Рішення від 16.02.2022 по справі 328/2884/21

328/2884/21

16.02.2022

2/328/17/22

РІШЕННЯ

іменем України

16 лютого 2022 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Шпітько Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Токмак, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 328/2884/21 (провадження № 2/328/17/22), за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої дії представник адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна, до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, -

за участі:

представника позивача - адвоката Скочиляс І.М.

представника відповідача - адвоката Осадчого А.М.

встановив:

01 листопада 2021 року до суду поштою надійшла позовна заява представника позивача адвоката Скочиляс І.М., яка відповідно до відтиску штемпелю на конверті відправлена 21 жовтня 2021 року, до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, в якому просить стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн. моральної шкоди та 9 003,50 грн. витрат на поховання, а разом 39 003,50 грн., стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 581,31 грн., три відсотки річних у розмірі 102,58 грн., а всього разом 683,89 грн., стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Розгляд справи просила провести за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

03 листопада 2021 року ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині (а.п. 36-39).

09 листопада 2021 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків (а.п. 41-51).

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 12 жовтня 2020 року близько 18.00 год. на 15 кілометрі автодороги Василівка-Бердянськ водій автомобіля «ВАЗ-21074» д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_2 , не впоравшись з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху де скоїв зіткнення з автомобілем «Даф» д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом «Wielton» дн НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , що рухався у зустрічному напрямку. В результаті ДТП загинув водій ОСОБА_2 та пасажир автомобіля ВАЗ-21074 ОСОБА_4 .

За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 13 жовтня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №120200800000000374 та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ- 21074» д.н.з НОМЕР_1 на дату ДТП була застрахована у ТДВ «СГ «Оберіг», а водія автомобіля марки «Даф» д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом «Wielton» дн НОМЕР_3 - у АТ «ПРОСТО-страхування».

25 листопада 2020 року на адресу ТДВ «СГ «Оберіг» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах потерпілого ОСОБА_1 .

На підставі вказаної заяви про виплату, ТДВ «СГ «Оберіг» проведено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у загальному розмірі 39 003,50 грн., з яких: 30 000 грн. - моральна шкода, 9 003,50 грн. - витрати на поховання.

Вказану виплату ТДВ «СГ «Оберіг» проведено з урахуванням поділу виплати страхового відшкодування на кількість джерел підвищеної небезпеки, які спричинили ДТП та кількість осіб, які спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоду, відповідно до вимог ст. 1190 ЦК України, про що повідомлено листом від 27 серпня 2021 року.

19 травня 2021 року на адресу відповідача, як страховика автомобіля марки «Даф» д.н.з. НОМЕР_4 з напівпричепом «Wielton» дн НОМЕР_3 було направлено заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_1 , з вимогою про відшкодування іншої частини моральної шкоди у загальному розмірі 30 000,00 грн.

08 червня 2021 року на адресу відповідача направлено заяву про долучення документів та виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_1 , з вимогою про відшкодування іншої частини витрат на поховання та моральної шкоди. До заяви про виплату страхового відшкодування додавався оригінал товарного чеку на підставі якого ТДВ «СГ «Оберіг» проведено виплату понесених ОСОБА_1 витрат на поховання у розмірі 9 003,50 грн.

Враховуючи зазначене, загальний розмір позовних вимог становить 39 003,50 грн., тобто 1/2 загального розміру страхового відшкодування, відповідно до вимог п. 27.2, 27.3 ст. 27 Закону.

Листом від 20 вересня 2021 року АТ «ПРОСТО-страхування» (відповідачем) повідомлено про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування в інтересах позивача, керуючись вимогами ст. 1166 ЦК України та те, що подія, що відбулась 12 жовтня 2020 року не є страховим випадком.

Враховуючи визнання ТДВ «СГ «Оберіг» даної ДТП страховим випадком, представник відповідача вважає лист АТ «ПРОСТО-страхування» від 20 вересня 2021 року, таким, що не відповідає обставинам справи, є не обґрунтованим та не законним.

Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула третя особа - пасажир транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу, в силу вимог ст.ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, настає незалежно від вини.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювана, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Кримінальне провадження проводиться з метою встановлення вини водія у вчиненому саме кримінальному правопорушенні. При цьому факт завдання шкоди позивачеві є встановленим.

З моменту отримання страховою компанією заяви про виплату страхового відшкодування минуло більше 90 днів, а позивач так і не отримала належного страхового відшкодування в повному обсязі.

Для договорів ОСЦПВ розмір неустойки визначається Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Законодавством споживачу забезпечується достатній механізм із захисту своїх прав у разі порушення страховиком строків виконання зобов'язань за договором страхування.

У разі порушення - вимагати та отримати від страховика (добровільно чи у судовому порядку) сплату неустойки, суми боргу з урахуванням індексу інфляції та суми річних.

Представник позивача вважає, що є законні підстави стягнення з відповідача пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України для позивача - за період з 21.09.2021 року по 22.10.2021 року у розмірі 581 грн. 31 коп., три проценти річних від простроченої суми боргу - за період з 21.09.2021 року по 22.10.2021 року у розмірі 102 грн. 58 коп.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 11 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення (а.п. 52-55).

18 листопада 2021 року поштовим відправленням на адресу суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в частині пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та надала розрахунок збільшених позовних вимог, а також надіслала клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції та заяву, в якій повідомляє, що залишає за собою право надати суду детальний опис наданих правничих послуг та підтверджуючи документи щодо оплати гонорару адвоката протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду або до завершення розгляду справи № 328/2884/21 по суті (а.п. 64-69).

26 листопада 2021 року на електронну скриньку суду, а в подальшому поштовим відправленням, надійшов відзив від представника відповідача АТ «ПРОСТО-страхування» на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.п. 70-75, 76-84).

Вказану позицію представник відповідача обґрунтовує тим, що 13 серпня 2020 року між ОСОБА_5 та АТ «ПРОСТО-страхування» було укладено поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/4533337 (далі - поліс), відповідно до якого було застраховано цивільно-правову відповідальність осіб які керують на законних підставах забезпеченим транспортним засобом «DAF» .д.р.н. НОМЕР_2 перед третіми особами.

12 жовтня 2020 року близько 18:00 год. на 15 км автодороги Василівка-Бердянськ відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та застрахований автомобіль «DAF» д.р.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 та пасажир його автомобіля ОСОБА_4 загинули на місці пригоди.

Порядок визнання події страхової та проведення виплати страхового відшкодування регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон №1961-IV), який в свою чергу передбачає.

Відповідно до ст. 6 Закону №1961-IV, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно з п. 32.1 ст. 32 Закону №1961-14 IV, страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження №12020080000000374 від 30 квітня 2021 року дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок розгерметизації колеса автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого останній виїхав на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення з автомобілем «DAF» д.р.н. НОМЕР_2 .

Згідно Висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин ДТП № 9-1001 від 10.02.2021р., проведеної в рамках кримінального провадження № 120200В0000000374 в діях водія «DAF» д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 не вбачається порушення правил дорожнього руху, що перебувають в причино-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Між ОСОБА_3 та АТ «ПРОСТО-страхування» склались договірні правовідносини, які регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 р. № 1961 -IV,з змінами і доповненнями.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України - підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювана шкоди.

Подія яка сталась 12 жовтня 2020 р. на 15 км. автодороги Василівка-Бердянськ на даний час не є страховим випадком, оскільки ні цивільно-правова ні адміністративна ні кримінальна відповідальність застрахованої особи не настала.

В зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 відповідно до закону не настала, АТ «ПРОСТО-страхування» вважає, що станом на сьогодні, всі позовні вимоги Позивачів до АТ «ПРОСТО-страхування» є безпідставними та необґрунтованими.

05 січня 2022 року поштовим відправленням на адресу суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс І.М. на відзив відповідача АТ «ПРОСТО-страхування», в якій викладені обставини, які є аналогічними обставинам, що викладені у позовній заяві (а.п. 97-104).

Крім того, зазначено, що представник відповідача у своєму відзиві вказує про те, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF» д.р.н. НОМЕР_2 не настала та дану подію не можна кваліфікувати як страховий випадок, однак з даним твердженням сторона позивача не погоджується. В обґрунтування своєї позиції наводить правові висновки Верховного Суду, а саме: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 755/10947/17 (№ 14-435цс18) незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. В свою чергу, останньою актуальною правовою позицією щодо застосування вказаних норм є позиція Верховного Суду у постанові від 03.06.2020 р. у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), відповідно до якої коли шкода, пов'язана із смертю потерпілої, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду.

Крім цього, позицією Верховного Суду України від 01.07.2020 р. у справі №554/858/19: «Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.»

Вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Верховний Суд України 03.12.2014 року, при розгляді цивільної справи №6-183цс14 зробив правовий висновок, відповідно до якого законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Розмір страхових лімітів у випадку настання страхового випадку є чітко законодавчо визначеним відповідно до ст. 27 Закону, а тому у даному випадку доводити розмір понесеної шкоди позивачам теж необхідності немає.

Постановою про закриття кримінального провадження за фактом ДТП встановлено відсутність у діях обох водіїв транспортних засобів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тоді як цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, передбачена ст. 1187 ЦК України.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участі забезпеченого транспортного засобу.

Позивачу внаслідок кримінального правопорушення не виплачено страхове відшкодування, що в цілому суперечить інституту відшкодування шкоди, а також зводиться до порушення прав позивача, адже практична цінність цього виду страхування, зважаючи на вразливий стан потерпілих, полягає у швидкому, повному та гарантованому відшкодуванні шкоди. На досягнення цієї мети спрямоване нормативне врегулювання умов, розмірів та порядку страхових виплат. Представник позивача просить задовольнити уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ПРОСТО-страхування» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування в повному обсязі.

10 січня 2022 року поштовим відправленням на адресу суду надійшов детальний опис наданих послуг ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 11 жовтня 2021 року з квитанцією про їх оплату (а.п. 109-112).

11 січня 2022 року на електронну скриньку суду, а в подальшому поштовим відправленням, надійшли додаткові пояснення по справі, які є аналогічними обставинам, що викладені у відзиві на позовну заяву (а.п. 119-121, 132-137). При цьому, представник відповідача стверджує, що позивач залишає поза увагою положення ч. 5 ст. 1187 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

На думку АТ «ПРОСТО-страхування», в даному випадку ДТП сталася внаслідок надзвичайних та невідворотних подій, які у своїй сукупності є непереборною силою.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2020 по справі № 532/1374/18 виклав наступний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: «... відсутність у ОСОБИ 2 технічної можливості уникнути ДТП непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля і пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив проте не міг її відвернути.

Зазначена позицій викладена і у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 10.06.2021 по справі № 342/709/20; постанові Дніпровського апеляційною суду від 11.10.2021 по справі №215/420/21.

Відсутність у водія ОСОБА_3 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки розгерметизація колеса автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 створила небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджено результатами експертних досліджень. Зіткнення автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 з автомобілем «DAF FT CF 85.460» реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «Wielton NW3», реєстраційний номер НОМЕР_5 не залежали від водія автомобіля ОСОБА_3 . Вважає позовні вимоги позивача недоведеними та таким що не підлягають задоволенню, просив у задоволенні позову відмовити.

19 січня 2022 року поштовим відправленням на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та надала розрахунок збільшених позовних вимог (а.п. 126-129).

01 лютого 2022 року поштовим відправленням на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та надала розрахунок збільшених позовних вимог (а.п. 144-148).

Представник позивача, адвокат Скочиляс І.М. просила стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн. моральної шкоди та 9 003,50 грн. витрат на поховання, а разом 39 003,50 грн., стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 2 840,36 грн., три відсотки річних у розмірі 478,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 904,58 грн., а всього разом 4 222,97 грн., стягнути з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Представник позивача, адвокат Скочиляс І.М., яка приймала участь під час розгляду справи в режимі відеоконференції за допомогою платформи «EasyCon», у судовому засіданні позовні вимоги, з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог, підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та заявах про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача АТ «ПРОСТО-страхування», який приймав участь під час розгляду справи в режимі відеоконференції за допомогою платформи «EasyCon», у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав наведених в заявах по суті (у відзиві на позовну заяву та доповненнях до нього).

Суд, заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, врахувавши позицію сторін наведену в заявах та суті справи, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Клопотань про виклик свідків від учасників судового розгляду не надходило. Представник позивача та представник відповідача зазначили, що ними подані всі необхідні докази.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2020 року, приблизно о 18 годині, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїздній частині автодороги Василівка-Бердянськ, з боку м. Василівки в напрямку м. Бердянськ, в районі 15 км автодороги, поблизу с. Широкого Василівського району Запорізької області, допустив занос керованого ним автомобіля (попередньо через розгерметизацію заднього правого колеса) виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з автомобілем «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «Wielton NW3» реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у зустрічному йому напрямку.

Внаслідок даної ДТП водій автомобіля «ВАЗ 21074» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та пасажир його автомобіля ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 загинули на місці пригоди. Водій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень не отримав.

Відомості про дорожньо-транспортну пригоду за вказаним фактом були внесені до ЄРДР за № 12020080000000374 за ч. 3 ст. 286 КК України.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 361 від 13.10.2020 встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала в результаті сполученої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді переламів кісток з ушкодження внутрішніх органів, що призвело до розвитку шоку. Пошкодження, виявлені при експертизі трупу, утворилися напередодні смерті, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя, в даному випадку, потягли за собою смерть і знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Весь комплекс вище описаних пошкоджень міг утворитися в умовах ДТП, а саме від виступаючих деталей салону автомобіля, в результаті зіткнення рухаючого автомобіля з перешкодою. Направлення травмуючої сили, найбільш вірогідно, ззаду наперед дещо справа наліво по відношенню до осі потерпілої. В крові та сечі трупу алкоголів не виявлено.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 362 від 12.10.2020 встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала в результаті сполученої травми тулуба і кінцівок у вигляді множинних переламів кісток з ушкодження внутрішніх органів, що призвело до розвитку шоку. Пошкодження, виявлені при експертизі трупу, утворилися напередодні смерті, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя, в даному випадку, потягли за собою смерть і знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Весь комплекс вище описаних пошкоджень міг утворитися в умовах ДТП, а саме від виступаючих деталей салону автомобіля, в результаті зіткнення рухаючогося автомобіля з перешкодою (автомобілем). Вірогідніше всього має місце здавлення між тупими предметами в салоні автомобіля. Направлення травмуючої сили, спереду назад зліва направо. В крові та сечі трупу алкоголів не виявлено.

Дослідивши всі фактичні обставини, слідство дійшло до висновку, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стала розгерметизація правого заднього колеса, що призвела до виникнення аварійної ситуації, отже в діях водія ОСОБА_2 та водія ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

30 квітня 2021 року слідчим ВР ЗСТ СУ ГУНП в Запорізькій області Палій В.І. за результатами розгляду кримінального провадження №12020080000000374, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 жовтня 2020 року, винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою вирішено кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080000000374, від 13 жовтня 2020 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, що підтверджується відповідною постановою (а.п. 20-23, 44-47).

ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є: ОСОБА_7 (батько), ОСОБА_1 (мати), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 14 березня 1986 року (а.п. 9).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 11 липня 2020 року, про що складено відповідний актовий запис № 260, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 від 11 липня 2020 року (а.п. 13, 49).

Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_8 , дружини - ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого Токмацьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 30 жовтня 2020 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 30 жовтня 2020 року складено відповідний актовий запис № 804 (а.п. 14, 48).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що складено відповідний актовий запис № 803, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 30 жовтня 2020 року (а.п. 12).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено відповідний актовий запис № 317, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 від 16 квітня 2019 року (а.п. 10).

ОСОБА_1 (позивач по справі) є матір'ю ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_1 , та вели спільне господарство, що підтверджується довідкою виданою головою правління ОСББ «Березовий двір» від 10 листопада 2020 року за вих. № 52 (а.п. 11, 50).

На адресу ТДВ «СГ «Оберіг» було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах потерпілої ОСОБА_1 .

Вказану виплату ТДВ «СГ «Оберіг» проведено з урахуванням поділу виплати страхового відшкодування на кількість джерел підвищеної небезпеки, які спричинили ДТП та кількість осіб, які спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоду, відповідно до вимог ст. 1190 ЦК України, що підтверджується листом від 27 серпня 2021 року (а.п. 25).

Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Відповідно до преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Як слідує з довідки доданої представником позивача до позовної заяви та підтверджується представником відповідача у відзиві на позовну заяву, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «DAF», д.р.н. НОМЕР_2 , застрахована у АТ «ПРОСТО-страхування» відповідно до полісу №АР4533337, який був діючий станом на 12 жовтня 2020 року (а.п. 8).

Згідно ч.2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч.5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ч.2 ст. 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у справі №345/3335/17 від 03 червня 2020 року зазначено, що коли шкода, пов'язана із смертю потерпілого, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 755/10947/17 (№ 14-435цс18) незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. В свою чергу, останньою актуальною правовою позицією щодо застосування вказаних норм є позиція Верховного Суду у постанові від 03.06.2020 р. у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), відповідно до якої коли шкода, пов'язана із смертю потерпілої, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду.

Крім того, в постанові Верховного Суду України у справі №554/858/19 від 01 липня 2020 року вказано, що особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Таким чином, доводи відповідача про те, що подія, яка сталася 12 жовтня 2020 року на 15 км автодороги Василівка-Бердянськ на даний час не є страховим випадком, оскільки ні цивільно-правова ні адміністративна ні кримінальна відповідальність застрахованої особи не настала, не заслуговують на увагу.

Крім того, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18).

Разом з тим, будь-яких доказів, які підтверджують, що пасажир автомобіля ВАЗ-21074 ОСОБА_4 , яка померла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, передбачала, бажала чи свідомо допускала її настання із смертельними наслідками, або наявності у водія транспортного засобу, на якому було смертельно травмовано ОСОБА_4 , непереборної сили, відповідачем не надано.

Як вбачається з додаткових пояснень по справі, відповідач АТ «ПРОСТО-страхування», як на підставу своїх заперечень щодо заявлених вимог, посилається на позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №532/1374/18.

Так, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року по справі № 532/1374/18 вказав, що відсутність технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення автомобіля з пішоходом не залежало від водія при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив, проте не міг її відвернути.

У постанові слідчого від 30 квітня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12020080000000374, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 жовтня 2020 року, вказано, що в даному кримінальному провадженні призначено та проведено інженерно-транспортну експертизу з дослідження технічного стану транспортного засобу - автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Згідно висновку експертизи № 9-908 від 29.01.2021 рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля знаходиться в непрацездатному стані. Вказані пошкодження утворились в момент ДТП та носять аварійний характер.

Призначено та проведено інженерно-транспортну експертизу з дослідження технічного стану транспортного засобу - автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно висновку експертизи № 9-909 від 28.01.2021 рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля знаходиться в непрацездатному стані. Вказані пошкодження утворились в момент ДТП та носять аварійний характер.

Призначено та проведено інженерно-транспортну експертизу експертною спеціальністю транспортно-трасологічні дослідження. Згідно висновку експертизи № 9-907 від 04.02.2021 визначити конкретний кут під яким відбувся первинний контакт між автомобілем «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобілем ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 в момент зіткнення не є можливим, однак первинний контакт між автомобілем «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобілем ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 відбувся попередньо лівою частиною з передньою правою частиною відповідно.

Визначити яким було розташування відносно елементів проїзної час автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 в момент зіткнення не надається можливим.

Визначити, де саме, відносно елементів проїзної частини знаходиться місце зіткнення автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 не надається можливим.

22.10.2020 було проведено огляд автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 в ході якого було вилучено заднє праве колесо, без надлишкового тиску.

Призначено та проведено судову експертизу дослідження деталей транспортних засобів - правого заднього колеса з автомобіля «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно висновку експертизи № 19/104-9/2/1371 від 02.03.2021 на підставі ознак пошкодження, які наявні на шині, та ознак які зафіксовані в схемі до протоколу огляду місця ДТП від 12.10.2020 року (наявність на проїзній частині дороги сліду залишеного розгерметизованим правим заднім колесом автомобіля «ВАЗ 21074» до зіткнення довжиною 44 метри) необхідно дійти висновку, що розгерметизація шини правого заднього колеса (пневматичний вибух) відбувся до моменту контактування автомобіля «ВАЗ 21074» з автомобілем «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 коли автомобіль «ВАЗ 21074» ще рухався в межах смуги руху в його напрямку.

Встановити чи мав (не мав) водій автомобіля ОСОБА_2 об'єктивну можливість виявити на шині ознаки, які б свідчили про розшарування шарів брекеру бігової доріжки та каркасу шини до розгерметизації шини колеса не надається можливим у зв'язку з тим, що розшарування брекеру бігової доріжки та каркасу шини носить скритий довготривалий характер, до того ж з зовнішньої сторони шини відсутні ознаки які б вказували на механізм руйнування шини, то встановити чи мав (не мав) водій автомобіля «ВАЗ 21074» номерний знак НОМЕР_11 ОСОБА_2 об'єктивну можливість виявити на шині ознаки які б свідчили про розшарування слоїв брекеру бігової доріжки та каркасу шини до розгерметизації шини колеса не надається можливим.

Пошкодження заднього правого колеса (диску) виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому водій ОСОБА_2 не мав об'єктивної можливості виявити пошкодження колеса до контактування з автомобілем «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Призначено та проведено судову інженерно-транспортну експертизу з дослідження обставин та механізму ДТП (Запорізьке НДЕКЦ МВС України), якими надано оцінку дій кожного з учасників пригоди. Відповідно до висновку експерта № 9-1001 від 10.02.2021 в дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, водій автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.

Водій ОСОБА_2 в дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху.

В дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, в діях водія автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_3 невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР не вбачається.

В даній дорожній ситуації дії водія автомобіля «ВАЗ 21074» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 не підлягають експертному аналізу, оскільки він знаходився в аварійній ситуації. Тому вирішити питання про відповідність його дій вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху може лише слідчий (суд), самостійно.

В дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, в дії водія автомобіля «DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21074», реєстраційний номер НОМЕР_11 .

В дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, в дії водія автомобіля «ВАЗ 21074» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_9 не підлягають експертному аналізу, оскільки він знаходиться в аварійній ситуації. Тому вирішення питання про наявність можливості уникнути ДТП для водія ОСОБА_2 може лише слідчий (суд) самостійно.

Оцінивши в сукупності зібрані по кримінальному провадженню докази, досудове розслідування прийшло до висновку про те, що водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти зіткненню транспортних засобів, а безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди стала розгерметизація правого заднього колеса, що призвела до виникнення аварійної ситуації. Дослідивши всі фактичні обставини, слідство дійшло висновку, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стала розгерметизація правого заднього колеса, що призвела до виникнення аварійної ситуації, отже в діях водія ОСОБА_2 та водія ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, тому кримінальне провадження - закрито.

Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди;подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.

З огляду на вказане суд не погоджується з доводами відповідача, що відсутність у водія ОСОБА_3 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження № 61-11129св21).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимим доказами наявності у водія DAF FT CF 85.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_5 ОСОБА_3 під час вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, наслідком якої є смерть пасажира ОСОБА_4 , непереборної сили, в зв'язку з чим підстави для врахування правової позиції, яка викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №532/1374/18, відсутні.

Суд відхиляє посилання представника відповідача на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10.06.2021 по справі № 342/709/20; та постанову Дніпровського апеляційною суду від 11.10.2021 по справі №215/420/21, оскільки ці постанови не є обов'язковими для застосування. Крім того, постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 10.06.2021 по справі № 342/709/20 скасована, постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження № 61-11129св21).

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Таким чином, доводи відповідача АТ «ПРОСТО-страхування» щодо ненастання страхового випадку внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди за участі забезпеченого ним транспортного засобу є безпідставними.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п.27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно п.27.4. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

25 листопада 2020 року на адресу ТДВ «СГ «Оберіг» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах потерпілої ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 (позивач по справі) є матір'ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , внаслідок отриманих у вищевказаній дорожньо-транспортній пригоді травм.

Згідно п.36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

З моменту отримання страховою компанією заяви про виплату страхового відшкодування минуло більше 90 днів, а позивач, ОСОБА_1 так і не отримала належного страхового відшкодування в повному обсязі.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд, при визначенні суми страхового відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь матері загиблої, враховує обставини дорожньо-транспортної пригоди, та те, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080000000374, від 13 жовтня 2020 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, в зв'язку з чим приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 30 000,00 грн. моральної шкоди та 9 003,50 грн. витрат на поховання, а разом 39 003,50 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до п.36.5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин сторін, у разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика, застосовуються положення ч.2 ст. 625 ЦК України.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач АТ «ПРОСТО-страхування» не виконав у належний строк та в належному розмірі своїх зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування, в зв'язку з чим повинен сплатити позивачу ОСОБА_1 , пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виплати страхового відшкодування.

Згідно наданого представником позивача до суду розрахунку пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України становить у розмірі 2 840,36 грн., три відсотки річних у розмірі 478,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 904,58 грн., а всього разом 4 222,97 грн., контррозрахунку представник відповідача не надав, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої дії представник адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна, до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, підлягають задоволенню.

Позивач при зверненні до суду з даною позовною заявою, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору.

З урахуванням вимог ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України та суми, яка підлягає до стягнення з відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок, що становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, 11 жовтня 2021 року між адвокатом Скочиляс І.М. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №11.10.21 (а.п. 27-29).

Згідно п.1.1 вказаного договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п.1.2 зазначеного договору, адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень прийняв на себе повноваження по здійсненню представництва клієнта по відношенню до всіх суб'єктів дій, метою яких є встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 жовтня 2020 року, а також її наслідків, пред'явлення цивільно-правових претензій, які з цього випливають та отримання відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди від учасників ДТП, представляти клієнта з усіма правами, які надано законом, зокрема, позивачу.

Згідно п.6.1 вказаного договору, сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору становить 5000 гривень 00 копійок.

Як вбачається з детального опису наданих послуг, адвокатом Скочиляс І.М. за вищевказаним договором надано ОСОБА_1 наступні послуги: аналіз документів наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав клієнта, пошук судової практики, 30 хв. на суму 500 гривень 00 копійок; написання позовної заяви про стягнення страхового відшкодування, 1 год. 30 хв. на суму 1500 гривень 00 копійок; написання заяви про збільшення позовних вимог, 30 хв. на суму 500 гривень 00 копійок; формування відповіді на відзив, 1 год. на суму 1000 гривень 00 копійок; підготовка та участь у судовому засіданні у Токмацькому районному суді Запорізької області у режимі відеоконференції 1 год. 30 хв. на суму 1500 гривень 00 копійок, всього послуг надано на суму 5 000,00 грн. (а.п. 109).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №83 від 30 грудня 2021 року, виданої адвокатом Скочиляс І.М., ОСОБА_1 за надані адвокатом послуги сплачено 5000 гривень (а.п. 110).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом Скочиляс І.М. професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а також здійснення відповідачем оплати вказаних послуг у сумі 5 000,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Скочиляс І.М., обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Обсяг поданих суду позивачем та його представником документів по справі очевидно є пропорційним часу витраченому на їх складання, характер робіт не дублюється.

Підстав для зменшення розміру суми цих витрат, немає; ні відповідач ні представник не надали доказів того, що ці витрати не є співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, як передбачено частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, серед іншого, суд вирішує питання як розподілити судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В матеріалах даної цивільної справи є документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Судом визначено співмірність та розмір витрат на правову допомогу відповідно до статті 137 ЦПК України, з урахуванням фактично витраченого часу на надання правничої допомоги адвокатом за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.

Клопотань від відповідача та представника про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Кодексом не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, що повною мірою відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу. Відтак, питання про зменшення неспівмірних витрат на послуги адвоката може бути ініційоване лише іншою стороною процесу.

Відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, від нього не надходило. У відзиві на позовну заяву питання щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не ініціювалось.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В даному випадку позовні вимоги про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, задоволені. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої дії представник адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна, до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 30 000,00 грн. моральної шкоди та 9 003,50 грн. витрат на поховання, а разом 39 003,50 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що становить у розмірі 2 840,36 грн., три відсотки річних у розмірі 478,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 904,58 грн., а всього разом 4 222,97 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_12 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Скочиляс Ірина Мирославівна, діє на підставі ордеру серії ВС №1103471 від 21 жовтня 2021 року та договору про надання правової допомоги (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001906 від 27 лютого 2020 року), адреса: м. Львів, а/с 70.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування», код ЄДРПОУ 24745673, місцезнаходження: м. Київ, вул. Герцена, буд. 10.

Представник відповідача: адвокат Осадчий Анатолій Михайлович, діє на підставі ордеру серії АІ №1066419 від 26 листопада 2021 року (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5016/10 від 13 вересня 2012 року), місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; адреса: 04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10, офіс 320.

Дата складання повного судового рішення 16 лютого 2022 року.

Суддя:

Попередній документ

103332713

Наступний документ

103332715

Інформація про рішення:

№ рішення:	103332714
№ справи:	328/2884/21
Дата рішення:	16.02.2022
Дата публікації:	18.02.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Токмацький районний суд Запорізької області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (15.04.2024)
Дата надходження:	27.07.2023
Предмет позову:	відновлення втраченого провадження

Розклад засідань:

Минулі засідання (14)

19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
19.02.2026 07:29	Токмацький районний суд Запорізької області
13.12.2021 14:00	Токмацький районний суд Запорізької області
25.01.2022 14:00	Токмацький районний суд Запорізької області
16.02.2022 13:00	Токмацький районний суд Запорізької області
31.08.2023 10:00	Хортицький районний суд м.Запоріжжя
28.09.2023 10:00	Хортицький районний суд м.Запоріжжя