16 лютого 2022 року м. Київ Справа № 320/11079/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.07.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем, в порушення положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, при звільнені його з військової служби не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/11079/20 та прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не набув права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні, оскільки надання військовослужбовцям додаткової відпустки в особливий період припинено.
Крім того, представник відповідача наголошує, що позивач отримав статус учасника бойових дій лише у 2018 році, а відтак підстави для виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017 рік відсутні.
За наведених обставин представник відповідача вважає, що Військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Командуванням Десантно-штурмових військ Збройних Сил України 02.10.2018 (а.с. 13).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2019 № 129 позивача, звільненого з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.07.2019 № 21-РС у запас на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 12).
Цим же наказом прийнято рішення про виплату позивачу грошової компенсації, передбаченої абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік та 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.
У лютому 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки.
Листом від 19.02.2020 № 44/506 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки здійснюється відповідачем виключно на підставі рішень суду, які набрали законної сили.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
В силу приписів пункту 8 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Так, згідно з положеннями статті 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР), додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік надається, зокрема, учасникам бойових дій.
Аналогічні положення закріплені в пункті 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII).
Абзацом першим та другим пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку про наявність у військовослужбовця, який має статус учасника бойових дій, права на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а у разі її невикористання - права на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.
Водночас Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який набрав чинності 18.03.2014, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
На виконання вимог наведеного вище Указу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період" від 04.07.2014 № 1589-VII пункт 17 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ замінено пунктами 17-19, у відповідності до приписів яких, зокрема, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті (особливий період, який розпочинається з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію), інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Таким чином, надання військовослужбовцям додаткової відпуски в особливий період припинено.
Разом з тим обмеження використання військовослужбовцем набутої ним за період проходження служби додаткової відпустки не впливає на його гарантоване абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ право на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
За наведених обставин, право особи на отримання встановленої чинним законодавством соціальної гарантії - додаткової відпустки - забезпечується двома способами:
1) безпосереднім наданням особі відпустки після закінчення особливого періоду;
2) у разі звільнення особи - виплатою грошової компенсації, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені судом касаційної інстанції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які в силу приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд має враховувати при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи № 320/11079/20, враховуючи суб'єктний склад сторін, предмет та підстави позову, а також правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дана справа є типовою по відношенню до зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Так, під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивач з 30.12.2016 по 01.07.2019 проходив службу в Збройних Силах України та у 2018 році отримав статус учасника бойових дій.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються та підтверджуються даними, наведеними у посвідченні серії НОМЕР_2 , виданому позивачу Командуванням Десантно-штурмових військ Збройних Сил України 02.10.2018 (а.с. 13), та витягах з наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 30.12.2016 № 340 (а.с.11) та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2019 № 129 (а.с. 12).
Таким чином, з жовтня 2018 року позивач, як учасник бойових дій, набув право на отримання додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону України № 3551-XII, та, як наслідок, на одержання відповідно до положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Водночас додаткові відпустки за 2018-2019 роки позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 не надавались, грошова компенсація при звільненні за невикористані дні таких відпусток не виплачувалась.
Вказані обставини представником відповідача не заперечуються.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2018 - 2019 роки, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України № 2011-ХІІ.
При цьому посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.06.2018 в адміністративні справі № 545/1881/16-а, не приймаються судом до уваги, оскільки прийняті за інших фактичних обставин справи (у вказаній справі позивач мав статус учасника бойових дій, водночас не був військовослужбовцем).
За таких обставин бездіяльність відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки, суд вважає протиправною.
Разом з тим підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017 рік, відсутні, оскільки право на отримання цієї відпустки та, відповідно, грошової компенсації за її невикористання, безпосередньо пов'язано із набуттям військовослужбовцем статусу учасника бойових дій, який, як встановлено судом, набуто позивачем у жовтні 2018 року.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити позивачу як учаснику бойових дій нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.07.2019, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
У свою чергу ознакою дискреційних повноважень є право суб'єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти з певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.
З огляду на те, що алгоритм дій суб'єкта владних повноважень - військової частини - під час виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до положень Закону України № 2011-XII чітко визначений чинним законодавством, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов'язання відповідача вчинити вказані дії не є втручанням у компетенцію суб'єкта владних повноважень.
Крім того, як вже зазначалось судом вище, право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виникло у позивача як учасника бойових дій, починаючи з жовтня 2018 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу як учаснику бойових дій нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.07.2019.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки.
3.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.07.2019.
4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Харченко С.В.