Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області
Справа № 483/2036/21
Провадження № 2/483/147/2022
Іменем України
08 лютого 2022 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Рак Л.М.,
за участю секретаря Марчук І.В.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Очаківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
07 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою до Очаківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради (далі - Очаківська ЗОСШ-інтернат). Свої вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11 січня 2022 року, позивачка обґрунтовувала тим, що її з 08 листопада 2021 року на підставі ст. 46 КЗпП України було відсторонено з посади вчителя історії вказаного навчального закладу без збереження заробітної плати наказом в.о. директора Очаківської ЗОСШ-інтернат № 89-к від 08 листопада 2021 року на підставі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року. Відсторонення її від роботи вважала незаконним, оскільки відповідно до п. 4 Положення про організацію та проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 595 від 16 вересня 2011 року щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку, однак всі вакцини проти коронавірусної хвороби COV1D-19, які використовувались в Україні, були включені до переліку ВООЗ лише для застосування в надзвичайних ситуаціях. Також наголошувала на порушення відповідачем вимог п. 1.2. Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66, а саме на те, що відсторонення від роботи має здійснюватися за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, а таких посадових осіб на теперішній час немає. Крім того, при винесенні оскаржуваного наказу відповідач не дотримався вимог Закону України «Про колективні договори і угоди», вимог Колективного договору та Правил внутрішнього розпорядку, оскільки відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати, не виконавши вимог ст. 103 КЗпП України, а саме не попередивши про зміни діючих умов праці в бік погіршення за два місяці. Також в обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що відповідачем було порушено вимоги законодавства щодо лікарської таємниці, а також те, що застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і вільної згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Посилаючись на викладене, а також на те, що відстороненням від роботи було порушено її конституційне право на працю та позбавлено її та її родину засобів до існування, просила визнання незаконним та скасувати наказ № 89-к від 08 листопада 2021 року, виданий в.о. директора Очаківської ЗОСШ-інтернат про відсторонення від роботи, поновити її на посаді вчителя історії вказаного навчального закладу шляхом відновлення попереднього становища, допустивши до виконання своїх трудових обов'язків та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати відсторонення по дату допуску до виконання трудових обов'язків на посаді вчителя історії, за весь період незаконного відсторонення.
У судовому засіданні позивачка заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, зазначивши, що під час видачі оскаржуваного наказу керувалась наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме у межах наданих їй повноважень згідно з нормами чинного законодавства та з метою захисту епідеміологічного благополуччя громадян, зокрема дітей очолюваного нею навчального закладу. Крім того, зазначила, що заробітна плата повинна виплачуватися лише тим працівникам, які виконують свої трудові обов'язки, а саме за відпрацьований час.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.
Згідно з копією трудової книжки, виданої 16 серпня 2006 року 13 березня 2012 року позивачку ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Очаківської ЗОСШ-інтернат на посаду вихователя, а 01 вересня 2017 року переведено на посаду вчителя історії та правознавства (а.с. 33-38).
Як вбачається з копії повідомлення від 01 листопада 2021 року про обов'язкове профілактичне щеплення проти COV1D-19 (а.с. 39-40) позивачці ОСОБА_1 було запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COV1D-I9, а саме: документ на підтвердження отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COV1D-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COV1D-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Крім того, ОСОБА_1 було запропоновано надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. Також позивачку було попереджено, що у разі ненадання до 05 листопада 2021 року одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-111.
Наказом № 89-к від 08 листопада 2021 року, виданим в.о. директора Очаківської ЗОСШ-інтернат позивачку ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COV1D-19 без збереження заробітної плати (а.с. 43).
Вказані обставини не оспорюються сторонами, а тому суд вважає їх встановленими.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Разом із тим, згідно зі ст. 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» передбачено, що обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлено Міністерством охорони здоров'я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19, до якого, крім інших, входять працівники загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Цим наказом передбачено, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Міністерством юстиції України зроблено висновок, що наказ Міністерства охорони здоров'я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація даного наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731).
За таких обставин, у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.
Таким чином, питання обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку не стосується лише тих працівників, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Разом із тим, позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів, що вона має такий стан здоров'я, який є перешкодою для вакцинування.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Чинним законодавством не передбачено чіткого визначення поняття відсторонення від роботи, однак згідно з практикою відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату). Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки ст. 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Вирішуючи даний спір, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Разом із тим, такі втручання є цілком припустимими.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13) зазначив, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії. ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини вказав, що ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 Конвенції.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання, національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .
Оцінюючи доводи позивачки стосовно сумнівності ефективності вакцинування, суд також бере до уваги правову позицію ЄСПЛ, який посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .
Отже, право позивачки ОСОБА_1 на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов'язкового щеплення.
При цьому, позивачка після отримання нею щеплення може відразу приступити до виконання своїх посадових обов'язків.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Посилання позивачки на порушення відповідачем вимог законодавства щодо лікарської таємниці судом також не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.
Згідно зі ст. 286 ЦК України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров'я особи, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.
Разом із тим, сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме факт вакцинації.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у ній докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд справи, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача порушення права позивачки на працю, передбаченого приписами ст. 43 Конституції України, та інших нормативно-правових актів, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Через те, що наявність порушення законодавства про працю з боку відповідача встановлено не було, вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.
Судовий збір суд відносить на рахунок позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Очаківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу № 89-к від 08 листопада 2021 року, виданого в.о. директора Очаківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради про відсторонення від роботи, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивачки.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17 лютого 2022 року.
Головуючий: