Справа № 450/626/16-а Провадження № 2-а/450/56/22
про закриття провадження у справі
09 лютого 2022 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі :
головуючого-судді Кукси Д.А.
секретаря судового засідання Оленич О.І.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача Мельник О.І.
третьої особи Федак М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про бездіяльність суб'єкта владних повноважень, -
встановив:
17.03.2016 року позивач звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Просить визнати протиправною бездіяльність Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, зобов'язавши орган місцевого самоврядування погодити межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , вирішити питання розподілу судових витрат.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є власником житлового будинку в с. Черкаси Пустомитівського району, який отримав у спадщину від своєї матері. Між позивачем та його сусідом ОСОБА_2 виник спір щодо користування належною йому земельною ділянкою. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.09.1994 року сусідці ОСОБА_2 було відмовлено у позові щодо усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою та був задоволений зустрічний позов ОСОБА_1 щодо відновлення його законних прав на землеволодіння. 05.06.1995 року судова колегія в цивільних справах Львівського обласного суду залишила вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Позивач неодноразово звертався до Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району про встановлення меж земельної ділянки, на якій розташований його житловий будинок відповідно до проекту забудови спірної земельної ділянки, однак отримував лише відписки. Жодного рішення за його зверненнями органом місцевого самоврядування не приймалося. Рішенням Дмитрівської сільської ради від 15.08.2013 року №244 Дмитрівська сільська рада відмовила позивачу у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, хоч перед цим йому було рекомендовано звернутися до відповідної ліцензованої організації. 18.06.2014 року позивач отримав відповідь від Дмитрівської сільської ради №158 на його звернення щодо можливості оформлення документів на земельну ділянку, якою йому рекомендовано зробити обміри власного землеволодіння відповідно до проекту забудови. На замовлення позивача ФОП ОСОБА_4 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Однак, 08.12.2015 року позивач отримав відповідь №209 на свою заяву, в якій йому відмовлено у затвердженні погодження меж та передачі межових знаків відповідно до акту, мотивуючи це невідповідністю генеральному плану с. Черкаси. Відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.09.1994 року, ухвали Львівського обласного суду від 05.06.1995 року, проекту забудови земельної ділянки та акту виносу в натуру меж земельної ділянки та розбивки будівель вбачає, що земельна ділянка є сформованою та перебуває у його володінні. Зазначає, що план зонування території с. Черкаси було розроблено без урахування даних державного земельного кадастру, цільового призначення земельної ділянки та інтересів позивача по АДРЕСА_1 . Відтак, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка перебуває у його володінні, не могла бути віднесена до земель загального користування та вулично - дорожньої мережі, при умові належного урахування даних земельного кадастру, а під час розроблення та затвердження генерального плану населеного пункту с. Черкаси, Дмитрівською сільською радою були грубо порушені норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та право позивача володіння, користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.03.2016 року відкрито провадження за адміністративним позовом.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.10.2016 року залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.
Відповідач Дмитрівська сільська рада Пустомитівського району та треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заявлені позивачем вимоги заперечили, посилаючись на недотримання позивачем проекту забудови його земельної ділянки, що його було зобов'язано рішеннями судів. Вважають вимоги ОСОБА_1 безпідставними, та намаганням його приватизувати разом із своєю земельною ділянкою частину земель загального користування, яка є спільним проїздом, просили у їх задоволенні відмовити. Зазначають, що заміри та план земельної ділянки не співпадає з проектом забудови земельної ділянки позивача.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.09.2017 року про призначення судової земельно - технічної експертизи, суд задоволив клопотання представника позивача, адвоката Мельника О.І., та призначив у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про бездіяльність суб'єкта владних повноважень судову земельно-технічну експертизу на вирішення якої поставив питання:
- Встановити місце проходження межі між суміжними земельними ділянками ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно проекту забудови земельної ділянки ОСОБА_1 від 22.07.1983 року площею 0,10 га. в АДРЕСА_1 .
