ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 січня 2022 року м. Київ № 640/38672/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Бояринцева М.А., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м.Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві, що виразилася у видачі Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі у кримінальному провадженні, стосовно якої відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням №026-0002799 від 17.04.2020 щодо призначення адвоката Афендулової Марини Георгіївни (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.07.2012 р. №5097) для надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги у справі № 756/847/14 (пров. № 1-кп/756/130/21) за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у межах кримінального провадження № 42016000000002037 від 05.08.2016;
визнати протиправною бездіяльність Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві, що виразилася у не скасуванні дії доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі у кримінальному провадженні, стосовно якої відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням №026-0002799 від 17.04.2020 щодо призначення адвоката Афендулової Марини Георгіївни (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.07.2012 р. №5097) для надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги у справі № 756/847/14 (пров. № 1-кп/756/130/21) за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у межах кримінального провадження № 42016000000002037 від 05.08.2016;
зобов'язати Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві скасувати доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі у кримінальному провадженні, стосовно якої відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням №026-0002799 від 17.04.2020 р. щодо призначення адвоката Афендулової Марини Георгіївни (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.07.2012 р. №5097) для надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правової допомоги у справі № 756/847/14 (пров. № 1-кп/756/130/21) за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у межах кримінального провадження № 42016000000002037 від 05.08.2016.
Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо підсудності справи адміністративному суду, суд зазначає наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
В той же час, частиною другою вказаної статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Тобто до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв'язку із порушенням прав суб'єкта виборчого процесу або процесу референдуму.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Статтею 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Предметом позову є оскарження дій Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві, що виразилася у видачі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачу у кримінальному провадженні та оскарження бездіяльності щодо не скасування дії даного доручення.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 16 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги.
Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням.
Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел.
Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 № 967/5 затверджено Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке містить аналогічні положення щодо діяльності центрів, визначені в Законі України "Про безоплатну правову допомогу".
З урахуванням наведеного суд зазначає, що центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є неприбутковими організаціями, що мають своїм завданням надання правових послуг та не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
При цьому, правовідносини щодо надання правових послуг позивачу є приватноправовими та пов"язані із захистом його прав у суді в межах кримінального провадження.
Наведене свідчить, що позивач та відповідач не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб'єктами владних повноважень в розумінні КАС України, відповідно даний спір не є публічно-правовим спором та не віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Разом з тим, забезпечення обвинуваченому права на захист згідно зі статтею 129 Конституції України є основною засадою судочинства, а відповідно до статті 7 Кримінального процесуального кодексу України віднесено до загальних засад кримінального провадження.
Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.
Відповідно до статті 48 Кримінального процесуального кодексу України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.
Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.
Статтею 49 Кримінального процесуального кодексу України визначено порядок залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням.
Згідно з частинами другою, третьою статті 49 Кримінального процесуального кодексу України у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.
Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, і є обов'язковою для негайного виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві призначено захисника ОСОБА_1. на виконання ухвали Оболонського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні. При цьому, в обгрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача вказує на те, що спірне доручення видано для здійснення захисту за призначенням у кримінальному провадженні, а не на окрему процесуальну дію та зазначає про наявність конфлікту інтересів позивача та призначеного адвоката.
Разом з тим, суд зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо надання оцінки наявності повноважень у захисника представляти інтереси обвинуваченого у кримінальному провадженні та наявності конфлікту інтересів. Дані питання підлягають вирішенню в межах кримінального провадження.
В свою чергу, згідно із частинами першою, другою статті 54 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його.
Якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані організувати зустріч захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі якщо підозрюваний, обвинувачений особисто та безпосередньо повідомляє захиснику про небажання мати захисника, заміну захисника після конфіденційної розмови із захисником, така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії або журналі судового засідання.
Таким чином, положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначений порядок відмови/зміни захисника у кримінальному провадженні.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що даний спір не підлягає розгляду адміністративним судом, а спірні питання підлягають вирішенню за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд відмовляє у відкритті провадження у справі.
Враховуючи непідсудність даної справи Окружному адміністративному суду міста Києва, судом не вирішується заява про забезпечення позову.
На підставі вищенаведеного, ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу негайно.
3. У випадку оскарження ухвали копії позовних матеріалів будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя М.А. Бояринцева