ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/13886/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірій Р.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Національного агентства з питань запобігання корупції
провизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
прийняв до уваги наступне:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції у якій просить суд:
1) Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття щорічної декларації за 2019 у паперовому вигляді судді ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування;
2) Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти щорічну за 2019 декларацію судді ОСОБА_1 , як особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у паперовому вигляді.
3) Встановити факт своєчасного подання ОСОБА_1 щорічної за 2019 декларації про майновий стан та доходи судді.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивачем засобами поштового зв'язку своєчасно у встановлені законодавством строки направлено до Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну за 2019 рік декларацію про майновий стан та доходи особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у паперовому вигляді, що підтверджується поштовою накладною С100180186039 від 21.05.2020, чеком про оплату послуг поштового зв'язку та описом викладення у цінний лист, які додаються до позовної заяви. Направлення позивачем декларації про майновий стан та доходи у паперовому вигляді обумовлено відсутністю у позивача електронного цифрового підпису від використання якого останній офіційно відмовився через релігійні переконання у серпні 2019 році, а також тим, що на законодавчому рівні не передбачено альтернативного способу відправлення декларації про майновий стан та доходи з урахуванням релігійних або інших переконань.
17.07.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Через канцелярію суду 14.08.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки позивач, як службова особа, займає відповідальне становище, та приймаючи рішення про зайняття відповідної посади чи здійснення відповідної діяльності, особа погодився з тим, що наслідком такого вибору буде, зокрема, і покладення на неї обов'язку подавати декларацію у формі, яка визначена державою як необхідна для забезпечення дієвого механізму боротьби з корупцією.
08.06.2021 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому позивач просить зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти подану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку виконання вимог частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700, Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2020 рік та вважати таку Декларацію поданою.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд:
1) Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття щорічної декларації за 2019 у паперовому вигляді судді ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування;
2) Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти щорічну за 2019 декларацію судді ОСОБА_1 , як особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у паперовому вигляді.
3) Встановити факт своєчасного подання ОСОБА_1 щорічної за 2019 декларації про майновий стан та доходи судді.
4) зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти подану ОСОБА_1 , 18.03.2021, в порядку виконання вимог частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700, Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2020 рік та вважати таку Декларацію поданою.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 листом від 20.05.2020 на адресу Національного агентства була направлена щорічна декларація про майновий стан та доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 в паперовому вигляді.
Направлення ОСОБА_1 декларації про майновий стан та доходи у паперовому вигляді обумовлено відсутністю у останньої електронного цифрового підпису від використання якого офіційно відмовилась через релігійні переконання у серпні 2019 році.
Супровідний лист з доданою до нього декларацією надійшов на адресу Національного агентства 26.05.2020 за вх. № 09/19575/20. За результатом його розгляду, листом від 29.05.2020 № 47-08/21479/20 Позивача було повідомлено, що декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування подається особисто суб'єктом декларування шляхом заповнення електронної форми на офіційному вебсайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вказаним листом Позивача проінформованої, що за умисне неподання та несвоєчасне подання без поважних причин декларації суб'єктом декларування передбачено встановлену законодавством відповідальність.
Листом Національного агентства з питань запобігання корупції №47-01/24081/20 від 11.06.2020 повідомлено позивача про факт неподання декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Позивачем відповідно до відомостей «Укрпошти», цінним листом № 0100191295840 було відправлено щорічну декларацію про майновий стан та доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 в паперовому вигляді.
Листом Національного агентства з питань запобігання корупції №47-02/31561/21 від 12.05.2021 повідомлено позивача про факт неподання декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неприйняття щорічної декларації за 2019 та 2020 роки протиправною, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Цей конституційний припис посилюється положенням частини першої статті 64 Конституції України, яким передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.
Однак мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію. На думку суду право встановлювати такі обмеження надано виключно законодавцю та не може бути делеговано іншим органам, зокрема і органам виконавчої влади.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VІІ від 14 жовтня 2014 року. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» позивач, перебуваючи на посаді судді, була суб'єктом, на якого поширювалась дія цього Закону, адже належала до категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Закон України "Про запобігання корупції" визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, є Національне агентство з питань запобігання корупції (далі за текстом, НАЗК).
Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Закон України «Про запобігання корупції» та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
Згідно ч. 1 ст. 45 ЗУ «Про запобігання корупції» особи, зазначені у підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Таким чином, посада судді підпадає під дію Закону України «Про запобігання корупції», що покладає на позивача обов'язок подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вимоги щодо інформації, яка зазначається у декларації, закріплені у ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Приписи ст. 48 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин щодо подачі декларації за 2019 рік) визначають, що Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
Слід зазначити, що на момент подачі позивачем декларації за 2020 рік були внесені зміни у законодавство, а саме стаття 48 Закону України «Про запобігання корупції» була виключена.
Оцінюючи позовні вимоги слід зазначити, що до повноважень відповідача (Національного агентства з питань запобігання корупції або НАЗК) належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також забезпечення ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункти 8, 9 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції»).
З метою виконання повноважень, покладених на НАЗК, цьому Агентству надано право приймати з питань, що належать до його компетенції, обов'язкові для виконання нормативно-правові акти (пункт 5 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»).
У межах компетенції Національне агентство з питань запобігання корупції затвердило своїм рішенням № 3 від 10 червня 2016 року Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 959/29089 від 15 липня 2016 року (далі за текстом, Порядок № 3). Даний порядок діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та втратив чинність 01.12.2021.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №3 ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснює Національне агентство.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3, частинами першою та другою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктами 1-2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3 дія цього Закону поширюється на професійних суддів, які зобов'язані:
- щорічно у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі за текстом, декларація). Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;
- у випадку припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, подати не пізніше дня такого припинення декларацію, яка охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб'єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації;
- у випадку припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, наступного року після припинення такої діяльності подати в установленому частиною першою статті 45 цього Закону порядку декларацію за минулий рік, тобто до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.
Суб'єкти декларування подають до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (далі за текстом, Реєстр) декларації на виконання вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті цього Реєстру через мережу Інтернет з використанням програмних засобів у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації. Суб'єкт декларування повинен зареєструватись у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа. Після заповнення усіх необхідних полів форми документа суб'єкт декларування підписує документ накладанням на нього особистого кваліфікованого цифрового підпису (пункти 2, 3, 8 розділу ІІ Порядку № 3).
Тобто обмеження у способі подачі декларації для позивача встановлено не законом, а підзаконним актом, саме - рішенням № 3 від 10 червня 2016 року (у редакції наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 грудня 2019 року № 168/19) яким затверджено Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 959/29089 від 15 липня 2016 року.
Дане рішення діяло на момент виникнення спірних правовідносин, однак втратило чинність 01.12.2021 згідно з наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 23 липня 2021 року № 448/21. Слід зазначити що Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції 23 липня 2021 року № 448/21 прийнято порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, однак процедура подачі декларації залишилася незмінною.
Як зазначалося раніше, позивач подала щорічну декларацію про майновий стан та доходи особи за 2019 та 2020 роки у письмовому вигляді.
Реакцією на отримання паперової декларації з боку суб'єкта владних повноважень (НАЗК) стала відповідь у формі листа від 29.05.2020 № 47-08/21479/20, в якому, зокрема зазначено порядок та строки подачі декларації, та роз'яснено, що форма декларації затверджена рішенням цього ж Агентства , як зазначено вище, а сама декларація заповнюється і подається шляхом заповнення електронної форми особисто суб'єктом декларування на веб-сайті Національного агентства через персональний електронний кабінет у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Тоді як оприлюднення інформації, наведеної у декларації особисто суб'єктом декларування, у будь-який інший спосіб, ніж на веб-сайті Реєстру, чинним законодавством України не передбачено, а надіслані позивачем декларації на паперових носіях не можуть бути внесені до цього реєстру ніким, окрім позивача.
Суд зазначає, що відповідач відповідно до 1 частини першої статті Закону України «Про запобігання корупції» забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Задля здійснення антикорупційної політики статтею 11 Закону визначені повноваження Національного агентства, а статтею 12 Закону надані відповідні права.
Так, дійсно відповідач відповідно до пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» наділений повноваженнями, приймати з питань, що належать до його компетенції, обов'язкові для виконання нормативно-правові акти, але зазначене повноваження має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України, профільного закону та інших законів України з урахуванням принципів верховенства права.
Європейським Судом з прав людини неоднаразово посилався на обов'язок держави через органи влади та управління при обмеженні прав людини наводити відповідні обґрунтування. Так, зокрема у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 наголошено, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для прав особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
В той же час, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що аналіз обставин справи за позовом позивача дає підстави вважати, що в цьому випадку відбулось звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача за релігійною ознакою (оскільки саме на праві свободи віросповідання він наполягав), за відсутності необхідних для цього обставин, визначених Конституцією України та ст. 9 Конвенції.
Перевірка правомірності втручання зроблена судом за допомогою «трискладового тесту». Тобто, з'ясовано, чи було правомірним втручання держави у конкретне право.
У даному випадку судом вирішувалось, чи втручання держави в право громадянина вільно сповідувати свою релігію або переконання переслідувало легітимну мету, передбачену ч. 2 ст. 9 Конвенції.
Суттєва обставина, яка підлягає з'ясуванню в межах "трискладового тесту": чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві. Цей пункт є важливим при визначенні фактично пропорційності застосованих обмежень до прав чи свобод, і саме оцінка з точки зору необхідності в демократичному суспільстві виявляється ключовою при визначенні того, чи вийшла держава за межі розсуду, якими вона наділена.
ЄСПЛ визнає, що, дійсно, в демократичному суспільстві може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання, зокрема задля узгодження інтересів різних релігійних груп. Проте перелік таких обмежень, перелічених в статтях 9 та 11 Конвенції, є вичерпним і вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженого розсуду держави, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень. Будь-які такі обмеження мають відповідати "нагальній суспільній потребі" та бути "пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують".
Обмеження в реалізації будь-якого права, буде правомірним та необхідним за наявності таких умов:
По-перше, чи була можливість обмеження реалізації права передбачена законом України; по-друге, чи є легітимною мета такого обмеження і, по-третє, чи є таке обмеження необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ухвалення рішень ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання держави у права людині, які гарантовані положеннями 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним та до якості закону ставляться певні вимоги (рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства від 13 липня 1995, заява №18139/91). Під терміном закон слід розуміти як норми встановлені писаним правилом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам доступності та передбачуваності.
При вирішенні питання чи є втручання держави в особисте життя особи «відповідно до закону» необхідно визначити, що в такий захід (втручання) мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права».
Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискрецїї органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно, законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискрецїї, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom).
Не зважаючи на те, що позивачем зазначені причини подання декларації в паперовому вигляді, а відповідачем не спростовані ці мотиви, як поважні, суд вважає, що сам по собі будь-який суспільно безпечний мотив мав бути врахованим суб'єктом владних повноважень, як підстава від звільнення від встановлених ним самим обмежень. Або мав бути наведеним той суспільно корисний інтерес, на захист якого встановлені такі обмеження.
Натомість відповідач вдався до тлумачення права, відповідно до якого у супереч ч. 1 ст. 19 Конституції України зобов'язав діяти тільки у дозволений ним спосіб.
Слід зазначити, що, відповідач в межах своїх повноважень має право здійснювати контроль поданих декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо своєчасності подання, щодо правильності та повноти заповнення декларацій, та здійснювати логічний та арифметичний контроль декларацій, однак відповідачем не вчинено будь-яких дій на виконання вищезазначених повноважень, а тому допущено протиправну бездіяльність.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17.
Суд зауважує, що обов'язок позивача, передбачений пунктом 7 частини 7 статті 56 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016. Де зокрема суддю зобов'язано подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, виходячи з аналізу ситуації, не відноситься до конституційних обов'язків, оскільки передбачений не на конституційному рівні, а на рівні закону. Крім того форма паперова/електронна декларації у будь-якому випадку не пов'язана з запобіганням корупції; у той час, як саме для вирішення питання боротьби з корупцією, законодавцем врегульовані відповідні правовідносини та створено відповідача.
В свою чергу, необхідно зауважити, що в Законі України «Про запобігання корупції» зазначено тільки про те, що декларації подаються шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством, однак цим Законом не визначено, що подача декларації має засвідчуватись електронним цифровим підписом суб'єкта декларування, хоча іншим шляхом ніж шляхом електронної ідентифікації на сайті з використанням ЕЦП здійснити обов'язок, визначений в пункті 7 частини 7 статті 56 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 неможливо.
Суд звертає увагу, що позивач не подала декларацію про майновий стан та доходи особи, уповноваженої на виконання функцій або місцевого самоврядування за 2019 та 2020 роки відповідно саме шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства не тому, що безвідповідально ставилась до виконання своїх обов'язків чи мала на меті приховати від суспільства якусь інформацію, а тому, що норми Закону, за відсутності альтернативи вибору, покладають на неї обов'язок вчинити дії, які суперечать її релігійним переконанням.
З матеріалів справи не вбачається наявність переконливих та нездоланних причин, які можуть виправдати запровадження обмеження права позивача на подачу декларації у письмовому вигляді встановлені відповідачем.
Інформаційна взаємодія державних органів та громадян за допомогою цифрових технологій вже була предметом дослідження судами. Це, наприклад, спори, щодо відмови особи від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, від проходження військової служби та від отримання карт посвідчення особи (ID-карток) з релігійних переконань.
Рішенням Великої Палати Верховного Суду визнано право громадян відмовлятися від отримання карт посвідчення особи (ID-карток) з релігійних переконань та зазначено, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Вказані факти свідчать про потенційну можливість держави створити організаційно-правові механізми, які забезпечать дотримання передбаченого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання.
В свою чергу висуваючи вимогу подання електронної декларації для осіб, які є суб'єктами декларування, виключно з використанням електронного підпису, не передбачаючи альтернативи для електронної ідентифікації, крім як за допомогою електронного підпису, проти якої з релігійних переконань заперечує позивач, не передбачив виключень та порядку реалізації здійснення обов'язку декларування для зазначеної групи осіб.
Таке нормативне регулювання даного питання в перспективі обмежує право певних осіб, які мають релігійні чи інші переконання, що несумісні з отриманням цими особами таких засобів електронної ідентифікації та беззаперечно є недопустимим в демократичній та правовій державі.
Слід зазначити, що Верховний Суд розглядав питання про використанні цифрового підпису підчас декларування. Надаючи оцінку наявності складу злочину в діях державного службовця (стаття 366-1 КК України), який відмовився подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в електронному вигляді, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 705/2583/17 (провадження № 51-2136км19), дійшов висновку про те, що примусове виконання особою обов'язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" 14 жовтня 2014 року № 1700-VII за відсутності врегульованого питання на законодавчому рівні щодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції.
Отже, суд враховуючи, що Законом України "Про запобігання корупції" 14 жовтня 2014 року № 1700-VII та законами, що регулюють проходження державної служби, зокрема Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 не передбачено альтернативи права вибору подачі декларації про майновий стан та доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування людиною яка в силу релігійних (або інших) переконань не бажає користуватися цифровим підписом, вважає, що спонукання виконання особою обов'язку подачі в електронному виді такої декларації не відповідає легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції прав людини та основоположних свобод.
Також, суд зазначає, що саме обмеження яке полягає в неможливості подачі декларації у письмовому або в іншому альтернативному вигляді не ґрунтується на спеціальних вимогах до праці на посаді особи, яка зобов'язана подавати декларації, а отже носить дискримінаційний характер щодо реалізації права на працю через релігійні переконання, а тому суперечить положенням частин першої, другої статті 43, частин першої, другої статті 24 Конституції України.
З огляду на викладене, суд вважає, що НАЗК допустила протиправну бездіяльність щодо неприйняття декларації про майновий стан та доходи особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 та за 2020 роки відповідно у паперовому вигляді, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач за подання адміністративного позову в цій справі сплатив судовий збір у розмірі 2589 грн 60 коп. які на підставі частини першої статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1) Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2) Визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо неприйняття щорічної декларації за 2019 у паперовому вигляді судді ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування;
3) Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти щорічну за 2019 декларацію судді ОСОБА_1, як особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у паперовому вигляді.
4) Встановити факт своєчасного подання ОСОБА_1 щорічної за 2019 декларації про майновий стан та доходи судді.
5) Зобов'язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти подану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку виконання вимог частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700, Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2020 рік та вважати таку Декларацію поданою.
6) Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції ( 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, ЄДРПОУ 40381452) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2589 грн. 60 коп. ( дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять грн. 60 коп.)
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.О. Арсірій