іменем України
16 лютого 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2885/21
Головуючий у першій інстанції - Ільченко О. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/358/22
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Патук А.А.
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Прилуцька міська рада Чернігівської області,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Прилуцької міської ради, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок загальною площею 42,2 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 17 жовтня 2001 року зареєстрований у зазначеному будинку, в якому раніше проживали його мати та бабуся - ОСОБА_2 , яка за документами рахується власником домоволодіння на час звернення з даним позовом. Указував, що після смерті рідних продовжив проживати в будинку, тобто більше 20 років відкрито та безперервно користується майном та підтримує його в придатному для проживання стані, веде господарство, сплачує комунальні послуги, а отже набув право власності на спірну нерухомість за набувальною давністю.
Рішенням від 25 листопада 2021 року Прилуцький міськрайонний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість судового рішення, просить скасувати його та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував визнання позову відповідачем та не встановив, яким чином та права і інтереси яких інших осіб були порушені.
Позивач зазначає, що до 2001 року проживав у будинку разом з матір'ю та бабусею, а після 2001 року зареєстрований за місцем проживання, отже проживання у будинку, користування та володіння ним є правомірним, оскільки він був членом сім'ї померлих родичів.
Указує, що районний суд при вирішенні спору не застосував висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, стосовно необхідності встановлення добросовісності та безтитульності володіння. Вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишився висновок Верховного Суду про те, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. У той же час, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Прилуцькою міською радою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач достовірно знав, хто є дійсним власником спірного будинку, право власності на який за набувальною давністю він просить визнати. Районний суд указав, що позивачем не надано доказів та не доведено добросовісності набуття спірного будинку, а відкритість та безперервність користування не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 січня 1936 року, що підтверджується довідкою КП «Прилуцьке МБТІ» Чернігівської обласної ради від 07 червня 2021 року (а.с. 19).
Згідно з технічним паспортом, виготовленим ФОП ОСОБА_4 станом на 11 червня 2021 року, будинок, розташований по АДРЕСА_1 , складається з 4-х приміщень та має загальну площу 42,2 кв.м (а.с. 16-18).
З наявної у матеріалах справи копії паспорта позивача вбачається, що ОСОБА_1 з 17 жовтня 2001 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
За наданою КП «Прилукитепловодопостачання» інформацією 01 серпня 2013 року відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 01 серпня 2013 року по 01 червня 2021 року ОСОБА_1 сплачено за спожиті послуги на рахунок підприємства кошти в сумі 225 грн (а.с. 20, 21).
Відповідно до повідомлення АТ «Чернігівобленерго» 25 червня 2001 року з ОСОБА_1 укладений договір на користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_2 та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 . За період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року споживачем сплачено 300 грн (а.с. 24).
Звернувшись з позовом про визнання за набувальною давністю права власності на житловий будинок, ОСОБА_1 зазначав, що він відкрито, безперервно та добросовісно володіє житлом з 2001 року, оскільки фактично користується будинком, в якому постійно проживає, та сплачує комунальні послуги.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до приписів ст.ст. 321, 328 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
У своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 306/1978/16-ц Верховний Суд зазначив, що, аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Також Верховний Суд указав, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності (постанова від 18 березня 2021 року у справі № 389/2946/16-ц).
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності за набувальною давністю за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
За матеріалами справи встановлено, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 . Наведену обставину не заперечує і ОСОБА_1 , зазначаючи у позові, що у спірному будинку постійно проживали його матір та бабуся - власниця житла, а з жовтня 2001 року він зареєстрований у будинку та після смерті матері та бабусі постійно проживає у домоволодінні.
На підтвердження правомірності заволодіння нерухомим майном позивач посилається на те, що зареєструвався та почав проживати у будинку як член сім'ї власника житла - бабусі. Виходячи з наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , починаючи з 17 жовтня 2001 року був достовірно обізнаний про власника житлового будинку, право власності на який за набувальною давністю просить визнати.
Верховний Суд у своїй постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 наголосив, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. У той же час, стверджуючи про добросовісне заволодіння чужим майном, ОСОБА_1 у позові не спростовує та зазначає про наявність фактичного власника спірного житлового будинку
За вищенаведених обставин, позивач, як особа, яка фактично володіє та вільно користується спірним майном, знає і завжди знав власника майна, отже не може заявляти позову про визнання права власності за давністю володіння.
На переконання колегії суддів, безперервне користування протягом 20 років житловим будинком, здійснення за ним догляду та утримання, не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем в контексті ст. 344 ЦК України, та не зумовлюють набуття права власності на спірне житло за позивачем.
Посилання позивача на неврахування судом першої інстанції при вирішенні спору висновку ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 щодо застосування відповідних норм права апеляційним судом відхиляються, оскільки ОСОБА_1 довільно трактує наведений висновок суду касаційної інстанції, не спростовуючи при цьому викладену районним судом оцінку фактичних обставин справи та аргументів на користь відмови у задоволенні позову, які зводяться до того, що володіння позивачем чужим майном не було безтитульним.
Є хибними доводи апеляційної скарги про визнання Прилуцькою міською радою позовних вимог, оскільки відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України прийняття у даній справі визнання відповідачем позову суперечитиме вимогам закону.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року.
Головуюча: Судді: