Справа № 430/1637/21
Провадження № 2/430/67/22
16 лютого 2022 року смт. Станиця Луганська
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді - Попова О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Романової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку № 1082 від 15.04.1987 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВМЕ № 190629 від 02.06.2009 року, виданого державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори Перепелицею І.В. У вказаному житловому будинку зареєстровані: донька позивачки - ОСОБА_3 та син позивачки - ОСОБА_2 , цей факт підтверджується довідкою № 778 від 15.06.2021 року, виданою Станично-Луганською селищною радою та домовою книгою. Проте відповідачі не проживають у будинку позивачки, що підтверджується копією акту обстеження житлового будинку від 15.06.2021 року. Позивачка зазначила, що відповідачка ОСОБА_3 проживає у Російській Федерації, відповідач ОСОБА_2 проживає у м. Луганськ, приїхати та пройти процедуру зняття з реєстрації вони не мають можливості, оскільки постійно працюють. Наміру повертатись назад вини не мають, тому єдиним шляхом вирішення цього питання, є звернення до суду. Позивачка зауважила, що відповідачі зареєстровані у її будинку, але не проживають, чим перешкоджають її праву отримувати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Також, за таких обставин вона не може повним чином реалізовувати своє право власності. Тому, за викладених вище обставин єдиним шляхом її права як власника є звернення до суду.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, у позовній заяві просила розглянути справу без її участі.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, причин неявки суду не повідомляли, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходили. Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористалися. Позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідачі відзиву не подавали, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідачів за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу, посвідченого Станично-Луганською державною нотаріальною конторою від 15.04.1987 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1082 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.06.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори Перепелицею І.В., ОСОБА_1 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , крім цього факт право власності підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22929727 від 04.06.2009 року.
Згідно листа начальника КП «Станично-Луганське БТІ» від 20.07.2021 року за № 257 - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстровій книзі 3, реєстровий №94 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВМЕ № 190629 від 02.06.2009 року, реєстр №983, виданого Станично-Луганською державною нотаріальною конторою та на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Станично-Луганською державною нотаріальною конторою від 15.04.1987 року, реєстр № 1082.
В зазначеному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , 1954 року народження, ОСОБА_2 , 1977 року народження ОСОБА_3 , 1977 року народження, що підтверджується довідкою № 778 від 15.06.2021 року, виданою заступником селищного голови Станично-Луганської селищної ради В.М. Макєєвим, однак відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у житловому будинку позивачки не проживають, ОСОБА_3 з 2000 року, а ОСОБА_2 з липня 2014 року, що підтверджується актом обстеження житлового будинку, складеного заступником селищного голови Станично-Луганської селищної ради В.М. Макєєвим.
Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права користування житловим приміщенням.
Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.
Відповідачі за місцем своєї реєстрації не проживають понад рік, житловим будинком не користуються, житлово-комунальні послуги та витрати на його утримання не сплачують, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої їх реєстрації у житловому будинку позивачки наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідачів таким, що втратили право користування вищевказаним житловим будинком.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідачів на її користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивачки.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Попова