ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/25159/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплачувати в подальшому позивачу пенсію без обмеження її максимального розміру та негайно виплатити недоплачену частину основного розміру пенсії за період з 01 січня 2016 року по дату винесення постанови.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність підстав для обмеження його пенсії максимальним розміром при здійсненні перерахунку, оскільки пенсію позивачу призначено з січня 2005 року, а не з січня 2016 року; призначення пенсії та її перерахунок не є тотожними поняттями.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 11 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/25159/20 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки до позивача як до особи, якій пенсію призначено до моменту надбання чинності положеннями законодавства щодо обмеження пенсії максимальним розміром, такі положення також мають застосовуватися, а тому дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 08 жовтня 2020 року №2600-0212-8/143224 на запит представника позивача щодо пенсійного забезпечення повідомлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №103, на підставі довідок про розмір грошового забезпечення, наданих уповноваженими органами силових міністерств та відомств, відповідно до Порядку №45 органами Пенсійного фонду України проведено перерахунок пенсій відповідно до норм Закону №2262, чинних на час перерахунку; направлено позивачу запитувані розрахунки пенсії, копію довідки про розмір грошового забезпечення на 15 березня 2018 року, грошовий атестат в матеріалах пенсійної справи позивача відсутній.
З розрахунку пенсії за вислугу років позивача 01 жовтня 2020 року вбачається, що у підсумку пенсія ОСОБА_1 (з надбавками) склала 29247,71 грн, при цьому, з урахуванням максимального розміру - 17120,00 грн.
З перерахунку пенсії позивача 01 січня 2016 року також вбачається, що пенсія ОСОБА_1 обмежена максимальним розміром 10740,00 грн, оскільки у підсумку (з надбавками) розмір пенсії склав би 29247,71 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, частину п'яту статті 43 цього Закону доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень»; - у статті 54: перше речення частини першої викласти в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII також внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме: у частині сьомій статті 43 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінити словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»; у статті 54: частину першу викладено в такій редакції: «Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії не виплачуються».
У пунктах 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII передбачено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2017 року та що обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві оборони України, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції України, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Державній спеціальній службі транспорту, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній пенітенціарній службі України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, органах військової прокуратури або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення, відбитті спроб насильницького заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», на період виконання особами, яким вони призначені, повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що особи, яким пенсії призначені до 01 січня 2016 року на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мали право на отримання їх без обмеження граничним розміром у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, що прямо передбачено пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Конституційного суду від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: - частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення положення частини сьомої статті 43 які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки Конституційного суду України є обов'язковими, остаточними та не може бути оскаржені.
Таким чином, суд зазначає, що з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Це означає, що починаючи з 20 грудня 2016 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та щодо встановлення максимального розміру пенсії тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, не більше 10740 гривень, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20 грудня 2016 року.
Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набув чинності 01 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, буквальне розуміння змін внесених Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дає змогу дійти висновку, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни є нереалізованими.
Таким чином, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17 та від 06 листопада 2018 р. у справі №522/3093/17.
Крім того, Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій розглянув питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Разом з тим, пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Отже, вищевказані положення Закону щодо обмеження максимальним розміром пенсії не може застосовуватися до позивача, оскільки пенсію позивачу призначено з січня 2005 року, а не з 01 січня 2016 року.
За таких підстав, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що пенсія позивача як така, що призначена у 2005 році на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у період з 01 червня 2016 року обмеженню граничним розміром не підлягала, а тому відповідач зобов'язаний був здійснювати її нарахування та виплату без будь-яких обмежень у вказаний період, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивачу та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру.
При цьому, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати в подальшому позивачу пенсію без обмеження її максимального розміру не підлягають задоволенню як такі, що заявлені на майбутнє, а отже є передчасними.
Позовні вимоги негайно виплатити недоплачену частину основного розміру пенсії за період з 01 січня 2016 року по дату винесення постанови також не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання на підставі судового рішення відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу само по собі передбачає виплату заборгованості по ній, а тому додаткового встановлення судовим рішенням наявності заборгованості та зобов'язання здійснити її виплату не потребується.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01 січня 2016 року з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) без обмеження її максимального розміру з 01 січня 2016 року.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві(код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська