Справа № 430/1938/21
Провадження № 2/430/105/22
16 лютого 2022 року смт. Станиця Луганська
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді - Попова О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Романової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військова-цивільна адміністрація Щастинського районну Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військова-цивільна адміністрація Щастинського районну Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.03.2000 року, реєстр № 28/4501 та свідоцтва про право на спадщину від 01.08.2007 року, реєстр № 1082. У вказаній квартирі зареєстрований онук - відповідач ОСОБА_2 цей факт підтверджується довідкою № 70 від 28.07.2021 року, виданою відділом ЦНАП Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації та домовою книгою. Проте відповідач з 2013 року не проживає у квартирі позивачки, що підтверджується копією акту, складеного сусідами. Позивачка зазначила, що онук зараз проживає на території Російської Федерації, але позивачці не відомі його контактні дані для того, щоб із ним зв'язатись. Позивачка зауважила, що онук зареєстрований у її будинку, але не проживає, чим перешкоджає її праву отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Також за таких обставин вона не може повним чином реалізовувати своє право власності. Тому, за викладених вище обставин єдиним шляхом її права як власника є звернення до суду.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, у позовній заяві просила розглянути справу без її участі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомляв, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходили. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзиву не подавав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.
Представник третьої особи Станично-Луганської селищної військова-цивільної адміністрації Щастинського районну Луганської області направив заяву про розгляд справи без участі представника, вирішення спору залишає на розсуд суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 02.03.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4501, записано в реєстрову книгу за № 28, посвідченого керівником Луганського відділенням Донецької залізниці Н.А. Геврасевим та свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.08.2007 року, посвідченого державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори Перепелицею І.В., ОСОБА_1 належить квартира розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа начальника КП «Станично-Луганське БТІ» від 14.09.2021 року за № 155 - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстрована на праві приватної спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках на підставі свідоцтва про право на житло, видане Луганським відділенням Донецької залізниці 02.03.2000 року.
В зазначеному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , 1951 року народження, ОСОБА_2 , 1989 року народження, що підтверджується довідкою № 70 від 28.07.2021 року, виданою в.о. начальника відділу ЦНАП Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації А.О. Огієнко, однак відповідач ОСОБА_2 у квартирі позивачки не проживає з 2013 року, що підтверджується довідкою, складеною депутатом селищної ради Поляковим Г.В. та підписаною сусідами: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права користування житловим приміщенням.
Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.
Відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає понад рік, житловим будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачуює, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої його реєстрації у житловому будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним житловим будинком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідача на її користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивачки.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Станично-Луганська селищна військова-цивільна адміністрація Щастинського районну Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Попова