ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 759/1538/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаВідділу з питань реєстраціїперебування проживання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2
провизнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певну дію, -
До Святошинського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Відділу з питань реєстраціїперебування проживання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення адміністратора ЦНАП відділу з питань реєстрації перебування/проживання Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації - ОСОБА_3 про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 );
- зобов'язати відділ з питань реєстраціїперебування проживання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.01.2020 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу з питань реєстраціїперебування проживання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певну дію та відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.04.2020 справу №759/1538/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №759/1538/20 передано на розгляд судді Вєкуа Н.Г.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2020 року адміністративну справу №759/1538/20 прийнято до провадження судді Вєкуа Н.Г. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на протиправність відмови органу реєстрації у здійсненні реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ) так як, згода на реєстрацію у квартирі отримана від усіх співвласників, та на підставі документа що посвідчує їх право власності. На переконання позивача вимога органу реєстрації у наданні згоди всіх співвласників житла для реєстрації місця проживання не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки згідно довіреності посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толетіковою О.М. від 27.08.2016 року номер в реєстрі 3516, ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_2 діяти від її імені.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що при поданні заяви про реєстрацію місця проживання Позивачем не надано згоди всіх співвласників квартири, що є необхідною умовою при реєстрації місця проживання у разі відсутності документа, що підтверджує право на проживання у житлі, не надано реєстраційного посвідчення КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», що підтверджує реєстрацію права власності на нерухоме майно за Договором купівлі- продажу від 11.09.2012, надано довіреність, яка не містить повноважень представника щодо здійснення реєстрації місця проживання у квартирі третіх осіб, що у свою чергу підтверджує відсутність згоди одного зі співвласників квартири, а тому органом реєстрації було відмовлено в реєстрації місця проживання на підставі пункту 11 Правил реєстрації. Відтак, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, відмовляючи в реєстрації місця проживання, діяла в межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу з питань реєстрації/перебування проживання святошинської районної в м.Києві державної адміністрації з заявою про вчинення реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), що належить на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) в рівних частках. До заяви додано згоду на реєстрацію у вказаному житловому приміщенні: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та нотаріально посвідчену довіреність від 27.08.2016 року зареєстрованої в реєстрі №3516 ОСОБА_9 .
11 грудня 2019 року головним спеціалістом ОСОБА_10 відмовлено у реєстрації місця проживання відповідно до пункту 1 пункту 11 Правил реєстрації місця проживання (відсутнє реєстраційне посвідчення БТІ до документів про право на нерухоме майно; відсутня згода всіх співвласників нерухомого майна; в довіреності відсутні повноваження стосовно реєстрації 3-х осіб).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" (надалі також Закон) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
У статті 3 Закону визначено, що реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Частиною першою статті 6 Закону встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
При цьому частиною третьою цієї статті визначений перелік документів, які особа подає для реєстрації до органу реєстрації, зокрема: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлено Правилами реєстрації місця проживання і Порядком передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року №207 (надалі - Правила).
За змістом пункту 11 Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала необхідних документів або інформації.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 18 Правил, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає документи, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків / одного з батьків або законного представника/представників).
В силу наведених вище положень частини третьої статті 6 Закону та абзацу четвертого пункту 18 Правил реєстрація місця проживання особи є можливою у разі надання органу реєстрації документів, що підтверджують право на проживання в житлі. Відсутність таких документів є підставою для відмови у реєстрації місця проживання.
У відповідності до статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
В той же час згідно з частиною першою статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Тобто необхідною умовою щодо здійснення права володіння та користування спільним частковим майном є згода співвласників.
У спірних відносинах позивачем разом із заявою про реєстрацію місця проживання надано органу реєстрації згоду ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та нотаріально посвідчену довіреність від 27.08.2016 року зареєстрованої в реєстрі №3516 ОСОБА_9 на реєстрацію у вказаному житловому приміщенні.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 19.11.2003, що додане до позову, квартира АДРЕСА_2 , що складає 19/100 частин квартири АДРЕСА_3 , належить на праві спільної (сумісної або часткової) власності гр.
ОСОБА_5 та членам її сім'ї ОСОБА_11 , ОСОБА_12 в рівних частинах. Право власності на вказану квартиру зареєстроване в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 01.12.2003 за № 3186, про що свідчить реєстраційне посвідчення.
Проте судом встановлено та наголошено відповідачем, що 11.09.2012 9/100 частин квартири АДРЕСА_2 було відчужено співвласниками на ім'я ОСОБА_13 . Даний факт підтверджується написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу на свідоцтві про право власності на житло від 19.11.2003 про посвідчення за реєстровим номером 3181 Договору купівлі-продажу 9/100 частин квартири від 9/100 частин від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_13 .
Із заяви про реєстрацію місця проживання Позивача від 11.12.2019 вбачається, що згоди на реєстрацію місця проживання від ОСОБА_13 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_2 , Позивачем не надано органу реєстрації.
Крім того, судом встановлено, що на підтвердження згоди на реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ) позивачем надано довіреність від 27.08.2016 року, якою гр. ОСОБА_14 уповноважила гр. ОСОБА_2 розпоряджатися належною їй на праві власності частиною квартири АДРЕСА_4 , що становить 19/100 частин квартири АДРЕСА_5 .
Проте, судом встановлено, що вищезазначена довіреність не містить повноважень представника щодо реєстрації місця проживання третіх осіб. Так, гр. ОСОБА_2 за вказаною довіреністю уповноважена розпоряджатися (продати, передати в оренду (найм), обміняти, за ціну та на умовах на її розсуд) належною гр. ОСОБА_14 на праві власності частиною квартири АДРЕСА_4 , що становить 19/100 частин квартири АДРЕСА_5 . Таким чином, співвласником гр. ОСОБА_14 не надана згода на реєстрацію місця проживання Позивача.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння слід розуміти як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно.
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Аналізуючи складові правомочності права власності у контексті спірних відносин слід виходити з того, що надання особою, яка є власником житла, дозволу на реєстрацію місця проживання особи стосується права користування майном.
Відповідно до частини першої статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Основні засади здійснення права спільної часткової власності визначені у статті 358 Цивільного кодексу України.
Так, частиною першою статті 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до частини другої цієї статті, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Отже, закріплена у пункті 18 Правил реєстрації місця проживання вимога про необхідність надання згоди на реєстрацію місця проживання особи співвласниками житла обумовлена особливостями реалізації правомочності володіння, користування та розпорядження майном (житлом), що перебуває у спільній часткові власності, суть яких полягає у тому, що здійснення будь-яких юридично значимих дії, пов'язаних із здійсненням права власності, вимагає отримання згоди інших осіб, яким належить це майно.
Таким чином, при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов'язковою.
Аналогічний висновок щодо застосування зазначених вище норм права у спірних відносинах наведено у постанові Верховного Суду від 27.02.20 у справі №522/8166/17, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд зауважує, що у заяві про реєстрацію місця проживання зазначено про надання згоди виключно ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Згода інших співвласників житла разом із заявою не надана.
З цих підстав, суд дійшов висновку, що орган реєстрації правомірно відмовив ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання.
Отже, органом реєстрації дотримано вимоги Закону та Правил щодо прийняття рішення про відмову в реєстрації місця проживання в день звернення особи.
Інші доводи позивача не спростовують висновків суду про відсутність підстав для реєстрації місця його проживання у зазначеному житлі з огляду на не надання органу реєстрації згоди усіх співвласників квартири.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог відсутні і підстави для відшкодування позивачеві понесених витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа