Справа № 369/9083/21
Провадження № 2/369/1577/22
Іменем України
14.02.2022 року м. Київ
Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
за участі секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
У липні 2021 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що в лютому 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір, відповідно до якого позивач передав відповідачеві 35000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався за ці гроші придбати для позивача за кордоном транспортний засіб для вивозу сміття не раніше 2010 року випуску. Взяті на себе зобов'язання відповідач гарантував виконати впродовж трьох місяців. В разі невиконання взятих на себе зобов'язань, відповідач гарантував повернути позивачеві взяті у нього кошти.
На виконання вищезазначених зобов'язань, 26 лютого 2021 року позивач передав відповідачеві 35000,00 доларів США.
Проте станом на день подання цього позову відповідач не придбав й не передав позивачу транспортний засіб та не повернув кошти.
Позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 977553,50 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.08.2021 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання в приміщенні суду на 11.10.2021 року о 10 год. 15 хв.; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов в 15 днів, з дня отримання ухвали; роз'яснено учасникам справи, що вони можуть отримати інформацію щодо справи, яка розглядається, на веб-сторінці на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною адресою http://ks.ko.court.gov.ua.; в підготовче судове засідання викликано осіб, які беруть участь у справі.
У підготовче засідання позивач та його представник не з'явились, при цьому від останнього до суду надійшла заява про проведення підготовчого засідання без його участі та призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач про день, час та місце підготовчого судового засідання повідомлений належним чином, однак у підготовче засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав.
Під час підготовчого засідання по справі судом були виконані всі дії, передбачені ч. 2 ст. 197 ЦПК України, а саме вивчені письмові матеріали справи, з'ясовані фактичні обставини справи, що підлягають з'ясуванню під час судового розгляду.
Згідно зі ст. 189, ст. 196-198, ст. 200 ЦПК України ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.10.2021 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди закрито та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 29 листопада 2021 року.
В судове засідання, призначене на 29 листопада 2021 року відповідач не з'явився про причини неявки суд не повідомив.
В чергове судове засідання, призначене на 14 лютого 2022 року представник позивача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та/або участі позивача.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання призначене на 14 лютого 2022 року не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Отже судом були вчинені усі допустимі заходи з належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, у зв'язку з чим суд визнає неявку останнього без поважних причин та, керуючись ст. 280 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, а відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення.
Вивчивши і дослідивши матеріали справи, оцінивши та проаналізувавши обставини справи, перевіривши їх доказами суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В позові позивач зазначає, що 26.02.2021 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві 35000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався за ці гроші придбати для позивача за кордоном транспортний засіб для вивозу сміття не раніше 2010 року випуску. Взяті на себе зобов'язання відповідач гарантував виконати впродовж трьох місяців. В разі невиконання взятих на себе зобов'язань за цим договором-розпискою, відповідач гарантував повернути позивачеві взяті у нього кошти.
На виконання вищезазначених зобов'язань, 26 лютого 2021 року позивач передав відповідачеві 35000,00 доларів США.
Проте станом на день подання цього позову відповідач не придбав й не передав позивачу транспортний засіб та не повернув кошти.
Відтак діями відповідача на думку позивача останньому було завдано матеріальну шкоду в сумі 35000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день підписання Договору-розписки становить 977553,50 грн., у зв'язку із чим він просить стягнути таку шкоду з відповідача на свою користь. Також позивач вважає, що протиправними діями відповідача ому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 5000 грн. та просить стягнути з останнього.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у п.п.(п. 6.56. - 6.58 постанови від 15.06.2021 р. у справі № 904/5726/19 у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Частинами 1- 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як убачається зі змісту позовних вимог наведених в прохальній частині позову, предметом позову є стягнення з відповідача: коштів в розмірі 35000,00 доларів США, обумовлених порушенням ним зобов'язань щодо придбання для позивача за кордоном транспортного засобу для вивозу сміття не раніше 2010 року випуску, а також моральної шкоди.
Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень суд, з урахуванням відсутності з боку відповідача дій щодо подання доказів, які спростовують значені в позовній заяві та доданих до неї документах відомості, вважає встановленим той факт, що відповідач отримав від позивача 35000,00 доларів США та зобов'язався за ці гроші придбати для за кордоном транспортний засіб для вивозу сміття не раніше 2010 року випуску, доставити його в Україну та передати позивачу.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого законного інтересу.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України право на судовий захист, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи, та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 977553,50 грн., що еквівалентно 35000,00 доларів США, отриманих останнім на виконання домовленості (розписки-договору) про надання послуг з купівлі транспортного засобу та пригону його із-за меж України, а також моральної шкоди.
У якості підстави заявлених вимог, позивачем визначено обставини отримання відповідачем зазначених коштів та неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору.
На підтвердження відповідних обставин позивачем долучено до матеріалів справи копію розписки.
Судом встановлено, що 26.02.2021 року відповідачем ОСОБА_2 була складена розписка наступного змісту - "Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаю АДРЕСА_1 , закордонний паспорт НОМЕР_1 , виданий 8031, 26 лютого 2021 р. отримав від ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 35000 $ (тридцять п'ять тисяч доларів США) для придбання для ОСОБА_1 транспортного засобу (для вивозу сміття не раніше 2010 р.) за кордоном. Даний транспортний засіб поставити впродовж трьох місяців від дати складання цієї розписки. В разі не виконання взятих зобов'язань за цією розпискою, зобов'язуюсь повернути ОСОБА_1 взяті у нього кошти. Ця розписка написана мною без зовнішнього тиску, у свідомості та розумінням того, що в разі не повернення коштів, до мене та належного мені майна можуть бути застосовані передбачені чинним законодавством України заходи стягнення".
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦК України договір є правочином.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу (п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Якщо за правилами, встановленими ч. 3 ст. 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ч. ч. 1, 4 ст. 213 ЦК України).
Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України (ч. 1 ст. 637 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. 3 ст. 510 ЦК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З урахуванням викладеного, враховуючи зміст розписки, виходячи з принципу балансу вірогідностей, а також з огляду на приписи «Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. № 1200, згідно якого оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС, суд дійшов до висновку про те, що між сторонами був укладений змішаний договір, що містить елементи договорів підряду, про наміри, попереднього договору та договору купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач зобов'язався купити за кордоном автомобіль за параметрами, узгодженими з позивачем, перегнати його на територію України, де продати (передати) замовнику - позивачу.
Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Згідно наведеного змісту розписки сторони домовились, про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу автомобіля, який повинен був пригнати із-за кордону відповідач. При цьому сторони обумовили орієнтовну вартість автомобіля - 35000 доларів США, яку позивач передав відповідачу в рахунок майбутнього платежу за автомобіль та для виконання підрядником договору підряду в частині купівлі автомобіля за кордоном.
Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аванс - це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів. При цьому аванс не є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання.
Тобто внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати з договору, укладеного між сторонами.
На відміну від завдатку аванс - це лише спосіб платежу, який не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.
Зі змісту зазначених норм закону можна зробити висновок, що аванс - це лише спосіб платежу і він не є зобов'язанням. Аванс не виконує забезпечувальної функції, він сплачується боржником у момент настання обов'язку платежу, тобто виконує функцію попередньої оплати. Той, хто отримав аванс, повинен його повернути. Боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором. У свою чергу кредитор не може бути зобов'язаним до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.
У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Тобто, боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором. У свою чергу кредитор не може бути зобов'язаним до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.
Оскільки судом встановлено, що сторонами не було укладено основного договору (купівлі-продажу автомобіля), то отримані відповідачем кошти відповідно до приписів ст. 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню позивачу в будь-якому випадку внаслідок не укладення основного договору.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина боржника.
Протиправність поведінки відповідача полягає у не передані транспортного засобу у власність позивачу в обумовлений строк та в ухиленні від повернення позивачу сплачених коштів.
Збитками, що підлягають відшкодуванню, є витрати, які позивач поніс внаслідок порушення зобов'язання відповідачем, а саме сплачені грошові кошти для купівлі транспортного засобу.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і завданими ним збитками позивачу, полягає у тому, що саме внаслідок вказаної вище протиправної поведінки відповідача, позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні правочину - транспортного засобу, внаслідок чого йому завдано шкоду у вигляді витрачених коштів на купівлю автомобіля.
В ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Перевіривши розмір розрахованих позивачем збитків, суд вважає його арифметично вірним та таким, що за офіційним курсом НБУ (на день підписання цього позову) становить 977553,50 грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача завданої позивачеві моральної шкоди, суд зазначає таке.
У статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2).
За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, за змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі ч. 2 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Враховуючи вищенаведене, а також процесуальну поведінку відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. також підлягають задоволенню.
Щодо поданого представником позивача клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, їх стягнення з відповідача з посиланням на кваліфікацію адвоката та практику, висловлену у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 р. у справі № 753/16291/15-ц, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Києво-Святошинський районний суд Київської області, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 07/10/21-Ц від 07.10.2021 р., укладений між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Алданов та Партнери», а також копія платіжного доручення № @2PL406355 від 13.10.2021 на суму 15000, сплачену ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок вищезазначеного бюро, враховуючи ціну позову та з огляду на кількість витраченого представником позивача часу, - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмір, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та, передусім, відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Тому зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 тис. грн., на переконання суду, є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи, виконані роботи та витрачений адвокатом час, принципи співмірності та розумності судових витрат, Києво-Святошинський районний суд Київської області дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При подані позову позивач оплатив судовий збір в розмірі 9775грн., що підтверджується оригіналом квитанції, долученим до матеріалів позовної заяви.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної й моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ) матеріальну шкоду в сумі 977553,50 (дев'ятсот дев'яносто сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) гривні 50 копійок; моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.; 9775грн., (дев'ять тисяч сімсот сімдесят п'ять) гривень 00 коп. судового збору та 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Копію заочного рішення направити відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.В. Янченко