ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 січня 2022 року м. Київ № 640/9630/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (відокремлений підрозділ)
про скасування вимоги та рішення
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року № Ф-076 та рішення від 17 лютого 2020 року № 0013864203.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджуючись з вимогою та рішенням він в порядку статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, однак контролюючий орган вищого рівня у строк та в порушення приписів Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не прийняв вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги, а також письмово не повідомив позивача про продовження строку розгляду скарги, у зв'язку з чим така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, а податкова вимога та рішення є нечинними й такими, що не створюють будь-яких наслідків у вигляді настання обов'язку сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на порушення позивачем статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: несплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У зв'язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року № Ф-076 на суму 118519,72 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 лютого 2020 року № 0013864203. Вказані вимогу та рішення відповідачем направлено на адресу позивача у строки, визначені законодавством.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про розгляд справи за участю представника відповідача відмовлено.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив, за змістом якої останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В подальшому позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати протиправними дії щодо винесення та направлення рішення Державної податкової служби України від 03 квітня 2020 року № 12127/6/99-00-08-06-01-06 про результати розгляду скарги позивач від 02 березня 2020 року та скасувати рішення Державної податкової служби України від 03 квітня 2020 року № 12127/6/99-00-08-06-01-06 про результати розгляду скарги позивач від 02 березня 2020 року, яка ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2022 року залишена без розгляду з огляду на недотримання позивачем положень частини 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.
До Окружного адміністративного суду міста Києва представником відповідача подано заяву, в якій останнє вказує на наявність підстав для заміни відповідача з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (відокремлений підрозділ).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2022 року замінено відповідача в адміністративній справі № 640/9630/20 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві на підставі наказу віл 19 грудня 2019 року № 5083 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року.
За результатами перевірки складено акт від 28 січня 2020 року № 200/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення позивачем абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме не нараховано та не сплачено єдиний внесок за період 2017-2018 роки.
На підставі встановлених порушень відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року № Ф-076 та винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17 лютого 2020 року № 0013864203.
Не погоджуючись з вказаними вимогою та рішенням контролюючого органу, позивач в порядку частини 4 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» 02 березня 2020 року оскаржив їх до Державної податкової служби України.
Державною податковою службою України прийнято рішення від 03 квітня 2020 року № 12127/6199-00-08-06-01-06, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року № Ф-076 та рішення від 17 лютого 2020 року № 0013864203 залишено без змін, а скаргу від 02 березня 2020 року - без задоволення.
Вважаючи оскаржувані вимогу та рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення - рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI).
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Виходячи з викладеного, платнику податків надано право на оскарження рішення, які прийнятті контролюючим органом, у тому числі, вимоги про сплату недоїмки в адміністративному або судовому порядку.
Судом встановлено, що позивачем 02 березня 2020 року складено та направлено на адресу Державної податкової служби України скаргу на вимогу від 17 лютого 2020 року № Ф-076 та рішення від 17 лютого 2020 року № 0013864203.
З матеріалів справи вбачається, що скаргу позивача отримано Державною податковою службою України 04 березня 2020 року.
За результатами розгляду скарги Державної податковою службою України прийнято рішення від 03 квітня 2020 року № № 12127/6199-00-08-06-01-06, яке надіслане на адресу позивача та отримане 17 квітня 2020 року.
Крім того, в матеріалах справи відсутні рішення про продовження строку розгляду скарги позивача від 02 березня 2020 року.
Наведене вище дає підстави для висновку, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого Податковим кодексом України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. Такий самий правовий наслідок настає в разі, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків розгляду скарги не було надіслано платнику податків до спливу двадцятиденного строку для розгляду скарги в процедурі адміністративного оскарження.
Визнання скарги повністю задоволеною на користь платника податків означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов'язку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/500/15.
Отже, на підставі частини 4 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 02 березня 2020 року вважається повністю задоволеною.
З огляду на вищевикладене, скарга позивача вважається задоволеною, відтак оскаржувана податкова вимога та рішення станом на дату ухвалення рішення вважається скасованою.
Оскільки податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2020 року № Ф-076 та рішення від 17 лютого 2020 року № 0013864203 на час вирішення справи є відкликаним та втратило свою юридичну значимість, а отже не порушує майнові права та інтереси позивача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні через відсутність порушеного права, яке підлягає судовому захисту.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, натомість як відповідачем обов'язок доказування виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя А.І. Кузьменко