Дата документу 15.02.2022
Справа № 937/1246/22
Провадження № 2-о/937/154/22
«15» лютого 2022 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Сметаніної А.В.,
за участю секретаря - Горбань Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Мелітопольський відділ ДРАЦС у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
Заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить суд встановити факт смерті її матері - громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Іловайськ Донецької області, Україна.
В обґрунтування заяви вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Іловайськ Донецької області, Україна, померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки реєстрація смерті матері заявниці в органах реєстрації актів цивільного стану України не проводилась та у зв'язку з недійсністю документів, виданих на окупованій території України, вона вимушена звернутися до суду, щоб встановити факт смерті матері в судовому порядку.
Заявник у судове засідання не з'явилася, до суду надала заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності на задоволенні заяви наполягає.
Представник заінтересованої особи - Мелітопольського відділу ДРАЦС у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення вимог заявника не заперечує.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що заява підлягає повному задоволенню за наступними підставами.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Судом встановлено, що заявник є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу /а.с.9,10/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Іловайськ Донецької області, Україна, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями довідки про причину смерті, лікарського свідоцтва про смерть № 126, свідоцтва про смерть, виданих 11.10.2021 установами, що непідконтрольні державній владі України /а.с.12-14/.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085 місто Донецьк Донецької області визнано населеним пунктом, який знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до ст. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 р. тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 9 відповідного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Крім того, у відповідності до наказів Міністерства юстиції України № 246/7 від 25 листопада 2014 року та № 935/5 від 17 червня 2014 року всі органи та підрозділи, які підпорядковані Міністерству юстиції України повинні були переміститися з тимчасово непідлеглих територій в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та перереєструватись, тому всі акти та документи, видані органами не переміщеними в населені пункти, на територіях яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та не перереєструвались з 01 грудня 2014 року вважаються недійсними.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Вирішуючи питання щодо оцінки доказів у вказаній справі, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
При наданні оцінки поданих заявником довідки про причину смерті, лікарського свідоцтва про смерть та свідоцтва про смерть, як доказів, приймається до уваги, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє у відповідності з українським законодавством, але de facto існує на окупованій території, зареєструвала факт смерті певної особи. Європейський суд з прав людини, наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії», зазначає, що «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, за логікою вищезазначених рішень, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)».
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у томі числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій територій.
Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, довідка про причину смерті, лікарське свідоцтво про смерть № 126, свідоцтво про смерть, видані 11.10.2021 установами, що непідконтрольні державній владі України, є недійсними і не створюють правових наслідків, проте підтверджують факт смерті особи.
Згідно ч.1 ст. 18 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.
У відповідності з ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Реєстрація смерті матері заявника в органах РАЦС є неможливою, оскільки у заявника відсутні встановленого зразка документи, які підтверджують факт смерті її матері, а саме свідоцтво про смерть, затверджене нормами законодавства України, а тому заявник вимушена звернутись до суду з питанням встановлення факту смерті її матері.
Факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети.
Як було встановлено під час розгляду справи, встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації смерті, отримання свідоцтва про смерть.
За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою.
Відомості про смерть особи підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
За відсутності документа закладу охорони здоров'я, що підтверджує факт смерті, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту смерті.
На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що надати документи, необхідні для проведення державної реєстрації смерті особи, не можливо, з метою захисту прав і свобод громадянина України, яким є заявник, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог щодо встановлення факту смерті особи, оскільки реєстрація смерті особи не можлива без відповідного рішення суду.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території може бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
За таких обставин у інший спосіб, окрім як за рішенням суду ОСОБА_1 не зможе реалізувати свої права, а тому суд приходить до висновку про задоволення заяви у повному обсязі та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Згідно зі ст.18 ЦПК України рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 18, 76-81, 83, 89, 263-265, 268, 293, 294, 315-319,430 ЦПК України, ст. 49 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 9 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. ст.3, 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Мелітопольський відділ ДРАЦС у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - задовольнити повністю.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Іловайськ Донецької області, Україна.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 /тридцяти/ днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування та ім'я сторін та інших учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Заінтересована особа: Мелітопольський відділ ДРАЦС у Мелітопольському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), юридична адреса: м. Мелітополь, пл. Перемоги, 4.
Повне судове рішення складено 15 лютого 2022 року.
Суддя Мелітопольського
міськрайонного суду
Запорізької області: А.В. Сметаніна