Проведення експертизи доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
29.03.2021 року до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшов Висновок експертів за результатами проведення комісійної судової земельно - технічної експертизи №3241/1119 від 19.03.2021 року, скерований листом Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19.03.2021 року №3241/1119.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.09.2021 року суд поновив провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.09.2021 року суд залучив до участі у справі Щирецьку селищну раду Львівського району Львівської області як правонаступника відповідача Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
В судовому засіданні 09.02.2022 року судом поставлено на обговорення питання про закриття провадження в адміністративній справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позивач та його представник про закриття провадження у справі заперечили.
Третя особа ОСОБА_2 щодо закриття провадження в адміністративній справі підтримала, просить закрити.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, висновок експертів за результатами проведення комісійної судової земельно - технічної експертизи №3241/1119 від 19.03.2021 року, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2010 № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив, що:
- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову.
За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України та статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Згідно із частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Відповідно до статей 38, 39 цього Кодексу до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права власності на земельну ділянку є рішення органу місцевого самоврядування.
Статтею 198 Земельного кодексу України визначено, що при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Судом встановлено, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 на замовлення позивача виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (узгодження) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складовою частиною якої є акт погодження меж та передачі межових знаків ОСОБА_1 .
Вбачаючи, що кадастрова зйомка земельної ділянки ОСОБА_1 проведена з порушенням проекту забудови, виданого у 1983 році, а також порушення свого права на користування землями загального користування, користувачі суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовились від підписання акту погодження зовнішніх меж земельної ділянки позивача.
Листом від 18.06.2014 року №158 Дмитрівська сільська рада повідомила позивача що при оформленні права власності на земельну ділянку необхідною умовою є узгодження її меж із власниками і користувачами земельних ділянок. Оскільки акт узгодження меж є необхідною частиною документації із землеустрою, позивачу рекомендовано здійснити обміри земельної ділянки згідно проекту забудови. Також відповідно до листа Дмитрівської сільської ради від 08.12.2015 року №209 проведена кадастрова зйомка земельної ділянки позивача та представлений сільській раді акт узгодження зовнішніх меж земельної ділянки не відповідає генеральному плану с. Черкаси, затвердженому рішенням Дмитрівської сільської ради від 03.10.2014 року №380. Так, згідно генерального плану с. Черкаси від точки А до Б і до В є землі загального користування, а згідно Акту погодження меж та передачі межових знаків ОСОБА_1 від точки А до Б - ОСОБА_3 , від точки Б до В - ОСОБА_2 .
Як вбачається з пояснень третьої особи ОСОБА_2 , проект забудови земельної ділянки був виданий у 1983 році ОСОБА_5 , матері позивача, який він переоформив на себе у 1990 році. Згідно проекту забудови земельної ділянки від 22.07.1983 року спірна земельна ділянка, позначена в проекті в графі «Умовні позначення», як межі земельної ділянки ОСОБА_1 , зафіксовані його будівлями і огорожею, які відповідають виданому ОСОБА_1 будівельному паспорту. Цей проект забудови не передбачає вилучення у ОСОБА_2 частини земельної ділянки з позначкою «Вулиця» розміром: ширина - 3,8 м, довжина (5,0+11,8+7,4+15,50+20,30). Зазначає що користування цією частиною земельної ділянки позивач за нею не визнає та в результаті у 1988 році самовільного розібрав стару огорожу, на її місці поставив нову, змістивши її до сусіда ОСОБА_6 на 1.10 м від старої межі. У зв'язку з цим проїзд до земельної ділянки ОСОБА_2 є завуженим, що не відповідає протипожежним та містобудівним вимогам.
З метою встановлення місця проходження межі між суміжними земельними ділянками ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до проекту забудови земельної ділянки ОСОБА_1 від 22.07.1983 року площею 0,10 га в АДРЕСА_1 , ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.09.2017 року суд призначив у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про бездіяльність суб'єкта владних повноважень судову земельно-технічну експертизу.
Згідно Висновку експертів за результатами проведення комісійної судової земельно - технічної експертизи від 19.03.2021 року №3241/1119, межа земельної ділянки гр. ОСОБА_1 зі сторони існуючого проїзду та земельної ділянки гр. ОСОБА_2 повинна проходити з відступом не менше 1,00 м від існуючої дерев'яної будівлі «ДЖ», що розташована зі сторони вулиці на земельній ділянці гр. ОСОБА_1 (Схема 2). Встановити межу між земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 та земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 від місця «Г-подібного» зламу (виноска «А» на Схемі 2) не надається можливим у зв'язку з відсутністю достатньої кількості вихідних даних (необхідних лінійних розмірів) в Проекті забудови земельної ділянки гр. ОСОБА_5 від 22.07.1983 року.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, та як підтверджено висновком комісійної судової земельно - технічної експертизи, унаслідок користування земельною ділянкою між позивачем та третіми особами виник земельний спір, який одночасно пов'язаний з розпорядженням органом місцевого самоврядування земельною ділянкою комунальної власності.
Суд установив, що звертаючись із вказаним адміністративним позовом про зобов'язання погодити межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та посилаюючись водночас на порушення Дмитрівською сільською радою вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при затвердженні генерального плану населеного пункту с. Черкаси, ОСОБА_1 фактично має намір вирішити цивільний правовий спір з власниками суміжних земельних ділянок щодо права користування частиною земельної ділянки земель загального користування, тобто існує спір про право, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного судочинства.
Так, під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність орган місцевого самоврядування, з одного боку, перебуває у статусі суб'єкта владних повноважень, а з іншого - реалізує право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб'єктів приватного права.
Реалізовуючи вказані повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, Дмитрівська сільська рада діяла як орган місцевого самоврядування, здійснювала свої владні повноваження та набула статусу учасника цивільно-правових відносин з приводу вирішення земельного спору щодо встановлення межі земельної ділянки, на передачу у власність якої претендує позивач.
За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
У даному випадку предметом спору є порушення права користування земельною ділянкою, як складова права власності, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення цивільних прав.
Відтак, у позивача виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право між фізичними особами щодо порядку набуття права власності на земельну ділянку.
Якщо особа стверджує про порушення її прав як наслідок рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц
З огляду на викладене, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 17.02.2021 у справі №813/1009/17), згідно з якою, що якщо під час розгляду справи фактично відбулася зміна предмета спору настільки, що дії чи рішення суб'єкта владних повноважень вичерпали свою управлінську владну функцію, трансформувалися і насправді набули іншої природи правовідносин, на які правила адміністративного судочинства не поширюються, то у такому випадку адміністративний суд повинен закрити провадження у справі і не вправі розглядати вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію і по суті більше не порушує чиїхось прав чи свобод. У протилежному випадку судовий розгляд за правилами адміністративного судочинства вимог про визнання протиправним акта органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично призведе до порушення правил предметної юрисдикції та розгляду адміністративним судом спору про право цивільне, тобто спору, який вже має приватноправовий характер.
За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні законодавчого положення встановлено веління, яке обмежує чи забороняє розгляд вимоги про судовий захист порушеного права через подію (явище, фактор), з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 вказаного Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З огляду на викладене, необхідно роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п 5) ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу слід повернути з державного бюджету судовий збір, сплачений при поданні адміністративного позову в сумі 551,20 грн. згідно квитанції №14290221-1 від 17.03.2016 року.
Керуючись п.1) ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248 КАС України, суд, -
провадження в адміністративній справі запозовом ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про бездіяльність суб'єкта владних повноважень, - закрити.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 551,21 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 21 коп.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15 - денний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається через Пустомитівський районний суд Львівської області.
Повний текст ухвали складений 14 лютого 2022 року
СуддяД. А. Кукса