Справа № 953/19183/20 Суддя суду 1 інстанції: Садовський К.С.
Провадження № 33/818/551/22
09 лютого 2022 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Савенко М.Є., за участю захисника Карабанова О.Ю., розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Карабанова О.Ю. на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1971 року народження,
- визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 454 грн.
Як зазначено в постанові суду першої інстанції, 16.11.2020 року о 03.18 год. в м. Харкові, на вул. Мироносицька, в районі будинку №94, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, нечітка мова. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора та у закладі охорони здоров'я водій відмовився у присутності двох свідків.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погодившись з постановою районного суду захисник ОСОБА_1 - адвокат Карабанов О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову районного суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що постанова підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків судді обставинам справи, а також через порушення норм матеріального і процесуального права
Заслухавши пояснення захисника в на підтримку апеляційної скарги. вивчивши матеріали справи вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд не порушив вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.
За змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
Протокол про адміністративне правопорушення (а. с. 1) складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала в порядку передбаченому чинним законодавством не оскаржувалися.
Згідно вимог ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівником поліції у присутності двох свідків.
У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, працівником поліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається не дійсним.
В протоколі про адміністративне правопорушення (а. с. 1) працівником поліції зазначено, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків.
Більш того, факт відмови саме ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння підтверджується письмовим поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 4 - 5).
Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції або свідків було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 чи його захисники до суду не надали.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Судом надана належна оцінка відеозаписам що містяться в матеріалах справи.
Порушень вимог ст. 268 КУпАП апеляційний суд не вбачає.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
П. 2.5 ПДР України передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про дорожній рух» юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Отже, суд першої інстанції не порушив вимог ст. ст. 279, 280, 213, 221 КУпАП і розглянув справу в межах наданих матеріалів справи.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, в результаті чого скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення на водіїв адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не містить альтернатив застосування адміністративного стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Зазначені обмеження законодавцем встановлені з урахуванням суспільної небезпеки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, яке відноситься до правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому пом'якшуючи обставини при накладенні адміністративного стягнення на правопорушника не повинні враховуватись (Гл. 10 КУпАП).
Дослідженими доказами, які містяться в матеріалах справи встановлено, що ОСОБА_1 керуючи автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, розуміючи суспільну небезпеку та протиправність свого діяння, умисно вчинив адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення та відеозаписи з нагрудних камер поліцейських не містять істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, а тому вірно покладено ці дані судом в основу прийнятого рішення.
Обставини правопорушення об'єктивно підтверджуються сукупністю зібраних по справі матеріалів.
Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що впливатимуть зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцією факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишить місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1987 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
За змістом ст. ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч. 1 ст. 130 КУпАП до відповідальності, а тому його посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 в межах санкції передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 33 КУпАП.
Наявність клопотання про передачу матеріалів адміністративної справи на розгляд трудовому колективу ТОВ «ТЕСЛА КОМПАНІ ЛТД» не є безумовною підставою для звільнення правопорушника від адміністративно відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.
Положення зазначеної статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для правопорушника, меті адміністративній відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом'якшення і навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.
Між тим, дотримуючись вимог ст. 280 КУпАП («Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення»), суд апеляційної інстанції, окрім іншого, повинен при розгляді апеляційної скарги враховувати та розглядати по суті наявні в матеріалах справи клопотання, в тому числі, трудового колективу або громадської організації. Така вимога законодавця чітко передбачена у змісті ст. 280 КУпАП та має імперативний характер, тобто без розгляду цього клопотання судовий розгляд не може вважатися повним та всебічним.
Враховуючи встановлені фактичні обставини події, суд апеляційної інстанції вбачає, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння була безпідставною, такі дії, згідно ст. 10 КУпАП є умисними, спрямовані на умисне ухилення від відповідальності, що вказує на відсутність підстав для застосування норм ст. 21 КУпАП.
Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 8 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення.
А відповідно до вимог ч. 1 ст. 21 КУпАП, яка є чинною на момент апеляційного розгляду справи стосовно ОСОБА_1 , особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи та особи, яка вчинила правопорушення, передбачені частинами другою - четвертою статті 126 та статтею 130, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.
Таким чином законодавець чітко визначив, що особи, які визнані винними у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого, у тому числі, ст. 130 КУпАП, не можуть бути звільнені від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів справи, стосовно них, до трудового колективу для вирішення питання застосування заходів громадського впливу.
ОСОБА_1 визнаний винним саме за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому, у суду апеляційної інстанції немає процесуальної можливості звільнити його від адміністративної відповідальності відповідно до вимог ст. 21 КУпАП.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає, а подане директором ТОВ «ТЕСЛА КОМПАНІ ЛТД» клопотання про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 21 КУпАП та передачі матеріалів по адміністративній справі на розгляд трудового колективу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 251, 252, 256, 266, 268, 278-280, 284, 294, 295 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Карабанова О.Ю. залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Харківського
апеляційного суду М.Є. Савенко