ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 січня 2022 року м. Київ № 640/20719/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом доОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , приватний будинок ) Вишгородської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Київській області (07300, Київська область, м. Вишгород, пр-кт Шевченка, 1 А) Державної податкової служби України (04053, м. Київ, вул. Львівська площа, 8)
прозобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі також - Вишгородська ОДПІ) та Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС України) про стягнення з Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на користь Позивача середній заробіток у розмірі 97443,50 грн. за час вимушеного прогулу з 27.12.2017 до 07.09.2018 у зв'язку із затримкою виконання Державною фіскальною службою України рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 про поновлення на публічній службі, а саме на посаді начальника Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки ДФС України у період з 27.12.2017 по 07.09.2018 безпідставно не виконувалось судове рішення, яке набрало законної сили та яким Позивача поновлено на роботі, то він має право отримання середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.
Представник Вишгородської ОДПІ подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що прав Позивача в межах даного предмету спору не порушував, оскільки відповідне судове рішення в частині, що стосувалося Вишгородської ОДПІ нею виконано. Також зазначив, що оскільки Позивач не був працівником Вишгородської ОДПІ у спірний період, то виплата заробітної плати за нього не передбачена законом.
Представник ДФС України подав письмові пояснення на позовну заяву, в яких наголосив, що оскільки Позивач не був працівником Вишгородської ОДПІ у спірний період, то виплата заробітної плати за нього не передбачена законом. При цьому зазначив, що задоволення вимоги Позивача у заявлений ним спосіб буде неможливим, оскільки станом на 29.12.2018 спеціальні реєстраційні рахунки, що відкриті в органах казначейської служби для зарахування власних надходжень територіальних органів ДФС (районного рівня) закриті.
Керуючись статтею 52 КАС України, судом замінено у справі Вишгородську ОДПІ та ДФС України на Вишгородську державну податкову інспекцію Головного управління ДПС у Київській області (по також - Відповідач 1) та Державну податкову службу України (далі також - Відповідач 2, ДПС України).
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 у справі № 826/14823/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, які також залишені без змін постановою Верховного Суду від 30.06.2020 (тобто набрало законної сили), за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, Вишгородської ОДПІ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, окрім іншого: ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Вишгородської ОДПІ; стягнуто з Вишгородської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.08.2016 по 27.12.2017 у розмірі 64 195,06 грн.
У зв'язку з невиконанням ДФС України вказаного судового рішення у добровільному порядку в частині поновлення Позивача на посаді, він звернувся за виконанням рішення у примусовому порядку, внаслідок чого Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 19.02.2018 було відкрито виконавче провадження № 55838275. В межах ВП № 55838275, у зв'язку з невиконанням ДФС України судового рішення, державним виконавцем неодноразово накладалися на боржника штрафи постановами від 17.05.2018 та від 17.07.2018.
Наказом ДФС України від 07.09.2018 № 1609-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 », на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, у справі № 826/14823/16 з урахуванням постанови від 19.02.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП № 55838275, скасовано наказ ДФС України від 05.08.2016 № 101-ДС «Про накладення дисциплінарного стягнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Вишгородської ОДПІ з 06.08.2016.
У зв'язку з виконанням судового рішення ВП № 55838275 було закінчено постановою державного виконавця від 19.10.2018.
Водночас, незгода Позивача з невиконанням ДФС України судового рішення від 27.12.2017 у справі № 826/14823/16, яке набрало законної сили (з 27.12.2017 до 07.09.2018), зумовила його звернення до суду з даною позовною заявою.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє, зокрема, оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним, закріпленим процесуальним законом критеріям.
За приписами статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої статі 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За приписами частини першої статті 221 КЗпП України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
При цьому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до статті 1291 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами пункту 5 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковість судового рішення є одним з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою, третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
За приписами пункт 34 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017 у справі № 826/14823/16, яке набрало законної сили, яким Позивача поновлено на посаді начальника Вишгородської ОДПІ, фактично виконано ДФС України лише 07.09.2018 шляхом видання наказу від 07.09.2018 № 1609-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 ».
Таким чином, суд вбачає допущення з боку ДФС України протиправної бездіяльності щодо невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, у період з 28.12.2017 до 06.09.2018, тож Позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за вказаний період, який підлягає стягненню з Відповідача 2.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тож, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі також - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Виходячи з даних Мінпраці щодо норм тривалості робочого часу у 2017-2018 роках, загальна кількість робочих днів за період 28.12.2017 по 06.09.2018 становить 172 дні. Згідно з довідкою про середню заробітну плату Позивача, що міститься в матеріалах справи, його середньоденна заробітна плата складає 556,82 грн.
Таким чином, виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, за період з 28.12.2017 до 06.09.2018, яка підлягає стягненню з Відповідача 2 на користь Позивача, яка становить 95773,04 грн. (дев'яносто п'ять тисяч сімсот сімдесят три гривні 04 копійки).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, враховуючи помилковість визначення Позивачем періоду затримки виконання рішення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Відповідач 2 не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної податкової служби України (04053, м. Київ, вул. Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , приватний будинок, РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 у справі № 826/14823/16 в частині поновлення на посаді начальника Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області, за період з 28.12.2017 по 06.09.2018 в сумі 95773,04 грн. (дев'яносто п'ять тисяч сімсот сімдесят три гривні 04 копійки).
3. В іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук