Номер провадження 2/243/912/2022
Номер справи 243/560/22
16 лютого 2022 року м.Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Мінаєва І.М.,
за участю особи, що виконує обов'язки
секретаря судового засідання Бодь О.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного провадженняцивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця",
вимоги позивача: про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до виконання своїх трудових обов'язків та виплатити заробітну плату за період відсторонення від роботи,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
1.12.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до виконання своїх трудових обов'язків та виплатити заробітну плату за період відсторонення від роботи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він працює в структурному підрозділі "Слов'янське локомотивне депо". 09.12.2021 його ознайомили з наказом № 988-в-т від 08.12.2021, за змістом якого зазначено про відсторонення її від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 / медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації, без збереження заробітної плати до моменту усунення причин відсторонення або закінчення карантину. Вважає, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено його право на працю, а зазначений наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що право на працю та право заробляти працею на життя гарантоване ст.43 Конституції України, а відповідно до ст.64 Основного закону конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Статтею 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України. Таким чином, вважає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу ч.1 ст.92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України.
Так, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, визначений ст.46 КЗпП України, не є вичерпним, положення статті передбачає можливість його розширення актами законодавства України.
Зазначає, що ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на яку відповідач посилається в наказі, обов'язковими та такими, що включаються до календаря щеплень визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Отже, щеплення від COVID-19 не є обов'язковим. Окрім того, ч.3, 4 цієї статті визначено, що ухвалення рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України та головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя за умови наявності відповідних епідемічних показань. Пунктом 416 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 передбачено відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ч.3 ст.5 Закону України "Про державну службу" крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації.
Посилаючись на наведені обставини, просив визнати незаконним і скасувати наказ від 08.12.2021 № 988-в-т, зобов'язати відповідача допустити його до виконання своїх трудових обов'язків та зобов'язати виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
2. Відповідачем поданий відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача зазначає, що відповідно до наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 працівники АТ "Укрзалізниця" підлягають обов'язковій вакцинації проти COVID-19. Позивач був попереджений про відсторонення від роботи у випадку не проведення обов'язкової вакцинації. Позивач не виконав цю вимогу, не надав відповідного підтвердження щодо наявності протипоказань до вакцинації, тому відповідач був змушений відсторонити його від роботи відповідно до діючого законодавства. Таким чином, підстави для скасування наказу відсутні. У зв'язку з відсутністю підстав для скасування наказу про відсторонення від роботи, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачеві заробітної плати. Посилаючись на наведені обставини та постанови Верховного Суду № 682/1692/17 від 17.04.2019, № 331/5291/19 від 10.03.2021 відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а справу розглядати без його присутності.
3. Позивачем надано відповідь на відзив, за змістом якої з доводами, викладеними відповідачем, він не погоджується. Додатково вказує, що однією з підстав відсторонення є відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, до яких таке щеплення є обов'язковим. Законодавством визначено вичерпний перелік обов'язкових щеплень, щеплення проти COVID-19 до якого не відноситься. Отже, відмова від щеплення проти COVID-19 не може бути підставою відсторонення від роботи. Додатково зазначає, що клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи своєї позовної заяви та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
4.Представник відповідача надав суду заяву, за змістом якої зазначив, що позовні вимоги не визнаються у повному обсязі, при ухваленні рішення просив врахувати позицію відповідача, викладену у відзиві.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
5. Ухвалою суду від 13.01.2022 позовну заявуОСОБА_1 залишено без руху, позивачеві наданий строк для усунення недоліків (а.с.17).
6.Ухвалою суду від 21.01.2022 прийнято до розгляду позовну заявуОСОБА_1 та відкрито спрощене позовне провадження у справі, запропоновано відповідачу у п?ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, позивачеві у п?ятнадцятиденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, по справі призначено судове засідання (а.с.21).
IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
7. Згідно наказу структурного підрозділу "Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" № 988-в-т від 08.12.2021 майстра локомотивного депо дільниці 1 групи ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 / медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації, без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення / або закінчення карантину. Підставою наказу зазначено повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення та відсторонення у випадку непроведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (а.с.9).
8. За відомостями трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він з 27.12.2018 до теперішнього часу працює майстром локомотивного депо дільниці І групи дільниці з ремонту механічного обладнання регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" згідно наказу № 189-ос від 27.12.2018 (а.с.10-13).
9. Згідно з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення та відсторонення у випадку непроведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 викладено прохання до 08.12.2021 надати документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також повідомлено про можливість надати довідку про постійні або тимчасові протипоказання до вакцинації проти COVID-19. Якщо до 08.12.2021 не буде надано одного з перелічених документів, то з 09.12.2021 роботодавець залишає за собою право прийняти рішення про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 ознайомлений з зазначеним повідомленням під підпис 29.11.2021 (а.с.7-8).
V. Оцінка суду.
10.Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
11.Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини 1,2,4,7 ст.43 Конституції України).
12.Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.
13.Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
14.Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 не погоджується із вищевказаним наказом відповідача в частині відсторонення його від виконання посадових обов'язків та просить визнати протиправним і скасувати цей наказ з підстав його незаконності та необґрунтованості.
15.Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
16.Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п'ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
17.Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.
Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
18.Так, статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.
19.За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц ).
Щодо розуміння терміну "законодавство", який вживається в КЗпП, зокрема в ст. 46 цього Кодексу, суд притримується такої позиції.
20.Конституційним Судом України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство" потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто, Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття "законодавство" у широкому значенні.
21.Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц.
22.Вирішуючи спір в межах предмету доказування, а саме перевірки законності відсторонення позивача, суд виходить з того, що відповідно до преамбули Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Відповідно до ст.1 цього ж закону законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
23.Ст.5 цього ж закону визначено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
24.За п. б,г ч.1 ст.10 цього ж закону громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
25.Стаття 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
26.Відповідно до ч.1,2 ст.12 цього ж закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
27.Статтею 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
28.За п. "й" ч.1 ст.41 вказаного закону до повноважень головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на транспорті та їх заступників у межах відповідних територій (об'єктів транспорту) віднесено визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень.
29.Таким чином, профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а описані вище нормативні акти є формою реалізації норм Конституції України у сфері охорони здоров'я.
30.У пункті 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 N 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
31.За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 N 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83. До цього переліку включені, зокрема, державне підприємство "Донецька залізниця" (ідентифікаційний код 01074957), яке перебуває в стані припинення, та акціонерне товариство "Українська залізниця" (ідентифікаційний код юридичної особи 40075815).
32.На переконання суду Міністерство охорони здоров'я України мало всі підстави запровадити обов'язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.
33.Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
34.У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей; не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
35.Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стали вимоги ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 416 постанови Кабінету міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров'я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням".
36.Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи. Отже, в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом, та з огляду на існування правових та фактичних підстав.
37.Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15 березня 2012 року вказано наступне: ст.8 передбачається право кожного на повагу до приватного і сімейного життя. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже ЄСПЛ, розглядаючи порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу цій справі, вказав, що відповідно до його прецедентної практики фізична недоторканність особи охоплюється поняттям приватне життя, яке охороняється статтею 8 Конвенції. Примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, як це гарантується пунктом 1 статті 8 ("Сальветті проти Італії", № 42197/98, 9 липня 2002, та "Маттер проти Словаччини", № 31534/96, 5 липня 1999). Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
38.Одночасно, постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20) вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту, тому право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.
39.В даному випадку, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини.
40.Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов'язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були "необхідними у демократичному суспільстві", а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.
41.Також суд не вбачає втручання в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини.
42.Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
43.Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
44.В ході судового розгляду судом не було встановлено наявність у позивача медичного висновку щодо наявності протипоказань до вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або документу, що підтверджує отримання повного курсу такої вакцинації та повідомлення ним про наявність таких документів відповідача. Водночас, відсутність вказаних документів також підтверджується самим позивачем.
45.З огляду на викладене, суд вважає, що обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції. На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення його від виконання посадових обов'язків.
46.Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я. У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
47.З приводу вимоги позивача про допущення його до виконання службових обов'язків, слід зазначити наступне.
В законодавстві відсутнє визначення поняття "відсторонення від роботи", на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та, відповідно, сплачувати заробітну плату).
Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) в даній справі за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
З урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що похідні вимоги позивача також не підлягають задоволенню.
48.Проаналізувавши обставини справи, дослідивши докази, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскаржуваний наказ є законним, тому підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
49.Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
50.Відповідно до Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою справляється судовий збір - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2481 грн., тому сума судового збору становить 992,4 грн.
51.Таким чином, з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця", про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов'язання допустити до виконання своїх трудових обов'язків та виплатити заробітну плату за період відсторонення від роботи - залишити без задоволення.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повний текст рішення виготовлений 16.02.2022 о 15-45 год.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв