ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 січня 2022 року м. Київ № 640/19735/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 6, код ЄДРПОУ 40326501) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 44116011)
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2018
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (далі по тексту також - Позивач, ТОВ «АМАРКОРД КОМПАНІ») з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2018 № 0055951406 та № 0055921406, винесені на підставі Акту № 1263/26-15-14-06-06/40326501 від 23.10.2018 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (код 40326501) дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи у частині правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів «Частина до установок до кондиціонування повітря: …радіатор…» за митною декларацією від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470».
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Відповідача є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті ним за межами належних повноважень, не ґрунтуються на фактичних обставинах і суперечать нормам чинного законодавства.
Представник Відповідача подав суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що спірні рішення приймалися Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок виявлення під час перевірки Позивача порушення ним вимог законодавства з питань державної митної справи.
За правилами статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовані деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Головне управління ДФС у м. Києві в Головне управління ДПС у м. Києві. При цьому, територіальні органи Державної податкової служби визначено правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», зокрема, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). При цьому, права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві. Згідно з наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій», здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови № 893, розпочато з 01.01.2021.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про заміну у справі первинного Відповідача - ГУ ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, код 44116011 (далі також - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (код 40326501) дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи у частині правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів «Частина до установок до кондиціонування повітря: …радіатор…» за митною декларацією від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470, за результатами якої складено акт від 23.10.2018 № 1263/26-15-14-06-06/40326501 (далі по тексу також - Акт), яким зафіксовано порушення Позивачем вимог:
- Закону України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII, ОПІ 1 та 6, частини 1 та підпункту г) пункту 5 частини 8 статті 257 МКУ, що стосується неправильної класифікації товару в результаті чого занижено податкові зобов'язання по сплаті ввізного мита на суму 13 408,84 грн.;
- пункту 190.1. статті 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 2 681,77 грн.
Зі змісту Акту вбачається, що за результатами аналізу зовнішньоекономічної діяльності Позивача за МД № UA 100010/2018/131470 встановлено оформлення товарів (товар № 1) «Частини до установок до кондиціонування повітря: …радіатор…» за кодом 8415 90 00 00 (ставка ввізного мита 0% від митної вартості) згідно з УКТЗЕД. Загальна митна вартість становить 223 480,71 грн. (умови поставки - ІНКОТЕРМС - FOB). Водночас, у відповідності до Примітки 2 (b) до Розділу ХVI у підкатегорії 8415 90 00 00 класифікуються окремо представлені внутрішні та зовнішні блоки спліт-системи кондиціонерів товарної позиції 8415. Інші частини кондиціонерів (включаючи компоненти, призначені для установки в автономні блоки) повинні класифікуватися відповідно до положень Примітки 2 (a) до Розділу ХVI УКТЗЕД (товарні позиції 8414, 8418, 8419, 8421, 8479 і т.п.) або, якщо Примітка 2 (а) не застосовано, то відповідно до Приміток 2 (b) або 2 (с) до Розділу ХVI УКТЗЕД залежно від того, ідентифіковані вони як придатні для використання головним чином з кондиціонерами, частинами яких вони є, або ні. За умови додержання загальних положень щодо класифікації частин, до товарної позиції 8418 включаються такі частини холодильного устаткування як конденсатори, абсорбери, випарники та інше обладнання, не обладнані повним холодильним блоком або випарником, але безумовно призначені для встановлення такого обладнання (Пояснення до товарної позиції 8418). На підставі викладеного Відповідач дійшов висновку, що класифікація радіаторів (конденсаторів, випарників) холодильного обладнання кондиціонерів здійснюється у товарній підкатегорії 8418 99 10 00 згідно з УКТЗЕД.
Не погоджуючись з наведеними висновками Акту, Позивач подавав Відповідачу заперечення на Акт, які були залишені Відповідачем без задоволення, а висновки Акту - без змін.
На підставі Акта, Відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018:
№ 0055951406, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ввізного мита на товари, що ввозяться суб'єктами господарювання на 16 761,05 грн. (13408,84 грн. - основне грошове зобов'язання та 3 352,21 грн. - штрафні санкції);
№ 0055921406, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів на 3352,21 грн. (2681,77 грн. - основне грошове зобов'язання та 670,44 грн. - штрафні санкції).
Незгода Позивача з такими податковими повідомленнями-рішеннями Відповідача, зумовила його звернення до суду з даною позовною заявою.
При цьому, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє, зокрема, оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним, закріпленим процесуальним законом критеріям.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам та доводам представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу прийняття оскаржуваних рішень на відповідність вимогам частини другої 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі також - ПК України), Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-V (далі також - МК України), Закону України «Про митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII (далі також - Закон № 584-VII), у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 16.1. статті 16 Кодексу, платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2.); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3.); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4.); подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання (підпункт 16.1.5.).
У той же час, платник податків має право, зокрема: бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом; оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію; вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків (підпункти 17.1.7., 17.1.8., 17.1.6. пункту 17.1. статті 17 Кодексу).
Відповідно до статей 19, 20 Кодексу, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, окрім іншого: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).
Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу).
При цьому, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 190 ПК України, базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
У свою чергу, відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються також МК України.
Відповідно до статті 3 МК України при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України.
Норми законів України, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну дію в часі, тобто їх норми поширюються і на правопорушення, вчинені до прийняття цих законів. Норми законів України, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної дії в часі не мають.
У разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.
Згідно з частиною першою статті 49, частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
За приписами статей 67, 69 МК України Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.
В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.
Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду.
Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).
Товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.
На вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари.
Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.
Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.
Відповідно до частини першої статті 246, частини першої статті 248, частин п'ятої-шостої статті 255 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
При виявленні порушення митних правил орган доходів і зборів здійснює випуск товарів до завершення розгляду справи про таке порушення за умови, що: 1) такі товари не підлягають конфіскації і не будуть потрібні надалі у процесі провадження у справі як докази; 2) декларант сплачує всі митні платежі або забезпечує їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, восьмої статті 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів: 1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення; 2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору; 3) відомості про найменування країн відправлення та призначення; 4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери; 5) відомості про товари: а) найменування; б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах); г) код товару згідно з УКТ ЗЕД; ґ) найменування країни походження товарів (за наявності); д) опис упаковки (кількість, вид); е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру; є) фактурна вартість товарів; ж) митна вартість товарів та метод її визначення; з) відомості про уповноважені банки декларанта; и) статистична вартість товарів; 6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати: а) ставки митних платежів; б) застосування пільг зі сплати митних платежів; в) суми митних платежів; г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3 1 цього Кодексу; ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів; д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати); 7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови; 8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України; 9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу; 10) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта).
За приписами статті 264 МК України, митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
З метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам орган доходів і зборів здійснює перевірку митної декларації.
Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.
Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.
Відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
У взаємозв'язку з наведеним судом з матеріалів справи встановлено, що Позивачем у митній декларації від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470 на ввезений на митну територію України товар - «частини до установок для кондиціювання повітря:…радіатор алюмінієвий…, торгівельної марки Zilax, виробника MAN ZAI INDUSTRIAL CO., LTD, країна виробництва: TW», вказаний товар класифіковано за кодом УКТЗЕД - 8415 90 00 00.
При цьому, Відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували прийняття митним органом рішення про класифікацію зазначеного товару за правилами статті 69 МК України, про відмову у прийнятті митної декларації та/або випуску товару у вільний обіг, що свідчить про відсутність у митного органу сумнівів щодо визначеного Позивачем коду класифікації відповідного товару у МД від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470 та відсутність виявлення митним органом порушення Позивачем митних правил.
Водночас, Відповідач фактично ставить під сумнів правомірність дій митного органу, який здійснив митне оформлення за поданою Позивачем митною декларацією від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470, без зміни коду класифікації товару.
У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону № 584-VII митний тариф України є невід'ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.
Згідно з пунктами 2, 3, 12 Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 428, УКТЗЕД є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України», що використовується для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі та здійснення митного оформлення товарів.
УКТЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації (далі - Гармонізована система) з урахуванням Комбінованої номенклатури Європейського Союзу (далі - Комбінована номенклатура).
Пояснення до УКТЗЕД розробляються та затверджуються Держмитслужбою з урахуванням змін, які вносяться Всесвітньою митною організацією до пояснень до Гармонізованої системи та Європейським Союзом до пояснень до Комбінованої номенклатури. У разі потреби Держмитслужба розробляє пояснення до кодів товарів, що деталізовані на національному рівні.
Статтею 28 частини першої глави 1 розділу IV «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею» Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, що набула чинності у повному обсязі з 01.09.2017 визначено, що класифікація товарів у торгівлі між сторонами має бути такою, як викладено у відповідній товарній номенклатурі кожної Сторони, розробленої відповідно до Гармонізованої системи Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 року та подальших змін до неї.
Відповідно до Указу Президента України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів» від 17.05.2002 №466/2002 Україна приєдналась до вказаної системи.
Згідно з пунктом «а» статті 3 Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14.06.1983, що є частиною національного законодавства України, кожна Договірна Сторона Конвенції зобов'язується, за виключенням випадків застосування положень (а) даного параграфу, що її митно-статистичні номенклатури будуть знаходиться відповідно до Гармонізованої системи з моменту набуття чинності даної Конвенції по відношенню до цієї Сторони. Тим самим вона зобов'язується щодо своєї номенклатури митних тарифів і статистичної номенклатури: використовувати всі товарні позиції і субпозиції Гармонізованої системи, а також цифрові коди, що відносяться до них, без будь-яких доповнень або змін; застосовувати основні правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи, а також всі примітки до розділів, груп і субпозицій і не змінювати об'єм розділів, груп, товарних позицій і субпозицій Гармонізованої системи; дотримуватись порядку кодування, прийнятий в Гармонізованій системі.
Відповідно до Основних правила інтерпретації УКТЗЕД Закону № 584-VII, класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється за такими правилами:
1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:
2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;
(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.
3. У разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:
(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;
(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;
(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.
4. Товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.
6. Для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.
Отже, при віднесенні товару до тієї чи іншої позиції слід виходити з більш конкретного опису товару, його характеристик та призначення.
Згідно з розділом XVI Закону № 584-VII група 84 «Реактори ядерні, котли, машини, обладнання і механічні пристрої; їх частини» містить, зокрема, код 8415 - установки для кондиціонування повітря, до складу яких входять вентилятори з двигуном та прилади для змінювання температури і вологості повітря, включаючи кондиціонери, в яких вологість не регулюється окремо, у тому числі, код 8415 90 00 00 - частини.
Також, група 84 «Реактори ядерні, котли, машини, обладнання і механічні пристрої; їх частини» містить код 8418 - холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів; теплові насоси, крім установок для кондиціонування повітря товарної позиції 8415, у тому числі, 8418 99 10 00 - випаровувачі та конденсатори, крім тих, що використовуються у побутових холодильниках.
Відповідно до Пояснень УКТЗЕД за умови додержання деяких винятків, наведених у примітках та до цього розділу, і групам 84 та 85, і, крім товарів, більш докладно описаних в інших розділах, цей розділ охоплює все механічне та електричне обладнання, механізми, установки, апарати і пристрої та їхні частини, а також певні апарати та установки, що не є ні механічними, ні електричними (такі, як котли і котельні, фільтрувальні установки та ін.), та частини таких пристроїв і установок.
Примітку 3 до Розділу XVI не слід застосовувати, якщо комбінована машина включається як така до відповідної товарної позиції, наприклад, деякі типи установок для кондиціювання повітря (товарна позиція 8415).
У взаємозв'язку з наведеним судом з матеріалів справи, а саме зі супровідних документів на ввезений товар встановлено, що Позивачем ввозились частини до установок для кондиціювання повітря, які класифіковані ним, як і продавцем-постачальником товару (згідно з інвойсами) за кодом 8415 90 00 00.
Проаналізувавши наведені норми законодавства, а також супровідну документацію на товар суд дійшов висновку, що імпортований Позивачем товар, вірно віднесений ним саме до товарної позиції 8415 - установки для кондиціонування повітря, до складу яких входять вентилятори з двигуном та прилади для змінювання температури і вологості повітря, включаючи кондиціонери, в яких вологість не регулюється окремо, за кодом УКТЗЕД 8415 90 00 00, оскільки відповідній товар за своїми характеристиками максимальної підходить до зазначеної товарної позиції та коду.
Водночас, віднесення Відповідачем імпортованого Позивачем товару до товарної позиції 8418 - холодильники, морозильники та інше холодильне або морозильне обладнання, електричне або інших типів; теплові насоси, крім установок для кондиціонування повітря товарної позиції 8415, за кодом УКТЗЕД 8418 99 10 00 - випаровувачі та конденсатори, крім тих, що використовуються у побутових холодильниках, є помилковим, оскільки Відповідачем не подано суду жодних належних та допустимих доказів, що поставлений товар відповідає товарній позиції 8418.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що Відповідач не виконав обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тож такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.
Окрім наведеного суд вважає за необхідне звернути уваг на наступне.
За приписами пункту 3 частини третьої статті 345 МК України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення.
Згідно з частиною першою статтею 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Відповідно до частини другої статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності резидентів України.
Аналіз зазначених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.10.2019 при розгляді справи №2а/1270/4001/2012 та у постанові від 08.08.2019 при розгляді справи №2а/0370/3145/11.
При цьому, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об'єктивну оцінку письмовим доказам та поясненням представників сторін, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної заяви та наявність правових підстав для її задоволення.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, окрім іншого, на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач користувався послугами адвоката, за які сплатив грошові кошти у загальному розмірі 7700,00 грн. Представник Відповідача заперечень щодо фактичного надання зазначених послуг та розміру витрат на правничу допомогу суду не надав.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02.11.2018 № 0055951406 та № 0055921406, винесені на підставі Акту № 1263/26-15-14-06-06/40326501 від 23.10.2018 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (код 40326501) дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи у частині правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів «Частина до установок до кондиціонування повітря: …радіатор…» за митною декларацією від 25.04.2018 № UA 100010/2018/131470».
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАРКОРД КОМПАНІ» (03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 6, код ЄДРПОУ 40326501) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 44116011) понесені судові витрати в сумі 1762,00 грн. судового збору та 7 700,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук