Київський апеляційний суд
Провадження № 11-сс/824/423/2022 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 760/8171/21 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 214, 303-309 КПК України
17 січня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року,
за участі особи, яка подала скаргу, ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвала мотивована тим, що заява ОСОБА_6 від 29 березня 2021 року не міститься викладу обставин та ознак, які б могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України, як цього вимагає ч. 5 ст. 214 КПК України, натомість зміст заяви про кримінальні правопорушення зводиться до незгоди з рішенням, ухваленим суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 , а відтак, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність бездіяльності керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить поновити строк на оскарження, ухвалу слідчого судді скасувати та направити його скаргу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначає про те, що 29 березня 2021 року він через приймальну подав на ім'я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 заяву за вих. № 4311/29 про вчинення суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 кримінальних правопорушень. В заяві він вказав всі необхідні елементи та ознаки вчинених кримінальних правопорушень, які самостійно кваліфікував за ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України. Тому вважає, що були всі необхідні дані для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки положення кримінального процесуального закону не вимагають від заявника зазначати в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, щоб керівник ГПД Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 належним чином виконав вимоги ст. 214 КПК України та Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 30 червня 2020 року № 298.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 214, 303 КПК України, ОСОБА_6 вважає, що при розгляді скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчі судді повинні перевіряти виконання органом досудового розслідування вимог ст. 214 КПК України при отриманні заяв чи повідомлень про кримінальні правопорушення, не вдаючись на даному етапі до оцінки відомостей, що зазначені у відповідній заяві, повідомленні, їх обґрунтованості та усім критеріям підслідності, визначеним п. п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Крім цього, на думку апелянта, підставами для скасування ухвали слідчого судді є також порушення норм процесуального права, оскільки його скарга була розглянута за відсутності заявника та без виклику суб'єкта оскарження - керівника ГПД НАБУ, без витребування від керівника ГПД НАБУ та без дослідження матеріалів його звернення. Натомість слідчий суддя вдався до протиправної оцінки його заяви про вчинені кримінальні правопорушення.
Порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, ОСОБА_6 вказує на те, що цей строк пропущений ним із поважним причин, оскільки судове рішення було постановлене без його участі, а копію ухвали він отримав лише 16 жовтня 2021 року і в п'ятиденний термін оскарження, а саме 18 жовтня 2021 року, подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Прокурор, який належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду не подавав, тому відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України його неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6 в підтримку доводів і вимог клопотання про поновлення строку на оскарження та апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження за скаргою ОСОБА_6 , обговоривши доводи клопотання і апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Апеляційну скаргу, яка містить клопотання про поновлення строку, на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року ОСОБА_6 подав 18 жовтня 2021 року, тобто із пропуском установленого законом строку. Разом з тим, як вбачається з матеріалів судового провадження, участі у розгляді скарги слідчим суддею ОСОБА_6 не брав. Копію ухвали, як вказує ОСОБА_9 , він отримав 16 жовтня 2021 року.
З метою забезпечення права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та з урахуванням доводів клопотання ОСОБА_6 в обґрунтування поважності причини пропуску строку на оскарження, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити його клопотання та поновити строк.
Що стосується безпосередньо вимог апеляційної скарги ОСОБА_6 , то колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, 29 березня 2021 року ОСОБА_6 через приймальну НАБУ, подав на ім'я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 заяву за вих. № 4311/29 про вчинені кримінальні правопорушення, в якій, серед іншого, просив зареєструвати цю заяву про вчиненні кримінальні правопорушення суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 за правовою кваліфікацією - ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України.
02 квітня 2021 року ОСОБА_6 подав скаргу слідчому судді, в якій просив зобов'язати керівника ГПД НАБУ: внести до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою за вих. № 4311/29 від 29 березня 2021 року про вчинені кримінальні правопорушення; надати йому належним чином завірені витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань та пам'ятки про процесуальні права і обов'язки потерпілого. Також ОСОБА_6 просив зазначити в резолютивній частині ухвали вказані ним у заяві статті вчиненого злочину.
Відмовляючи у задоволенні скарги, слідчий суддя в ухвалі зазначив, що заява ОСОБА_6 про вчинені кримінальні правопорушення від 29 березня 2021 року вих. № 4311/29 за своїм змістом не є заявою про кримінальне правопорушення, оскільки не містить даних про вчинення конкретною особою таких кримінальних правопорушень, та в поданій заяві відсутні чітко викладені підстави для початку досудового розслідування за ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України.
Колегія суддів з такими висновками слідчого судді погоджується і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Так, положення ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантують право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в поряду, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Положення ст. 2 КПК України регламентують, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Регламентовані ст. 214 КПК України норми перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, відповідно до якої підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Пунктом 4 ч. 5 ст. 214 КПК України передбачено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
На підставі п. 2 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр судових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Вищезазначені положення закону дають підстави для висновку, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо ж зі змісту заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що обставини, викладені в ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу, то такі повідомлення не мають вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань і це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Таким чином, закон передбачає необхідність попереднього вивчення слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.
Що стосується професійної діяльності судді та прийняття судових рішень, то відповідно до положень ст. ст. 126, 129 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції та законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
На забезпеченні відповідних гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України, який, зокрема у рішенні по справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що недоторканність суддів - один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
За висновками Пленуму Верховного Суду України у постанові № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим законом порядком у справі не допускається.
Крім того, згідно з п. п. 66-68 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Лише держава може домагатися цивільної відповідальності судді, подавши скаргу до суду у разі, коли цей суддя повинен був присудити компенсацію. Тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 57 Висновку 11 (2008) Консультативної ради європейський суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про якість судових рішень, сутність окремих судових рішень контролюється насамперед шляхом процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та шляхом звернення до Європейського суду з прав людини.
Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права не може бути безумовною підставою для притягнення судді до кримінальної відповідальності та кваліфікуватись як кримінальне правопорушення.
Як слідує з матеріалів провадження, в заяві від 29 березня 2021 року ОСОБА_6 стверджував про скоєння суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ст. 170, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України. Однак, колегія суддів вважає, що в цій заяві не наведено наявності ознак згаданих заявником кримінальних правопорушень та не описано конкретних дій судді, які б могли свідчити про їх вчинення, а лише викладено дані, які стосуються прийнятого судового рішення, з яким не погоджується ОСОБА_6 .
Отже, слідчий суддя в ухвалі від 27 вересня 2021 року дійшов вірного висновку, що заява ОСОБА_6 від 29 березня 2021 року не містить конкретних обставин щодо вчинення суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_7 таких кримінальних правопорушень, як службове підроблення, сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, державна зрада, перешкоджання законній діяльності громадських організацій, що в свою чергу дозволяє зробити висновок про відсутність правової підстави для виникнення обов'язку вчинити певні дії щодо початку досудового розслідування кримінального провадження відповідно до положень ст. 214 КПК України.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає безпідставними апеляційні доводи про те, що в заяві наведені достатні дані з посиланням на конкретні обставини, які доводять наявність в діях судді низки кримінальних правопорушень. При цьому зауважує, що, всупереч твердженням апелянта, слідчий суддя не вирішував питання, які можуть бути предметом судового розгляду у кримінальному провадженні або віднесені до компетенції слідчого, прокурора під час досудового розслідування, тобто не давав оцінку обґрунтованості заяви та не досліджував докази, а лише вивчив її зміст на предмет наявності відомостей саме про кримінальне правопорушення, які б підлягали внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. До того ж будь-яка заява про вчинене кримінальне правопорушення виключно з огляду на її назву не набуває статусу цього документа і її подання на ім'я керівника ГПД НАБУ не тягне за собою процесуальні наслідки у виді внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в тому числі саме вказаною посадовою особою.
Доводи ОСОБА_6 щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час підготовки до розгляду та безпосереднього розгляду слідчим суддею скарги на бездіяльність органу досудового розслідування є безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 306 КПК України, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого, дізнавача чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Як вбачається з матеріалів провадження, про розгляд скарги ОСОБА_6 слідчим суддею повідомлявся Офіс Генерального прокурора шляхом направлення судової повітки (а.с. 81). В судове засідання представник Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_6 не прибули, клопотання про відкладення розгляду не подали, натомість ОСОБА_6 просив розглядати скаргу у його відсутність (а.с. 9). Тому слідчий суддя розглянув скаргу по суті вимог ОСОБА_6 , що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
При цьому у слідчого судді не було необхідності витребувати матеріали звернення ОСОБА_6 від керівника ГПД НАБУ, враховуючи те, що в його розпорядженні була копія заяви про вчинення кримінальних правопорушень, а також підстав оцінювати в ухвалі доводи заявника щодо зміни підслідності заяви з огляду на відсутність в провадженні будь-яких даних з цього приводу.
Інші доводи заявника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а посилання ОСОБА_6 на узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не заслуговує на увагу з огляду на те, що за змістом ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються іншими судами при застосуванні норм права висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Оскільки висновки слідчого судді в ухвалі про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_6 ґрунтуються на вимогах закону та підтверджуються матеріалами судового провадження, тобто ухвала від 27 вересня 2021 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, то апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів -
Клопотання ОСОБА_6 задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4