ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/1544/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до1. Офісу Генерального прокурора 2. Першої кадрової комісії
провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач, Офіс), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 19 лютого 2020 року, просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 21 грудня 2019 року №2010ц, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України;
2) поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України (найменування починаючи з 28 грудня 2019 року Офіс Генерального прокурора);
3 ) визнати протиправним та скасувати рішення №243 кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатом складання іспиту у формі анонімного опитування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
4) визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора України щодо нездійснення оформлення наказу про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку прокурору відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України Радецькому С.В. на підставі заяви від 22 жовтня 2019 року та зобов'язати вчинити дії по оформленню вказаного наказу з дати подачі заяви;
5) стягнути з Офісу на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент звільнення останнього не було утворено Офіс Генерального прокурора, а Генеральна прокуратура України не була ліквідована, накази про скорочення штатної чисельності Генеральним прокурором не видавалися, що свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Також, підставою для винесення оскаржуваного наказу зазначено підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органі прокуратури», яким передбачено можливість звільнення прокурорів на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України. Однак, станом на дату його звільнення вказаних підстав не існувало, оскільки орган, рішення якого надавало право Генеральному прокурору звільняти прокурорів, не існував.
Крім того, позивач зазначив, що 22 жовтня 2019 року ним було подано до Генеральної прокуратури України заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього нагляду. Натомість, вказана заява не була розглянута відповідачем.
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що під час його звільнення допущено грубі порушення законодавства, що вказує на протиправність такого звільнення та наявність підстав для поновлення порушених прав останнього.
Ухвалою від 27 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
Ухвалою від 03 березня 2020 року суд задовольнив заяву представника ОСОБА_1 та прийняв заяву про збільшення позовних вимог від 19 лютого 2020 року.
04 березня 2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що робота кадрових комісій передбачена Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджено Генеральним прокурором на виконання пунктів 9, 11 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Як зазначає відповідач, рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації позивачем прийнято із дотриманням процедури, встановленою вказаним Порядком проходження прокурорами атестації, зокрема, рішення комісії є обґрунтованим по суті, оскільки відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 9 розділу I Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генеральним прокурором 03 жовтня 2019 року №221, позивачем була подана заява встановлено зразка, проте він не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня 2019 року та 04 листопада 2019 року, що свідчить про відсутність у нього наміру пройти атестацію.
При цьому, оскільки звільнення позивача відбувалось на підставі норм спеціального закону, а тому у даному випадку підстави для застосування норм Кодексу законів про працю України були відсутні, а тому доводи позивача про його протиправне звільненні у період тимчасової непрацездатності, на думку відповідача, є безпідставними.
Щодо звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідачем зазначено, що вказане врегульовано пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», відповідно до змісту якого, звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України.
Ухвалою від 10 березня 2020 року суд відмовив представнику Офісу в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
02 квітня 2020 року позивачем подана відповідь на відзив, у якій зазначено, що наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку щодо нього не видавався, оскільки, як зазначено відповідачем, необхідні документи у встановленому порядку до Генеральної прокуратури України не надано. Водночас, відповідачем не зазначено яких саме документів з вичерпного переліку, визначеного у статті 181 Кодексу законів про працю України, не надано.
Ухвалою від 04 вересня 2020 року суд повернув без розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог від 11 серпня 2020 року.
02 вересня 2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, у яких зазначено, що звільнення працівника, який належним чином повідомив работодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв'язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, є незаконним.
Ухвалою від 16 листопада 2021 року суд витребував від Офісу належним чином засвідчені копії: матеріалів, що стосуються розгляду заяви ОСОБА_1 про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора від 22 жовтня 2019 року та прийнятого за результатами її розгляду рішення; довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, із зазначенням середньоденного заробітку та розрахунку середньоденного заробітку з урахуванням вимог пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами).
На виконання вимог зазначеної ухвали, 07 грудня 2021 року Офіс подав до суду заяву з відповідними додатками.
Ухвалою від 14 грудня 2021 року суд витребував від Офісу належним чином засвідчені копії матеріалів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора з 23 жовтня 2019 року на 04 листопада 2019 року.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, відповідач надав заяву з відповідними додатками.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 з 2007 року працює в органах прокуратури, зокрема, з 2015 року - в Генеральній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
15 жовтня 2019 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій.
Також, наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №234 створено першу кадрову комісію, до складу якої увійшли: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
22 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати йому з 22 жовтня 2019 року відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити відповідні грошові виплати. Згідно штампу вхідної кореспонденції, вказана заява була отримана відповідачем 22 жовтня 2019 року.
Також, 22 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перенесення дати складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички.
Листом Генеральної прокуратури України (на даний час Офіс) від 23 жовтня 2019 року №11/1/1-2215вих19 вказана заява позивача була скерована секретарю Першої кадрової комісії ОСОБА_3 для розгляду та прийняття відповідного рішення.
