ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 грудня 2021 року м. Київ №640/17410/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
за участі секретаря судових засідань Бодюк В.А,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
пропро стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю представника позивача: - Гринь О.С.,
представника відповідача: - Були Р.Б.,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
-стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 10 листопада 2020 року до 13 травня 2021 року включно, у розмірі 83 621,16 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять одна гривня шістнадцять копійок) грн, у зв'язку з затримкою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року в адміністративній справі №826/20538/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури.
Позовні вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року в справі №826/20538/14 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії. Згідно вказаного рішення, зокрема, допущено негайне його виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року, та допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 09 листопада 2020 року в сумі стягнення за один місяць - 18250,76 грн., з якої мали б бути відраховані податки та обов'язкові платежі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року змінено лише в частині суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В той же час, більше ніж пів року рішення суду не виконувалось, а лише 14 травня 2021 року позивача поновлено на посаді з 02 грудня 2014 року. Отже, період з 10 листопада 2020 року до 13 травня 2021 року включно є вимушеним прогулом. Відтак, у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботу на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України за період з 10 листопада 2020 року по 13 травня 2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення останнього, мотивуючи тим, що для стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду має бути вина власника або уповноваженого ним органу у такій затримці. Однак, процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас позивач з такими заявами не звертався і лише 05 травня 2021 року до Офісу Генерального прокурора надійшло звернення представника позивача про виконання рішення суду. З огляду на вказане, на думку відповідача, ним не допущено порушень вимог статті 236 Кодексу законів про працю України, відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
У відповіді на відзив відповідача представник позивача наголосив, що видання наказу про поновлення є частиною процедури виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка має бути виконана безвідносно до звернення відповідного працівника до органу прокуратури. Крім того, стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом 09 листопада 2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва по справі №826/20538/14 ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: - скасовано наказ Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року №2724ц у частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, з 02 грудня 2014 року; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 09 листопада 2020 року в сумі 1192105,46 грн. (один мільйон сто дев'яносто дві тисячі сто п'ять гривень сорок шість копійок), з якої Офісом Генерального прокурора мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі; - зобов'язано Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII; - у задоволенні решти позову відмовлено.
При цьому, судом зазначено виконати негайно рішення суду: - у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, з 02 грудня 2014 року; - у частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 року по 09 листопада 2020 року в сумі стягнення за один місяць - 18250,76 грн (вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень сімдесят шість копійок), з якої Офісом Генерального прокурора мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року змінено в частині викладення пункту 4 резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2014 по 09 листопада 2020 року в сумі 986 862 (дев'ятсот вісімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 42 коп, з якої Офісом Генерального прокурора мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року та вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - наказом Генерального прокурора №562ц від 14 травня 2021 року.
ОСОБА_1 , вважаючи неправомірними дії Офісу Генерального прокурора щодо затримки в поновленні його на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року, звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у виконанні рішення суду, починаючи з 10 листопада 2020 року до 13 травня 2021 року включно, у розмірі 83 621,16 грн.
Вирішуючи спір суд виходив з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.
Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання.
У відповідності до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
При цьому, згідно з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц зауважив, що: «…Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.».
У постанові від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15 Верховний Суд України вказав, що «…Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі…».
«…Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».
Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи та необхідності для цього звернення цієї особи з відповідною заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, - спростовуються чинними нормами законодавства та висновками, викладеними у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, наведеними вище.
Отже, Офіс Генерального прокурора на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року в частині його негайного виконання, мав видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року та щодо виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - відразу після оголошення рішення суду.
В той же час такий наказ №562ц Офісом Генерального прокурора виданий лише 14 травня 2021 року, чим допущено затримку у виконанні рішення суду про поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.
Як наслідок, виникла відповідальність за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі, передбачена статтею 236 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №140/3020/19 вказав, що: «…40.1. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
41. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльності самого позивача.
42. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
43. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
44. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
45. Вищевказана стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
46. Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновку, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог.
47. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період…».
«…49. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України)».
З огляду на те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/20538/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді ухвалене судом -09 листопада 2020 року і в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущене до негайного виконання, наказ Офісом Генерального прокурора видано 14 травня 2021 року, - період затримки у виконанні вказаного рішення суду становить з 10 листопада 2020 року по 13 травня 2021 року включно.
Зазначений період є часом вимушеного прогулу, а відтак за цей час підлягає відшкодуванню середній заробіток.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника, у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами) (Порядок №100).
Відповідно до пункту з) пункту 1 Порядку №100 1. цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку (Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 (Порядок розрахунку виплат у всіх випадках
збереження заробітної плати) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 25 серпня 2020 року №21-1047зп заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2014 року складала 14244,25 грн. та відпрацьовано 23 дні, за листопад 2014 року заробітна плата складала 14292,97 грн. і відпрацьовано 20 днів. Всього за два місяці 2014 року перед звільненням заробітна плата склала 28537,22 грн. і разом відпрацьовано 43 дні.
Сума середньоденної заробітної плати становить 663,66 грн. (28537,22 грн. : 43 робочих дні).
Сума середньої заробітної плати складає 14268,69 грн. (663,66 грн. х 21,5 середня планова кількість робочих днів за жовтень - листопад 2014 року).
Починаючи з 10 листопада 2020 року до 13 травня 2021 року включно строк вимушеного прогулу становить 126 робочих днів.
Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 83621,16 грн. (663,66 грн. х 126 робочих днів), який підлягає стягненню на користь позивача.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач по справі як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом правомірності своєї поведінки щодо затримки виконання судового рішення від 09 листопада 2020 року у справі №№826/20538/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню судом.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
В силу вимог частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При цьому, відповідно до частини третьої цієї статті якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а тому витрати по стягненню судового збору відсутні.
Разом з тим, під час судового розгляду справи до закінчення судових дебатів представником позивача заявлено клопотання про подання додатково після ухвалення рішення по суті позовних вимог доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Таким чином питання про відшкодування витрат на правову допомогу вирішуватиметься в разі подання відповідних доказів у порядку, встановленому статтею 143 та статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2020 року до 13 травня 2021 року включно, у розмірі 83 621,16 грн. (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять одну гривню 16 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко
Повний текст рішення складено 14 січня 2022 року.