Номер провадження 1-кп/243/405/2022
Номер справи 243/1187/22
« 16 » лютого 2022 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
- секретаря судового засідання - ОСОБА_2
- прокурора - ОСОБА_3
- потерпілої - ОСОБА_4
- обвинуваченого - ОСОБА_5
- захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко - та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 4 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження № 12022053510000030, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 10 січня 2022 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов'янської окружної прокуратури Донецької області 28 січня 2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, українця, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб на утриманні немає, інвалідом не являється, який зареєстрований та мешкає за адресою - АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 КК України,-
Відповідно до Рішень Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року по справі № 2-9484-10, від 18 червня 2019 року по справі № 2/243/1916/2019 від 18 червня 2019 року та на підставі Виконавчих листів № 2-9484 від 27 січня 2011 року та № 2/243/1916/2019 від 24 липня 2019 року ОСОБА_5 повинен сплачувати аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі по 1/3 частині та по 1/6 частині з усіх його видів заробітку ( доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
ОСОБА_5 є фізично здоровою особою, працездатним, обізнаний про обов'язок сплати аліментів на утримання малолітніх дітей. При цьому, маючи умисел на ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей ( аліментів), ігноруючи рішення суду та злісно ухиляючись від його виконання шляхом несплати аліментів, діючи всупереч вимогам ст. 21, частини 3 ст. 51 Конституції України, відповідно до якої батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, ст. 180 Сімейного Кодексу України відповідно до положень яких усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними, ОСОБА_5 не приймає участь в утриманні та вихованні дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виплату аліментів не здійснює.
За період виникнення заборгованості, а саме з серпня 2020 року по січень 2022 року офіційно не працевлаштувався, заходів до пошуку роботи не вживав, до центру зайнятості населення не звертався, отримував певний дохід від тимчасових ( неофіційних) робіт, однак, жодних виплат аліментів на користь неповнолітніх дітей не зробив.
Будучи обізнаним про необхідність виконання свого обов'язку та можливості настання кримінальної відповідальності, ОСОБА_5 злісно ухилився від сплати аліментів, що призвело до виникнення заборгованості по виплаті аліментів станом на 10 січня 2022 року у розмірі 102311 грн 50 коп, що сукупно складає суму виплат більше, ніж за три місяці відповідних платежів.
У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_5 викривається наступними доказами.
Під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 після роз'яснення суті обвинувачення, визнав себе повністю винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 КК України та суду пояснив, що відповідно до Рішень Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року по справі № 2-9484-10, від 18 червня 2019 року по справі № 2/243/1916/2019 від 18 червня 2019 року та на підставі Виконавчих листів № 2-9484 від 27 січня 2011 року та № 2/243/1916/2019 від 24 липня 2019 року він повинен сплачувати аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі по 1/3 частині та по 1/6 частині з усіх його видів заробітку ( доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Він є фізично здоровою особою, працездатним, обізнаний про обов'язок сплати аліментів на утримання малолітніх дітей. При цьому, маючи умисел на ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей ( аліментів), ігноруючи рішення суду та злісно ухиляючись від його виконання шляхом несплати аліментів, діючи всупереч вимогам ст. 21, частини 3 ст. 51 Конституції України, відповідно до якої батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, ст. 180 Сімейного Кодексу України відповідно до положень яких усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними, він не приймає участь в утриманні та вихованні дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виплату аліментів не здійснює.
За період виникнення заборгованості, а саме з серпня 2020 року по січень 2022 року офіційно не працевлаштувався, заходів до пошуку роботи не вживав, до центру зайнятості населення не звертався, отримував певний дохід від тимчасових ( неофіційних) робіт, однак, жодних виплат аліментів на користь неповнолітніх дітей не зробив.
Будучи обізнаним про необхідність виконання свого обов'язку та можливості настання кримінальної відповідальності, він злісно ухилився від сплати аліментів, що призвело до виникнення заборгованості по виплаті аліментів станом на 10 січня 2022 року у розмірі 102311 грн 50 коп, що сукупно складає суму виплат більше, ніж за три місяці відповідних платежів.
У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся.
Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Нечипорук і Йонкало проти України зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом ст.ст. 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. При цьому суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Доказування - це єдиний спосіб встановлення об'єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини скоєння злочину, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.
З приводу того, що доведення є єдиним способом для встановлення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України вказано: "Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена».
«Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону «( Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 761/43930/17).
Потерпіла ОСОБА_4 , пояснила, що відповідно до Рішень Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року по справі № 2-9484-10, від 18 червня 2019 року по справі № 2/243/1916/2019 від 18 червня 2019 року та на підставі Виконавчих листів № 2-9484 від 27 січня 2011 року та № 2/243/1916/2019 від 24 липня 2019 року ОСОБА_5 повинен сплачувати аліменти на її користь на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі по 1/3 частині та по 1/6 частині з усіх його видів заробітку ( доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
ОСОБА_5 є фізично здоровою особою, працездатним, обізнаний про обов'язок сплати аліментів на утримання малолітніх дітей. ОСОБА_5 не приймає участь в утриманні та вихованні дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виплату аліментів не здійснює.
За період виникнення заборгованості, а саме з серпня 2020 року по січень 2022 року офіційно не працевлаштувався, заходів до пошуку роботи не вживав, до центру зайнятості населення не звертався, отримував певний дохід від тимчасових ( неофіційних) робіт, однак, жодних виплат аліментів на користь неповнолітніх дітей не зробив. ОСОБА_5 злісно ухиляється від сплати аліментів, що призвело до виникнення заборгованості по виплаті аліментів станом на 10 січня 2022 року у розмірі 102311 грн 50 коп, що сукупно складає суму виплат більше, ніж за три місяці відповідних платежів.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, показань потерпілої ОСОБА_4 провина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме:
Так, з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що кримінальне провадження № 12022053510000030 було зареєстровано 10 січня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 164 КК України, що давало право з цього моменту проводити слідчі та процесуальні дії;
Із Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2010 року, Виконавчого листа по справі № 2-9484-10 від 27 січня 2011 року вбачається, що з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частина усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи стягнення з 02 листопада 2010 року до повноліття сина ОСОБА_11 , тобто до 17 грудня 2026 року;.
Із Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2019 року, Виконавчого листа по справі № 2/243/1916/2019 від 24 липня 2019 року вбачається, що з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 стягнуто аліменти в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 31 травня 2019 року до досягнення дітьми повноліття.
Із Довідки - розрахунку розміру заборгованості по аліментам № АСВП-59221915, № АСВП -59639063 від 10 січня 2022 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_5 по аліментам за період з 01 травня 2019 року по 10 січня 2022 року включно складає у сумі 102311 грн 50 коп.
Із копії Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 18 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
Із копії Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 від 18 вересня 2012 року вбачається, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
Із копії Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 від 22 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
Із Довідки Слов'янського міського центру зайнятості №98/03/01-28-22 від 14 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період часу з 01 січня 2021 року по теперішній час за допомогою у працевлаштуванні не звертався, на обліку безробітних не перебував.
Із Довідки КНП СМР «Міська лікарня №1 м. Слов'янська» № 01-22/20 від 14 січня 2022 року, КНП СМР « Центр первинної медико - санітарної допомоги міста Слов'янська» № 01.1-10/8 від 17 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 01 січня 2021 року по теперішній час в лікувальні заклади міста за медичною допомогою не звертався, на диспансерному обліку не перебуває.
Із Довідки «Міська клінічна лікарня м. Слов'янська» № 01/8-10 від 18 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 01 січня 2021 року по теперішній час в базі даних статистичного відділу лікарні відсутній;
Судом досліджені характеризуючи данні обвинуваченого ОСОБА_5 .
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що досліджені в судовому засіданні докази логічні, послідовні, не містять протиріч, переконливі як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом»,який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України».
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов'язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_5 обвинувачення за частиною 1 статті 164 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за частиною 1 статті 164 КК України - злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей ( аліментів).
При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до кримінальних проступків, характер, ступінь його суспільної небезпеки, наслідків для потерпілої, дані про особу обвинуваченого.
Згідно роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об'єктивні та суб'єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.»
Суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ті обставини, що ОСОБА_5 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року).
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
В судовому засіданні ОСОБА_5 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частина 1 статті 164 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до частини 1 ст. 67 КК України - судом не встановлено.
Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_5 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, на обліку у психіатричному та наркологічному лікувальних закладах не перебуває, задовільно характеризується за місцем мешкання.
Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення його особистості та відношення до скоєного ним.
На підставі вищевикладеного суд визнає необхідним та достатнім для виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень призначення ОСОБА_5 покарання у виді громадських робіт, в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Частиною 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді громадських робіт є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Суд виходить із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу і місця його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема способу життя, характеризуючих його даних, його вік, стан здоров'я.
У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
Цивільний позов по справі не заявлено.
Речові докази по справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-370, 374 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частина 1 статті 164 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді громадських робіт на строк сто двадцять годин.
Початок строку відбуття покарання у виді громадських робіт ОСОБА_12 рахувати з моменту реального відбуття покарання у вигляді громадських робіт.
Виконання Вироку доручити Краматорському районному Відділу №4 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області.
Захід забезпечення кримінального провадження відповідно до видів, передбачених ст. ст. 131, 176 КПК України не обирався та не застосовувався.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок, який набав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Головуючий: суддя
Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 .