ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/15598/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та ненадання довідки про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність у нього права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в повному обсязі за спірний період, що підтверджується наданими доказами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/15598/20 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач не скористався правом на ознайомлення з проведенням з ним розрахунків до моменту його виключення із списків особового складу та у разі наявності розбіжностей звернутися з рапортом про неповноту розрахунку та продовжити далі проходити військову службу у Збройних Силах України та отримувати всі види грошового забезпечення до повного розрахунку; щодо нарахування та виплати індексації, зазначено, що позивачу у 2016 році виплачено індексацію у сумі 14510,38 грн, а можливості виплати індексації за 2017 та 2018 роки у відповідача не було. Крім того, Порядком №1078 не передбачено механізму виплат сум індексації за минулі періоди, а тому дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване пропуском строку звернення до суду, оскільки станом на дату винесення наказу про виключення позивача зі списків особового складу у 21 червня 2018 року позивачу було відомо про порушення його прав.
З приводу заявленого клопотання суд зазначає таке.
У відповідності до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, зміст наведених норм вказує, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В той же час, суд звертає увагу, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме з відповіді відповідача від 06 липня 2020 року на його заяву про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а до суду останній звернувся 09 липня 2020 року, тобто в межах встановлених законодавцем строків.
При цьому, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення.
В той же час, суд зазначає, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. В свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 у справі №489/1939/17.
Наведене в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до витягу з наказу начальника Генерального штабу - головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 21 червня 2018 року №117 позивача, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 червня 2018 року №316 у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав; з 21 червня 2018 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення, припинити доступ до секретної інформації та направити для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату.
Заявою від 26 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та надати довідку про нарахування позивачу індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Листом Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 06 липня 2020 року №305/1270 на заяву позивача повідомлено, що за результатом опрацювання поставлених позивачем питань та в межах компетенції повідомляється, що згідно Порядку та роз'яснення Мінсоцполітики від 04 липня 2017 року №220/5140 проведення індексації грошових доходів населення Фінансовим управлінням здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. При цьому, Порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. У 2016 році, керуючись вказаними нормативно-правовими актами, після всіх належних військовослужбовцям видів грошового забезпечення відповідачем здійснено виплату позивачу індексації у сумі 14510,38 грн. У 2017 році та на дату звільнення у 2018 році виділений фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям структурних підрозділів Генерального штабу ЗСУ, у тому числі і позивачу, не дозволяв проводити його індексацію.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
У відповідності до статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі по тексту - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, зокрема, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, при цьому, у Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ зазначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У своїх рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 23 березня 2002 року № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У відповідності до статті 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, де отримував грошове забезпечення.
Наказом начальника Генерального штабу - головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) від 21 червня 2018 року №117 позивача, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 05 червня 2018 року №316 у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав; з 21 червня 2018 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.
Листом Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 06 липня 2020 року №305/1270 на заяву позивача повідомлено, що за результатом опрацювання поставлених позивачем питань та в межах компетенції повідомляється, що згідно Порядку та роз'яснення Мінсоцполітики від 04 липня 2017 року №220/5140 проведення індексації грошових доходів населення Фінансовим управлінням здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. При цьому, Порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. У 2016 році, керуючись вказаними нормативно-правовими актами, після всіх належних військовослужбовцям видів грошового забезпечення відповідачем здійснено виплату позивачу індексації у сумі 14510,38 грн. У 2017 році та на дату звільнення у 2018 році виділений фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям структурних підрозділів Генерального штабу ЗСУ, у тому числі і позивачу, не дозволяв проводити його індексацію.
Тобто, як зазначено у відзиві та у листі відповідача від 06 липня 2020 року №305/1270, не спростовано та не заперечено позивачем в ході судового розгляду справи, у 2016 році відповідачем здійснено виплату позивачу індексації у сумі 14510,38 грн.
Отже, за час проходження служби з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року позивачу не проведено нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення.
В той же час, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Зважаючи на наведене, не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року позивачу, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.
При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати на позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов'язку її виплачувати.
Крім того, судом встановлено, що відповідачем не видано позивачу на його вимогу довідку з помісячним розрахунком індексації за спірний період, хоча положеннями статті 49 Кодексу законів про працю України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівникові на його вимогу таку довідку.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять жодних доводів та доказів у спростування нарахування та виплати позивачу за 2016 рік індексації у сумі 14510,38 грн, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року та ненадання довідки про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а також про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
3. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368; адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
4. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
5. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368; адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) надати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
6. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська