Справа № 420/22850/21
24 січня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Виробничо-комерційного колективного підприємства “ВЄЛЄС” (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Центральна, 28, код ЄДРПОУ 25415736) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Виробничо-комерційного колективного підприємства “ВЄЛЄС” (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Центральна, 28, код ЄДРПОУ 25415736) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 26522/15-32-18-10 від 27.10.2021 року, прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що ГУ ДПС в Одеській області, за результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість з питань своєчасності сплати, було складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість» від 01 вересня 2021 року № 18447/15-32-18-10/25415736, в якому, на думку податкового органу, встановлено факт несвоєчасної сплати суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 33672,80 грн. У зв'язку з цим відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення. з якого вбачається, що на підставі п.124.2 ст.124 ПК України зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25% від погашеної суми податкового боргу.
Позивачем зазначалося, що несплата задекларованого ПДВ відбулася виключно із-за браку грошових коштів на рахунку, про що було надано виписку із банку. Крім того, підприємством вживалися заходи щодо отримання грошових коштів від контрагентів і як тільки кошти надійшли на рахунок Позивача - одразу ж були скеровані на сплату податків. Ці факти були перевірені Відповідачем, проте не взяті до уваги.
Позивач зазначає, що умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є: встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Відповідальність за скоєння податкового правопорушення настає лише у разі коли контролюючий орган доведе, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але платником податків не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Просто невчинення дій зі сплати податків не вказує на цілеспрямоване створення таких умов. Мають бути вчинені додаткові дії щодо протиправної змови з контрагентами, виведення капіталу тощо, які будуть свідчити про цілеспрямоване ухилення від виконання податкових обов'язків. У протилежному випадку сам факт несплати податків має визнаватися лише умисним, що дискримінує платника податків. Тим більше, що пункті 124.1 ПКУ закріплено відповідальність за неумисну несвоєчасну сплату податків.
Виходячи з аналізу положень пункту 124.2, статті 124 ПК України, юридичним фактом, з яким пов'язується відповідальність у вигляді штрафу, є обов'язок доведення контролюючим органом скоєння платником податків податкового правопорушення, а саме що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але платником податків умисно не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання встановлений ПК України вчиняв умисно затримку сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Позивач вважає, що в Акті камеральної перевірки жодних обґрунтувань, що Позивач порушив пункт 124.2 статті 124 ПК України, а саме діяння вчинені умисно - не наведено.
З наведених підстав позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та належить до скасування
Ухвалою суду від 23.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що Головне управління ДПС в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та просить в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначає, що в ході проведення камеральної перевірки встановлено факт несвоєчасної сплати суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 33672,80 грн.
Відповідач зазначає, що виконанням податкового обов'язку, є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлених законодавством строк (п.38.1 ст.38 Кодексу). Сплата податку здійснюється платником податку безпосередньо. Граничні терміни сплати передбачено в п.57.1 ст.57 Кодексу. Платник обізнаний із граничними строками сплати узгоджених сум грошових зобов'язань, адже вони закріплені в Кодексі.
Платником самостійно визначені грошові зобов'язання згідно поданої податкової декларації з ПДВ за червень 2021 року № 9198328236 від 19.07.2021 та уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2021 року № 9245333329 від 26.08.2021р.
Однак платник не вжив достатніх заходів для своєчасної сплати узгоджених сум грошових зобов'язань через те, що він діяв нерозумно та без належної обачності. Дані дії ВККП «ВЄЛЄС» вважаються винними, зважаючи, що особа мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте ВККП «ВЄЛЄС» не вжито достатніх заходів щодо їх дотримання.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ВККП «ВЄЛЄС» самостійно визначені грошові зобов'язання згідно поданої податкової декларації з ПДВ за червень 2021 року № 9198328236 від 19.07.2021 (граничний термін сплати 30.07.2021 року) та уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2021 року № 9245333329 від 26.08.2021р. (граничний термін сплати 26.08.2021).
Фактична сплата за вищезазначеними самостійно визначеними грошовими зобов'язаннями відбулась 02.08.2021 року та 27.08.2021 року відповідно.
Посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області 01.09.2021 року було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість з питань своєчасності сплати ПДВ, за результатом якої було складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість від 01 вересня 2021 року № 18447/15-32-18-10/25415736, в якому встановлено порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме факт несвоєчасної сплати суми узгодженого зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33672,80 грн.
04.10.2021 року ВККП «ВЄЛЄС» було подано заперечення на акт перевірки.
27.10.2021 року ГУ ДПС в Одеській області прийнято податкове повідомлення рішення №26522/15-32-18-10, яким, за порушення строку сплати грошового зобов'язання на суму 33672,80 грн., на підставі п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України, зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25% - 8418,20 грн.
Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС в Одеській області, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про його скасування.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Пунктом 76.1 статті 76 Податкового кодексу України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.
Законом України від 16.01.2020 №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесено зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125.1.2 - 125.1.4 статті 125.1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.
Податковим правопорушенням, у відповідності із п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.
Суд відмічає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є:
встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;
доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.
Слід відмити, що разом із цим, необхідно враховувати, що згідно п.109.3 ст.109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125.1.2 - 125.1.4 статті 125.1 цього Кодексу.
У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.
Відповідно до п.124.2 ст.124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПКУ та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (абзац другий п.109.1 ст.109 ПКУ).
У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125 1.2 - 125 1.4 статті 125 1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи (абзац другий п.109.3 ст.109 ПКУ).
У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, то останній не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Водночас, положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків (п.112.7 ст.112 ПКУ).
Таким чином, відповідальність за скоєння податкового правопорушення настає лише у разі коли контролюючий орган доведе, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але платником податків не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Судом встановлено, що позивач не заперечує факт несвоєчасної сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання. Разом з цим позивач заперечує наявність в нього умислу, оскільки несплата задекларованого ПДВ відбулася виключно із-за браку грошових коштів на рахунку, про що було надано виписку із банку. Крім того, підприємством вживалися заходи щодо отримання грошових коштів від контрагентів, на підтвердження чого позивачем надано до суду листи від 29.07.2021 року, направлені на адресу контрагентів.
З приводу наведеного суд зазначає, що актом перевірки встановлено, що обставини які пом'якшують відповідальність або звільняють від відповідальності за вчинення податкових правопорушень за даними контролюючого органу відсутні.
Також про можливість Позивача виконати обов'язок по своєчасній сплаті самостійно визначених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, свідчить той факт, що інформація про граничні строки подання податкової звітності та строки сплати податку знаходиться у вільному доступі та закріплена в Кодексі.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що ним вживалися заходи щодо отримання грошових коштів від контрагентів, оскільки позивачем при виборі контрагента не було дотримано принцип «розумної (належної) обачності», тобто з боку платника не було проаналізовано (ретельно перевірено) свого контрагента на предмет можливості здійснювати своєчасну сплату наданих послуг.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що контролюючим органом доведено скоєння платником податків податкового правопорушення, а саме що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але платником податків умисно не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання встановлений ПК України, вчиняв умисно затримку сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано було прийнято податкове повідомлення-рішення № 26522/15-32-18-10 від 27.10.2021 року.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд
В задоволенні адміністративного позову Виробничо-комерційного колективного підприємства “ВЄЛЄС” (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Центральна, 28, код ЄДРПОУ 25415736) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.