлено відповідну ухвалу від 24.12.2021. При цьому зазначеною ухвалою в порядку ч. 4 ст. 74, ч. 7 ст. 81 ГПК України витребувано в позивача докази направлення (отримання) відповідачем рахунку на оплату №АП-19-20015 від 16.02.2021 на суму 97 257,42 грн, а також документи, на підставі яких визначено вартість переданого на зберігання та нереалізованого товару.
10.01.2022 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копій документів на виконання вимог ухвали від 24.12.2021.
За результатами проведеного судового засідання 13.01.2022 за участю представника позивача суд у протокольній формі ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 08.02.2022. При цьому протокольною ухвалою від 13.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (вих. №б/н від 12.01.2022).
Ухвалою суду від 07.02.2021 на підставі відповідної заяви представнику позивача забезпечено участь у судовому засіданні 08.02.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи Easycon.
07.02.2022 через систему "Електронний суд" надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" про відкладення розгляду справи, оскільки між сторонами ведуться переговори щодо укладення мирової угоди.
На визначену дату та час у судове засідання учасники справи не з'явилися. Останні про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 13.01.2022, яку направлено відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією та на адресу електронної пошти позивача.
Представник позивача на зв'язок в режимі відеоконференції не вийшов, про що секретарем судового засідання складено службову записку на ім'я головуючого судді, яку долучено до матеріалів справи.
Розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні за відсутності підстав для відкладення розгляду справи в порядку ст. 202, 216 ГПК України, при цьому укладення мирової угоди можливе і в процесі виконання рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
24.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (Поклажодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" (Зберігач, відповідач) укладено Договір зберігання для подальшої реалізації №ВЗПР-24-06-2020 (Договір), відповідно до п. 1.1. Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання для подальшої реалізації Товари Поклажодавця - засоби захисту рослин та посівний матеріал (надалі - Товар) в порядку і на умовах, визначених цим Договором.
Передача Товарів здійснюється на умовах, передбачених ним Договором. Належним документальним підтвердженням факту передачі Товару є Акт приймання - передачі Товару (зразок Акту приймання-передачі Товару наведений в Додатку №2 до цього Договору). Акти приймання - передачі Товару є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору).
Згідно із п. 1.4. Договору сторони погодили, що кінцевим терміном для відшкодування Зберігачем Поклажодавцеві вартості усіх Товарів, які передаються Поклажодавцем Зберігачеві на виконання цього Договору протягом строку дії цього Договору, є 01.12.2020 (перше грудня дві тисячі двадцятого року). При цьому за умовами підп. 2.1.4. п. 2.1. у разі якщо Зберігачем не було реалізовано Товар у граничний строк, передбачений п. 1.4. цього Договору, Зберігач зобов'язаний викупити у Поклажодавця залишок нереалізованого товару шляхом укладення з Поклажодавцем договору поставки (або договору купівлі - продажу) у межах граничного строку, передбаченого п. 1.4. цього Договору.
Товар Поклажодавця зберігається за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Вінницькі Хутори, вул. Немирівське шосе, 103. Повернення Товару з ініціативи Зберігача не допускається (пункти 1.5. - 1.6. Договору).
Підп. 2.1.4. п. 2.1. Договору визначено обов'язок Зберігача зберігати Товар на безоплатній основі та за рахунок Зберігача на складі, що визначається самостійно Зберігачем.
У випадку невідшкодування вартості Товару Поклажодавцю у строки, передбачені п. 2.1.5 цього Договору (у разі реалізації відповідної частини Товару до настання строку, передбаченого п. 1.4. цього Договору) та в кінцевий строк, передбачений п. 1.4. цього Договору (вартості усього переданого Товару), а також у строки, зазначені у відповідній Специфікації, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки до дня відшкодування вартості товару (п. 6.6. Договору).
Відповідно до п. 6.7. Договору сторони дійшли до згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 6 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.
За умовами п. 6.8. Договору у випадку прострочення виконання зобов'язання щодо відшкодування вартості Товару Поклажодавцю у строк передбачений п. 1.4. цього Договору, більше ніж на 10 (десять) днів. Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від вартості Товару, оплата за який прострочена.
Сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості Товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати, коли вартість товару повинна бути відшкодована Зберігачем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п.1.4. цього Договору, вважається, що Поклажодавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу Поклажодавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а Зберігач зобов'язаний оплатити його в строк не більше 3 (трьох) банківських днів (п. 6.9. Договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується "31" грудня 2020 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мале місце під час дії цього Договору (пункти 8.1. - 8.3. Договору).
Додатком №2 (Специфікація №2) від 10.08.2020 до Договору сторони погодили, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає для подальшої реалізації наступні Товари (надалі - Товар):
- Ріпак ГКХ 0224 у кількості 31 міш. за ціною 75 Євро з ПДВ за одиницю, загальною вартістю 2325 Євро з ПДВ;
- Ріпак ГКХ 2624 у кількості 31 міш. за ціною 75 Євро з ПДВ за одиницю, загальною вартістю 2325 Євро з ПДВ.
Відповідно до п. 3 Специфікації №2 строк на реалізацію Товару відраховується з моменту переміщення товару на склад. Кінцевий термін на реалізацію Товару - 01.12.2020.
Факт прийняття відповідачем на зберігання обумовленого у Специфікації № 2 до Договору Товару підтверджується обопільно підписаним та скріпленим печатками сторін Актом №АП-02-0986 приймання-передачі товару на відповідальне зберігання.
Згідно із п. 5.1.2. Договору сторони погодили можливість зміни цін на Товари залежно від ціни прайсових цін Поклажодавця. В такому разі внесення змін до цього Договору/та або Специфікації до нього не потребується.
Разом з тим п. 5.2. Договору передбачено, що вартість Товарів, за якою Зберігач здійснює відшкодування, визначається відповідно до прайсових цін Поклажодавця на відповідний товар (ціна, за якою Товар пропонується Поклажодавцем до продажу), які діють на момент відшкодування вартості такого Товару.
Так, позивачем як Поклажодавцем визначено такі прайсові ціни на гібриди озимого ріпаку (лютий 2021 року):
- гібрид озимого ріпаку ГКХ 0224 - 2 369,82 грн без ПДВ за п.о.;
- гібрид озимого ріпаку ГКХ 2624 - 2 369,82 грн без ПДВ за п.о.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, станом на дату подання позовної заяви нереалізованими залишаються 14 мішків Ріпаку ГКХ 0224 та 22 мішки Ріпаку ГКХ 2624. При цьому 29.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" направлено відповідачу рахунок на оплату №АП-19-20015 від 16.02.2021 на загальну суму 97 257,42 грн, який останнім не сплачено, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.
Несплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" вартості нереалізованого Товару на суму 97 257,42 грн (з ПДВ) слугувала підставою для звернення із відповідним позовом до суду. При цьому внаслідок прострочення виконання зобов'язання за Договором Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" також заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" 9 581,85 грн - неустойки; 14 588,61 грн - штрафу та 53 581,44 грн - відсотків річних.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 та глави 66 Цивільного кодексу України (ЦК України), враховуючи укладений Договір зберігання для подальшої реалізації №ВЗПР-24-06-20 від 24.06.2020.
Такий договір є змішаним, по своїй суті є договором зберігання на безоплатній основі з елементами договору купівлі-продажу товару в кредит з відстроченням, оскільки містить умови щодо подальшої реалізації переданого на зберігання товару.
Згідно із ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч.ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України).
Разом з тим сторони в межах свободи договору пунктом 1.6. Договору погодили, що повернення Товару з ініціативи Зберігача не допускається, а переданий на зберігання товар підлягає реалізації.
Кінцевим терміном для відшкодування Зберігачем Поклажодавцеві вартості усіх Товарів, які передаються Поклажодавцем Зберігачеві на виконання цього Договору протягом строку дії цього Договору, є 01.12.2020 (перше грудня дві тисячі двадцятого року) (п.1.4. Договору).
Окрім того, за умовами підп. 2.1.4. п. 2.1. сторони дійшли згоди, що у разі якщо Зберігачем не було реалізовано Товар у граничний строк, передбачений п. 1.4. цього Договору, Зберігач зобов'язаний викупити у Поклажодавця залишок нереалізованого товару шляхом укладення з Поклажодавцем договору поставки (або договору купівлі - продажу) у межах граничного строку, передбаченого п. 1.4. цього Договору.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як слідує з матеріалів справи відповідачем не відшкодовано вартості переданого на зберігання Товару в сумі 97 257,42 грн, що відповідає залишку нереалізованого Товару по прайсовій ціні, визначеній позивачем (як передбачено п. 5.2. Договору), з урахуванням ПДВ. При цьому кінцевий термін на реалізацію Товару за умовами п. 1.4., підп. 2.1.4. п. 2.1. Договору та п. 3 Специфікації №2 від 10.08.2020 є таким, що настав, позаяк визначений 01.12.2020.
Окремо слід зазначити, що про залишок та вартість нереалізованого Товару відповідач повідомлений шляхом направлення позивачем 29.09.2021 рахунку на оплату №АП-19-20015 від 16.02.2021 на загальну суму 97 257,42 грн, доказів сплати за яким матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 97 257,42 грн - вартості нереалізованого товару є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 581,85 грн - неустойки; 14 588,61 грн - штрафу; 53 581,44 грн - відсотків річних.
Так, відповідач є боржником, що прострочив, позаяк не сплатив 97 257,42 грн вартості нереалізованого Товару в строк по 01.12.2020.
Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6.6. Договору сторони погодили, що у випадку невідшкодування вартості Товару Поклажодавцю у строки, передбачені п. 2.1.5 цього Договору (у разі реалізації відповідної частини Товару до настання строку, передбаченого п. 1.4. цього Договору) та в кінцевий строк, передбачений п. 1.4. цього Договору (вартості усього переданого Товару), а також у строки, зазначені у відповідній Специфікації, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки до дня відшкодування вартості товару.
Позаяк зазначеним пунктом Договору визначено нарахування неустойки за кожен день прострочення виконання зобов'язання, то така неустойка є пенею в силу приписів ст. 549 Цивільного кодексу України.
Окрім того, за умовами п. 6.8. Договору у випадку прострочення виконання зобов'язання щодо відшкодування вартості Товару Поклажодавцю у строк передбачений п. 1.4. цього Договору, більше ніж на 10 (десять) днів. Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від вартості Товару, оплата за який прострочена.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим відповідно до п. 6.7. Договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 6 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із пунктом 6.9. Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості Товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати, коли вартість товару повинна бути відшкодована Зберігачем та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 1.4. цього Договору, вважається, що Поклажодавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу Поклажодавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а Зберігач зобов'язаний оплатити його в строк не більше 3 (трьох) банківських днів.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок пені та відсотків річних (за період прострочення з 02.12.2012 по 20.08.2021), суд дійшов висновку що такий розрахунок є методологічно та арифметично правильним.
Окрім того, арифметичною перевіркою правильності нарахування штрафу відповідно до п. 6.8. Договору помилок не виявлено.
Таким чином суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу у визначених позивачем сумах: 9 581,85 грн - пені та 14 588,61 грн - штрафу.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Окрім того, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір процентів річних.
При цьому суд враховує:
- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- очевидну неспівмірність у сукупності заявлених до стягнення сум штрафу, пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір процентів річних на 50 %.
Таким чином, із заявлених позивачем 53 581,44 грн відсотків річних стягненню з відповідача підлягають 26 790,72 грн.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду відзиву на позовну заяву, власного контррозрахунку заборгованості чи доказів погашення заборгованості.
В силу приписів ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову частково з урахуванням мотивів щодо зменшення відсотків річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Окрім того, в частині зменшення процентів річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Отже, оскільки часткове задоволення позову обумовлено зменшенням відсотків річних, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача повністю в сумі 2 625,14 грн (відповідно до ціни позову, позаяк позивачем здійснено переплату судового збору в сумі 2,31 грн).
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Здобуток" (вул. Шевченка, буд. 6, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227; код ЄДРПОУ 43211234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (проспект Соборності, 15, м. Київ, 02160; код ЄДРПОУ 30262667) 97 257,42 грн - вартості нереалізованого товару; 9 581,85 грн - неустойки (пені); 14 588,61 грн - штрафу; 26 790,72 грн - відсотків річних та 2 625,14 грн - витрат на сплату судового збору.
3. У стягненні решти відсотків річних в сумі 26 790,72 грн - відмовити.
4. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1; ІНФОРМАЦІЯ_2.
Повне рішення складено 17 лютого 2022 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ТОВ "Хімагромаркетинг" - проспект Соборності, 15, м. Київ, 02160;
3 - ТОВ "Агро-Здобуток" - вул. Шевченка, буд. 6, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227.