У відповідності до протоколу засідання Першої кадрової комісії від 23 жовтня 2019 року №3 з додатком №2 до нього, ОСОБА_1 не з'явився 23 жовтня 2019 року для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Згідно з протоколом засідання Першої кадрової комісії від 24 жовтня 2019 року №4 комісією розглядалась заява, зокрема, ОСОБА_1 щодо перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за результатами розгляду якої, у зв'язку із наданням доказів поважності причин неявки, вирішено перенести ОСОБА_1 дату складання іспиту.
Також, з протоколу засідання Першої кадрової комісії від 29 жовтня 2019 року №5 вбачається, що комісією погоджено формування графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора на 04 листопада 2019 року (додатковий день).
Відповідно до додатку №1 до протоколу засідання Першої кадрової комісії від 29 жовтня 2019 року №5, ОСОБА_1 було перенесено дату іспиту на 04 листопада 2019 року (група 2) на 11 год. 40 хв.
Оголошення про перенесення дати складання іспиту було оприлюднено на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України за посиланням https://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=260315&fp=70.
З протоколу засідання Першої кадрової комісії від 04 листопада 2019 року №7 та додатку №1 до нього вбачається, що ОСОБА_1 не з'явився 04 листопада 2019 року для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (додатковий день).
31 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати йому з 31 жовтня 2019 року відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити відповідні грошові виплати.
04 листопада 2019 року кадровою комісією №1 прийняте рішення №249 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», згідно з яким прокурор ОСОБА_1 не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, він не допускається до прохоження наступних етапів атестації.
Листом від 11 листопада 2019 року №11-22186-17 Генеральна прокуратура України повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення заяв від 22 жовтня 2019 року та від 31 жовтня 2019 року про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки» батьку дитини відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона дійсно вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги для догляду за дитиною їй припинено. Із долученої позивачем довідки встановлено, що матір дитини ОСОБА_8 у соціальній відпустці не перебувала, а з 22 жовтня 2019 року працевлаштувалась до ТОВ «Охоронна фірма «Альфа-щит». Крім того, у зазначеному листі зауважено, що заява від 31 жовтня 2019 року про надання відпустки з 31 жовтня 2019 року надійшла до Департаменту кадрової роботи та державної служби лише 04 листопада 2019 року, що об'єктивно унеможливило своєчасну підготовку відповідних матеріалів для підпису керівництва Генеральної прокуратури України про надання вказаної відпустки.
Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2010ц ОСОБА_1 звільнено з посади відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 грудня 2019 року. Підстава: рішення кадрової комісії №1.
Вважаючи рішення Кадрової комісії №1 від 04 листопада 2019 року №249 та прийнятий на його підставі наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року №2010ц про звільнення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідності до статей 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статтях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини третьої цієї статті Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16.
Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №804/211/16.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі по тексту - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Згідно з пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2010 року № 1697.
Закон №113-IX набрав чинності 25 вересня 2019 року, а тому саме з вказаної дати прокурори вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що йому не було вручено попередження про звільнення за два місяці до дати звільнення.
Також, за приписами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора;
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).
Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. (пункт 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).
Пунктом дев'ятим розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року №221, затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221).
Відповідно до вказаного Порядку атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 6 Порядку №221 атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Як передбачено пунктами 7 - 9 розділу І Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Згідно з пунктом 10 розділу І Порядку №221 заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до Генеральної прокуратури України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Зі змісту вказаної заяви випливає, що позивач з умовами та процедурами проведення атестації ознайомлений та погоджується; підтверджує, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади.
Разом з тим, як вбачається з відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, протоколів засідання Першої кадрової комісії від 23 жовтня 2019 року №3, від 24 жовтня 2019 року №4 та від 29 жовтня 2019 року №5 з додатками, ОСОБА_1 на тестування 04 листопада 2019 року (додатковий день) не з'явився, у зв'язку з чим, кадровою комісією №1 було прийнято рішення від 04 листопада 2019 року №249 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора».
При цьому, під час судового розгляду судом не встановлено, що неявці позивача на перший етап атестації в додатково призначений день (04 листопада 2019 року) передували поважні причини та позивач повідомляв про них кадрову комісію у встановлений Порядком №221спосіб.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії від 04 листопада 2019 року №249 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірним та містить у собі обґрунтовані мотиви його прийняття, а тому позовні вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.
Суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що правові підстави для формування кадрових комісій були відсутні і, відповідно, повноваження щодо прийняття будь-яких рішень у останніх також були відсутні, оскільки станом на час проведення атестації Офіс Генерального прокурора не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена, з огляду на таке.
Положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.
При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
Як слідує з пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Відповідно, оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, створення кадрової комісії №1 та її функціонування відбулося у спосіб та порядок, що передбачений законодавством.
З приводу доводів позивача в частині того, що підстави та порядок звільнення прокурора, визначаються виключно Законом України «Про прокуратуру», та обов'язковою умовою для застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є наявність факту реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною п'ятою статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла до внесення змін Законом № 113-IX) прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Законом №113-IX внесено зміни до частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» та слова «цим Законом» замінено словом «законом».
Таким чином, з 25 вересня 2019 року (дата набрання чинності Законом №113-IX) частина третя статті 16 Закону України «Про прокуратуру» має наступний зміст: «Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом».
З урахуванням викладеного, на момент звільнення позивача підстави та порядок звільнення з посади прокурора могли визначатися не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншим законом.
У даному випадку таким законом є Закон №113-IX, який визначив підстави та порядок звільнення з посади прокурора.
Так, відповідно до пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини п'ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону №113-IX) на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Також Законом №113-IX, з-поміж інших норм Закону України «Про прокуратуру», зупинено до 1 вересня 2021 року дію статті 60 Закону № 1697-VІІ, яка регулює звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Закон №113-IX пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом №113-IX з дня набрання ним чинності.
Також згідно з пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
З наведеної норми слідує, що початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур законодавець поставив у залежність від прийняття Генеральним прокурором рішення стосовно початку роботи відповідного органу прокуратури, а не від прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, скорочення кількості прокурорів відповідного органу прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 23 грудня 2019 року №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, визначено днем початку роботи Офісу Генерального прокурора - 2 січня 2020 року.
У той же час відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
З наведених норм вбачається, що застосування відповідачем підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX на момент звільнення позивача не потребувало наявності рішення Генерального прокурора стосовно початку роботи Офісу Генерального прокурора.
Зважаючи, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, суд дійшов висновку, що наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2010ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади з 23 грудня 2019 року, виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує про незгоду із положеннями Закону №113-ІХ та Порядку №221, які, на його думку, порушують права та гарантії позивача, що визначені Конституцією України та міжнародними актами.
Як уже зазначалось, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Суд звертає увагу, що положення Закону №113-IX є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому відсутні правові підстави для їх незастосування.
Суд вважає необхідним зазначити, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).
Поряд з цим, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено Законом №113-IX і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України, а тому, за умови чинності цього Закону та відсутності рішення Конституційного Суду України щодо його неконституційності, суд не знаходить підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури без проходження процедури атестації.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Генерального прокурора України щодо нездійснення оформлення наказу про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку прокурору відділу нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань у місцях несвободи, а також пробації управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань та пробації, а також щодо надання медичної допомоги при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України Радецькому С.В. на підставі заяви від 22 жовтня 2019 року та зобов'язати вчинити дії по оформленню вказаного наказу з дати подачі заяви, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частин першої-третьої статті 82 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
Згідно статті 18 Закону України «Про відпустки» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.
Статтею 20 Закону України «Про відпустки» визначено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Поряд із цим, суд зазначає, що наведені вище положення законодавства не встановлюють конкретний строк, протягом якого роботодавцем, у даному випадку Офісом (Генеральною прокуратурою України), повинно бути прийнято рішення про надання відпустки по догляду за дитиною, а також строк розгляду відповідної заяви.
Крім того, як вже було зазначено вище, 22 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати йому з 22 жовтня 2019 року відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити відповідні грошові виплати.
Також, 31 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати йому з 31 жовтня 2019 року відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити відповідні грошові виплати.
Листом від 11 листопада 2019 року №11-22186-17 Генеральна прокуратура України повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення заяв від 22 жовтня 2019 року та від 31 жовтня 2019 року про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Вказане рішення відповідача, оформлене листом від 11 листопада 2019 року №11-22186-17 про відмову у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивачем не оскаржувалось, а тому на момент звільнення позивача воно було чинним.
Таким чином, станом на час винесення Генеральним прокурором наказу від 21 грудня 2019 року №2010ц про звільнення позивача з посади, останній не перебував у відпустці по догляду за дитиною, а тому посилання позивача на те, що його неправомірно звільнено у період перебування у відпустці по догляду за дитиною не підтверджуються наявними у справі доказами.
Також, суд відхиляє доводи позивача стосовно незаконності звільнення працівника, який належним чином повідомив работодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв'язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, оскільки у даному випадку підставою його звільнення слугувало рішення кадрової комісії від 04 листопада 2019 року №№249 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», а не порушення трудового розпорядку, зокрема, відсутність на робочому місці у робочий час.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до положень частини п'ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Подібні за змістом положення наведені у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, де зазначено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Також не підлягає задоволенню і похідна вимога позивача про зобов'язання відповідача надати йому відпустку по догляду за дитиною, позаяк заява про надання відпустки подана останнім розглянута та прийнято рішення про відмову в її задоволенні.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані дії та рішення Офісу відповідають встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповідності до положень частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог позивача, судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу) розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко