02 лютого 2022 року Справа № 160/17556/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Гаврилівському СПТУ №12 Нововоронцовського р-ну Херсонської області з 01.09.1981 по 18.07.1984 року та періоди роботи з 26.03.2010 по 26.11.2010 та з 15.04.2011 по 12.12.2011 в АО «Дальня Тайга» Російської Федерації, з 28.05.2012 по 27.10.2012 в ООО «Гран» Російської Федерації, з 05.04.2013 по 25.11.2013 в АО «Прииск Соловьевский» Російської Федерації, з 22.05.2017 по 31.10.2017 та з 23.04.2018 по 10.10.2018 в ООО «Герой» Російської Федерації, з 26.08.2019 по 06.10.2019 в ООО «Герба» Російської Федерації, з 14.04.2020 по 26.10.2020 в ООО «Трудові ресурси» Російської Федерації; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 16.05.2021 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії пенсійного органу щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 порушують право позивача на пенсію, відтак слід у судовому порядку зобов'язати відповідача вчинити такі дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.21 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
08.11.21 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.21 року залучено до участі у справі № 160/17556/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та розпочато розгляд адміністративної справи спочатку.
05.01.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач 27 липня 2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Покровський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пільгової пенсії за віком по списку № 2.
Рішенням №047250011022 від 03.08.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України №1058.
Підставою для відмови слугувало те, що пенсійним органом не враховано певних періодів роботи позивача з огляду на не підтвердження сплати страхових внесків компетентними органами згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійною забезпечення від 13 березня 1992 року.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Статтею 1 вказаного Закону № 1058-IV встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з оскаржуваним рішенням відповідач стверджує, що документально підтверджений загальний (страховий) стаж позивача складає 25 років 4 місяці 10 днів, у тому числі 16 років 6 місяців 20 днів за списком №2.
Відповідно до ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівники, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням пенсійного віку чоловікам на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Як встановлено судом, періоди роботи з 26.03.2010 по 26.11.2010, з 15.04.2011 по 12.12.2011, з 28.05.2012 по 27.10.2012, з 05.04.2013 по 25.11.2013, з 22.05.2017 по 31.10.2017, з 23.04.2018 по 10.10.2018, з 14.04.2020 по 26.10.2020 відповідач не зарахував до страхового стажу позивача у зв'язку з непідтвердженням сплати страхових внесків компетентними органами згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійною забезпечення від 13 березня 1992 року та з урахуванням невірного зазначення ім'я у довідці (ТОВ «ГРАН») «Георгій» замість « ОСОБА_2 ».
Оцінюючи такі мотиви відповідача, суд виходить з наступного.
Записами трудової книжки позивача підтверджується його праця у наступних періодах:
з 26.03.2010 по 26.11.2010, з 15.04.2011 по 12.12.2011 в Акціонерному і товаристві “Дальня Тайга”;
з 28.05.2012 по 27.10.2012 у ТОВ “Гран”;
з 05.04.2013 по 25.11.2013 у АТ “Прііск Солов'ївський”;
з 22.05.2017 по 31.10.2017, з 23.04.2018 по 10.10.2018 у ТОВ “Герой”;
з 26.08.2019 по 06.10.2019 у ТОВ “Герба”.
Разом з тим, з долучених до матеріалів справи довідок, виданих вказаними товариствами, вбачається, що позивач дійсно працював на даних підприємствах у спірні періоди, а з його заробітної плати проводились або частково проводились відрахування в Пенсійний фонд Російської Федерації.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також суд враховує численну та усталену практику Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17).
Так, суд касаційної інстанції при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа №144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17) зробив висновок, згідно якого, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством- страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відносно допущеної помилки у довідці, що видана ТОВ “Гран”, суд вказує наступне.
Судом встановлено, що у довідках ТОВ “Гран” ім'я позивача вказано « ОСОБА_3 », « ОСОБА_2 » замість вірного « ОСОБА_2 ».
Відповідно до копії паспорту громадянина України прізвище ім'я та по батькові вказано « ОСОБА_1 », проте виявлені відповідачем недоліки не впливають на період роботи позивача та сплату страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
До того ж, такі довідки містять дату народження позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка відповідає відомостям у паспорті громадянина України ОСОБА_1 .
Отже, відповідачем протиправно не зараховано зазначені періоди його роботи до загального страхового стажу, а належним способом захисту (відновлення) порушеного права буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.03.2010 по 26.11.2010 та з 15.04.2011 по 12.12.2011 в АО «Дальня Тайга» Російської Федерації, з 28.05.2012 по 27.10.2012 в ООО «Гран» Російської Федерації, з 05.04.2013 по 25.11.2013 в АО «Прііск Солов'ївський» Російської Федерації, з 22.05.2017 по 31.10.2017 та з 23.04.2018 по 10.10.2018 в ООО «Герой» Російської Федерації, з 26.08.2019 по 06.10.2019 в ООО «Герба» Російської Федерації, з 14.04.2020 по 26.10.2020 в ООО «Трудові ресурси» Російської Федерації.
Щодо вимоги позивача зарахувати до загального стажу роботи періоду його навчання в Гаврилівському СПТУ №12 Нововоронцовського р-ну Херсонської області з 01.09.1981 по 18.07.1984 року, суд зазначає наступне.
Так, під час розгляду справи судом встановлено незарахування до загального стажу позивача періоду його навчання в Гаврилівському СПТУ №12 Нововоронцовського р-ну Херсонської області з 01.09.1981 по 18.07.1984 року.
Статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлено гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти.
Частиною 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Отже, зарахування у стаж роботи за спеціальністю часу навчання у закладі професійно-технічної освіти відповідно ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» пов'язане з необхідною умовою, а саме, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналогічна за змістом вимога міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, а саме - час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.
Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.
Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.1981 по 18.07.1984 рік навчався у Гаврилівському СПТУ №12 Нововоронцовського р-ну Херсонської області за професією тракторист-машиніст широкого профілю та отримав диплом НОМЕР_1 .
З копії трудової книжки позивача вбачається, що останній у період з 09.11.1984 по 09.12.1987 проходив службу у складі озброєних сил СССР.
З 11.01.1988 позивача прийнято в автотранспортний цех водієм автомобілів з вивезення рудових копалин у кар'єрі колоні №1.
Таким чином, позивачем не дотримано вимог щодо перерви у три місяці між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу, відтак вказаний період зарахуванню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, суд зазначає наступне.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 слугувало те, що документально підтверджений страховий стаж позивача становить 25 років 4 місяці 10 днів, що недостатньо для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2.
Гарантії громадянам України права на пенсію встановлені, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII).
Пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII (в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт «б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII викладено в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Зазначеною редакцією статті 13 Закону №1788-XII фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено, зокрема: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 резолютивної частини).
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини).
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;
Працівникам інших виробництв, професій та посад дострокові пенсії залежно від умов праці (але не раніш як після досягнення 55 років чоловіками і 50 років жінками) можуть встановлюватися за результатами атестації робочих місць за рахунок коштів підприємств та організацій, призначених на оплату праці, які перераховуються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.
Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.
Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» (пункт 3 резолютивної частини).
Водночас, статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV) встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша).
На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказані положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є чинними та неконституційними не визнавалися.
При цьому статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Також, згідно абзацу першого пункту 16 XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
У випадку позивача, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника страхового стажу, який складає 25 років за п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України №213 та 30 років за п.2 ч.2 ст. 114 Закону України №1058, в редакції Закону №2148.
За таких умов, суд вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що під втратою чинності нормативно-правового акта необхідно розуміти передбачений правовими приписами момент закінчення дії нормативно-правового акта, що є наслідком настання передбачених у законодавстві обставин.
Такими обставинами можуть бути: скасування нормативно-правового акта (його частини); визнання нормативно-правового акта недійсним (неконституційним, незаконним); завершення дії тимчасового нормативно-правового акта (настання передбаченої у ньому дати або невідкладної обставини).
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 75 та пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої, серед інших, належить й прийняття законів (внесення змін до законів та їх скасування).
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовуют.ь законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинність або скасовувати їх у інший спосіб.
Крім того, приписи пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «б» частини першої статті 13), яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні даної справи норми пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України, з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Таким чином, на момент звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 норми Закону №1788-XII були чинними. Цей закон не скасовано Верховною Радою України, його положення не визнано неконституційними або незаконними і на момент вирішення справи судом.
Аналіз всіх наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 мають особи при дотриманні трьох необхідних умов: наявність необхідного віку, наявність необхідного страхового стажу та наявність достатнього пільгового стажу.
В даному випадку, підставою для відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено відсутність необхідного страхового стажу, який за списком №2 становить 25 років 4 місяці 10 днів, при необхідних 30 роках.
Отже, при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №2, відповідачем не було враховано Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) та надано перевагу більш несприятливому для позивача закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку, позивач просить визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах.
В свою чергу, судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії №047250011022 від 03.08.2021 року.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047250011022 від 03.08.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відтак, частина позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 задоволенню не підлягають, оскільки порушене право позивача відновлене шляхом визнання протиправним та скасування рішення №047250011022 від 03.08.2021 року.
Відносно вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 16.05.2021 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд вказує наступне.
З практики Європейського суду вбачається наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).
Підсумовуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з урахуванням висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, судові витрати підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача у розмірі по 227,0 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15, ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047250011022 від 03.08.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.03.2010 по 26.11.2010 та з 15.04.2011 по 12.12.2011 в АО «Дальня Тайга» Російської Федерації, з 28.05.2012 по 27.10.2012 в ООО «Гран» Російської Федерації, з 05.04.2013 по 25.11.2013 в АО «Прііск Солов'ївський» Російської Федерації, з 22.05.2017 по 31.10.2017 та з 23.04.2018 по 10.10.2018 в ООО «Герой» Російської Федерації, з 26.08.2019 по 06.10.2019 в ООО «Герба» Російської Федерації, з 14.04.2020 по 26.10.2020 в ООО «Трудові ресурси» Російської Федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області суму судового збору в розмірі 227,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області суму судового збору в розмірі 227,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська